Світлана Мороз: ТОП-5 причин відкрити бізнес в Туреччині

01.04.2025, 10:33 — Особисті фінанси

117

Світлана Мороз: ТОП-5 причин відкрити бізнес в Туреччині

У той час як більшість українців впізнають Туреччину переважно через туристичний напрямок, тисячі бізнесменів з різних країн, та деякі з України (Ajax — Стамбул, Мотор Січ — Анкара, Elan — Анталія, Anta Group — Анталія) вже скористалися перевагами цього динамічного ринку.

Згідно з даними Turkish Statistical Institute, обсяг прямих іноземних інвестицій в Туреччину за останнє десятиліття перевищив $225 мільярдів, що свідчить про високу привабливість цього напрямку. Чому саме українським підприємцям варто розглянути можливість відкриття бізнесу в Туреччині — розбираємо в цій колонці.

1. Великий споживчий ринок

Туреччина — це великий ринок з населенням понад 85 млн людей які постійно проживають в країні, та щорічно країну відвідує близько 45 млн, що робить її 19 найбільшою економікою світу за ВВП. І середня річна кількість перебування на території Туреччини споживачів близько — 130 млн.

В першу чергу це означає значний споживчий потенціал з активним середнім класом. Адже, середній вік населення — 32 роки й вони відкриті до нових продуктів і послуг.

Для порівняння, населення зони Євросоюзу — 447 млн, і це 27 європейських країн, що в середньому складає 16,5 млн мешканців в одній країні.

2. Розвинені торгові шляхи зі Сходом та Африкою

Високий рівень урбанізації спрощує логістику та дистрибуцію — турки вміло використали своє зручне географічне становище, зробивши все можливе для зручної світової торгівлі — велика мережа розвинених портів, зручна авіалогістика, високоякісні автомобільні шляхи.

Для українських підприємців це також можливість використовувати Туреччину як плацдарм для виходу на ринки Близького Сходу (360 млн населення), Північної Африки (1,3 млрд населення) та пострадянських країн (212 млн населення).

Важливо розуміти ще один контекст перебування на ринку країни. Туреччина має взаємовигідні економічні відносини з Саудівською Аравією. Саудівська Аравія володіє приблизно 17% світових запасів нафти, що робить її однією з провідних нафтовидобувних країн та має величезний вплив на глобальні ринки енергоресурсів. Якщо загальний товарообіг між Україною та Саудівською Аравією склав 439,94 млн доларів США, то між Туреччиною та Саудівською Аравією — 6 млрд доларів США.

Це свідчить про те, що Туреччина має значно тісніші економічні зв’язки з Саудівською Аравією, ніж Україна. Для українських підприємців це шлях активніше виходити на цей ринок, використовуючи досвід і торгівельні механізми, які вже працюють у Туреччини: логістичні ланцюги, торгівельні зв’язки та дипломатичні канали. Фактично Туреччина слугує «транзитним хабом» не тільки для сусідніх країн, а й країн учасниць Організації ісламського співробітництва.

3. Податкове регулювання та податкові перевірки

Податкова система Туреччини є однією з найбільш привабливих у регіоні: корпоративний податок — 25% (з можливістю зниження до 0% у спеціальних зонах), ПДВ — 20% (стандартна ставка), 8% та 1% (знижені ставки для окремих товарів).

Проте найбільша відмінність, яка відразу стає відчутною в порівнянні з Україною — відсутність регулярних податкових перевірок для малого та середнього бізнесу. Тобто, немає «кошмарення» бізнесу та «маски шоу», що стали ознакою успішності бізнесу в Україні.

Так, є питання до інфляційних процесів, проте якщо спостерігати більш тривалий період, то це середньорічне зростання ВВП 5,4% протягом останніх 20 років, що є вище середнього світового.

Розвинена банківська система, а що більш цікаво для українців — ліберальна система фінансового моніторингу. Це означає, що не доведеться відповідати на нескінченну кількість формальних питань про походження валюти або ж неочікувано виявити, що кошти заблоковані за надуманими підставами. Фінансовий моніторинг демонструє набагато більше розуміння бізнесу, замість формальних підходів до визначення підозрілих та ризикових операцій.

Українці, загалом, адаптивні до нових ринків. Підприємницький хист помножений на технологічність дозволяє динамічно входити у локальні економіки. Українським компаніям реально запропонувати конкурентні аналоги або знайти свою нішу в категоріях, які поки не закриті турецькими підприємцями.

Для прикладу, сьогодні вартість виробництва у fashion індустрії в Туреччині суттєво зросла, та відповідно підвищилася вартість готової продукції. Порівнюючи виробничі цикли, стає зрозуміло, що вартість виробництва одягу в Україні суттєво нижча ніж в Туреччині.

Так, ми не маємо своєї якісної сировини та продовжуємо закуповувати в Туреччині. Проте, це питання часу, адже очікуємо від Верховної Ради України ратифікації Угоди про вільну торгівлю між Україною та Туреччиною (Туреччина ратифікувала в серпні 2024), що для легкої промисловості позначиться позитивно, бо турецька сировина шляхом зменшення ввізного мита та ПДВ стане дешевшою. Тому, де-факто, ділові зв’язки варто починати налагоджувати вже сьогодні.

