653
Володимир Єніч, Дарина Артимовець: секторальні санкції - обмеження для чужих чи для своїх?
— Казна та Політика
У сучасному світі, де політичні конфлікти та геополітична напруженість стали
невід'ємною частиною міжнародних відносин, все більшого значення набувають
санкційні інструменти державної політики.
Ще з 2010 року увагу громадськості прикуто до новин про санкції, які мають
індивідуальний характер і стосуються обмежень для юридичних чи фізичних осіб.
Але часто продовженням цього є вже новини про те, як персональні санкції тим чи
іншим чином обходять.
За поточних умов більш перспективними можуть бути обмеження, які
запроваджуватимуть повну заборону співпраці з усіма суб'єктами відповідного
ринку та юрисдикції.
Мова йде про секторальні санкції, які, дійсно, можуть бути
ефективним інструментом впливу на економічні та політичні інтереси резидентів
тих декількох країн, які остаточно обрали шлях руйнування цивілізаційного
порядку та ігнорування міжнародного права.
Такий вид санкцій містить широкий спектр заходів, в тому числі обмеження у
сферах торгівлі, фінансів, технологій і товарів подвійного призначення,
промисловості, транспорту та предметів розкоші.
В умовах повномасштабного вторгнення росії в Україну, запровадження
секторальних санкцій відносно держави-агресора активно використовується світовими
державами.
Україна не стала виключенням та з 2022 року долучилася до їх
запровадження для обмеження співпраці у
секторах, які мають найбільший вплив на економіку рф.
Наразі Україною застосовано секторальні санкції до фінансових установ рф
(Постанова ВР від 23.02.2023 року), підприємств оборонно-промислової сфери рф
та рб (Постанова ВР від 22.11.2023 року) та загальні секторальні санкції щодо
резидентів Ісламської Республіки Іран (Постанова ВР від 29.05.2023 року).
Водночас саме персональні санкції, що запроваджуються Україною, є основним
інструментом реалізації державної санкційної політики, а механізм їх
застосування є більш налагодженим та чітким, на відміну від секторальних
санкцій.
Ба більше, саме цьому виду санкцій приділена майже вся увага ЗМІ.
Показово, що ефективний Державний реєстр санкцій взагалі не містить інформації
про секторальні санкції.
Механізм запровадження секторальних санкцій Україною відрізняється від
запровадження індивідуальних санкцій та визначений пунктом 2 статті 5 ЗУ «Про
санкції», згідно з яким рішення щодо запровадження секторальних санкцій
приймається Радою національної безпеки та оборони України, вводиться в дію
указом Президента України та затверджується протягом 48 годин з дня видання
указу постановою Верховної Ради.
Відповідне рішення набирає
чинності з моменту прийняття постанови ВР і є обов’язковим до виконання.
На відміну від персональних санкцій, Рішення
РНБО про застосування секторальних санкцій набирає чинності і є обов’язковим
саме з моменту його затвердження ВР України.
Також важливою відмінністю між застосуванням персональних та секторальних
санкцій є процедура їх застосування.
Закон України «Про санкції» чітко
передбачає процедуру застосування персональних спеціальних економічних обмежень
(санкцій), відповідно до якої й формуються рішення РНБО.
До речі, процедура застосування секторальних санкцій чітко прописується у
відповідному рішенні РНБО щодо застосування санкцій до певного сектору. Це дає
додаткові можливості більш ефективного використання таких обмежень і
недопущення завдання шкоди внутрішнім ринкам.
Існують різні види секторальних санкцій, залежно від специфіки ринків. Спільним
між ними є заборона співпраці, виконання економічних та фінансових зобовʼязань
на користь суб'єктів такого ринку тощо.
За фактом застосування секторальних санкцій реалізується за аналогією до
механізму застосування персональних санкцій і нормативні акти, які регулюють
порядок реалізації санкційних обмежень, рідко містять розрізнення цих видів
санкцій.
Проте наразі механізм застосування секторальних обмежень санкційного характеру
нормативно врегульований слабко, що не дає можливості системно застосовувати
такий механізм.
Показовий приклад, що нещодавні санкції щодо суб'єктів онлайн
грального бізнесу України було запроваджено не як секторальні.
Так само, Національний банк скасував реєстрацію участі одного з учасників ринку
інтернет-еквайрингу у платіжних системах, базуючись на даних про роботу сервісу
у рф та на тимчасово окупованих територіях.
Інформація такого характеру гіпотетично давала можливість НБУ застосувати
механізм скасування реєстрації на підставі підтвердженої інформації, що
діяльність учасника міжнародної платіжної системи містить ризики виникнення
загроз національній безпеці України (що і було зроблено), або ж з підстав
порушення секторальних санкцій відносно учасників фінансового ринку рф.
Національний банк у такій ситуації взагалі не застосував санкційний механізм,
хоч і має найкраще пропрацьовану нормативну базу для такого застосування.
Загалом варто відзначити, що секторальні санкції встановлюють правовий порядок
в першу чергу для українських резидентів, змушуючи їх уникати співпраці з
відповідними компаніями з підсанкційних ринків. І цей універсальний механізм
видається більш перспективним у довгостроковій перспективі, аніж механізм
індивідуальних санкцій.
Проте, поза сумнівом, ширше нормативне визначення саме на рівні закону та
деталізація механізму застосування на рівні підзаконних актів, дасть можливість
застосувати секторальні санкції як справді дієвий механізм державної політики.
Наразі Україна, хоч і з сумних причин, виступає своєрідною лабораторією
нестандартних санкційних рішень (доволі успішно, між іншим).
Тож, сподіваємось,
що найближчим часом ми побачимо активні дії держави у сфері застосування саме
секторальних санкцій.
Володимир Єніч, партнер, адвокат АО Aver Lex, та Дарина Артимовець, помічниця адвоката АО АО AverLex
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