4. Торговий хаб

Світ вступає в нову еру економічних змін. Глобальні ланцюги постачання руйнуються, виробництва переїжджають ближче до ринків збуту, а торгівля більше не є безмежною. Для багатьох країн це виклик, але для України та Туреччини — це шанс зайняти нові позиції в регіональній економіці.

Вже очевидно, що глобальна торгівля дасть збій найближчим часом. Причини: торгові війни, санкції та політичні ризики. Та, головна з них — рух США як головного світового імпортера в сторону ізоляціонізму та акцент на внутрішньому виробництві.

Це означає, що у нових реаліях перемагатимуть країни, які можуть швидко налагодити виробничі зв’язки. Тобто, використають переваги локальних ринків. Україна та Туреччина — природні союзники в новій парадигмі шляхом логістичної близькості, схожості менталітетів, економік. Логістика стає ключовим фактором конкурентоспроможності.

Якщо ми говоримо про масштабування, а здорове підприємництво його завжди передбачає, то тут є очевидні переваги. Відомо, що країна знаходиться на перетині основних торгових шляхів: 4 години польоту охоплюють ринки з населенням 1,6 мільярда людей та ВВП понад $28 трильйонів. Додамо сюди розвинену транспортну інфраструктуру — 37 міжнародних аеропортів, 217 міжнародних морських портів та угоди про вільну торгівлю з 28 країнами, включаючи держави Близького Сходу та Північної Африки.

5. Спрощені процедури відкриття та ведення бізнесу для іноземців

Попри відсутність вимог місцевого партнерства для переважної більшості сфер діяльності при плануванні наймання працівників у Туреччині необхідно враховувати специфіку місцевого трудового законодавства. Турецькі нормативні акти встановлюють важливе правило: на кожного працевлаштованого іноземця компанія повинна забезпечити робочими місцями п’ятьох турецьких громадян. Даний регуляторний механізм спрямований на підтримку внутрішнього ринку праці та зниження рівня безробіття серед місцевого населення.

Виникає логічне запитання: чи означає це обов’язкове залучення виключно турецьких спеціалістів? І яким чином оптимально структурувати персонал з погляду посад та функціональних обов’язків? Це комплексне питання з багатьма змінними, оскільки правильне рішення безпосередньо впливає на податкове навантаження компанії.

Важливо зазначити, що мінімальний розмір оплати праці складає 22,000 турецьких лір (приблизно 650 доларів США). Додатково роботодавець зобов’язаний щомісячно відраховувати страхові внески або певний відсоток від заробітної плати кожного офіційно оформленого працівника.

Ми також маємо актуальну офіційну інформацію про податкові ставки для фізичних осіб в Туреччині:

Для українського підприємця також існує можливість зареєструвати компанію за 7−10 днів з можливістю дистанційної реєстрації через юридичні фірми.

І що важливо — Туреччина одна з небагатьох країн де не складно отримати легальні підстави для перебування. Для прикладу, найпопулярніший варіант для тих хто залишається в Туреччині це короткострокова туристична посвідка на проживання. Вона видається від 6 до 12 місяців, де підстава — це оренда житла та бажання більше дізнатися про місцеву культуру. З можливістю пролонгації.

6. Реальні безпекові угоди

Ще кілька років тому Туреччина залежала від західних постачальників зброї — танків, літаків, ракет. А сьогодні? Сьогодні вона сама створює бойові дрони, модернізує танки, випускає балістичні ракети та ремонтує винищувачі без будь-якої допомоги з боку США чи Європи. Все це сталося після невдалих експериментів співпраці з Америкою.

На фоні останніх переговорних подій хотілося б очікувати найближчим часом миру або ж перемир’я в російсько-українській війні. Та навіть за миру, гарною запорукою безпеки країни є наявність стримувальних факторів у вигляді озброєння. І якщо Сполучені штати маніпулюють, а ЄС нарощує власні потужності, то світ клином не зійшовся на них.

Наразі, Туреччина має свої танки Leopard 2 та M60T Sabra, з власним обслуговуванням. Ще одна сфера, в якій Туреччина більше не потребує імпорту — артилерія: 155-мм самохідна гаубиця T-155 Fırtına та 203-мм далекобійна артилерія, здатна знищувати укріплення противника. Країна розробляє власні боєприпаси та системи наведення.

У 2022 році Туреччина представила свою першу балістичну ракету — Tayfun. Дальність — до 600 км. Тобто, не американським ATACMS єдиним можемо захистити свій простір.

Якщо раніше Туреччина F-16 від США обслуговувала на американських заводах, то наразі ліцензії вже не потрібні й турки це роблять самостійно. А ще — розробляє власний винищувач п’ятого покоління KAAN, що може стати конкурентом для американського F-35.

Іншими словами Туреччина чекає на партнерів, та покупців в оборонній індустрії та готова до кількарічних контрактів. Без політичних обмежень. А це широке коло можливостей для українських виробників у галузі: від розробки й надання технологій до виробництва компонентів за нижчими цінами.

Світлана Мороз, адвокат, к.ю.н., керуючий партнер Юридичної компанії Dictum (Україна, Туреччина)

За матеріалами:

Finance.ua

Місце для вашої реклами

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас