367
Приватизація Нацбанку
— Валюта
Наталія ЗАДЕРЕЙ
Величезний дефіцит держбюджету і кадрові чистки можуть призвести до втрати незалежності Національного банку
Кадрові зміни в Нацбанку сталися одночасно із затвердженням нового складу уряду. Зміна людей Тігіпка — Арсенія Яценюка, Олександра Шлапака і Вадима Пушкарьова — на керівних посадах у Нацбанку була прогнозованою й чітко вписується в кадрову політику нової влади. На черзі зміни складу Ради НБУ. Про намір подати у відставку Контрактам повідомив її голова Анатолій Гальчинський. Таким чином, можна очікувати, що керівний склад монетарного відомства буде сформовано за принципом лояльності до його голови Володимира Стельмаха, а також до нового уряду. Позитивів у формуванні такої команди однодумців за нинішніх економічних умов, на жаль, небагато. З’являється спокуса для тих самих засуджених Володимиром Стельмахом «кон’юнктурних рішень». Тільки вже з боку іншої команди і через популізм уже іншого уряду. Чи можна уявити собі, щоб Джордж Буш, вигравши президентські вибори, відправив у відставку Алана Грінспена? Такий крок унеможливлює законодавчо закріплена незалежність ради керівників Федеральної резервної системи від президента, яка, до речі, дозволяє США залишатися з низькою інфляцією за величезного дефіциту бюджету.
Свободу Нацбанку
У розвинених країнах запорукою цінової і курсової стабільності є незалежність монетарної влади. У Євросоюзі грошово-кредитною політикою займається Європейський центральний банк, жодним чином не підігруючи політиці урядів окремих країн. У США незалежність Федеральної резервної системи гарантує той факт, що термін повноважень члена ради керівників становить 14 років.
Національному банку України проводити жорстку і незалежну політику буде непросто. Величезний дефіцит бюджету (18-32 млрд грн), спровокований невиправданим підвищенням соціальних витрат ще урядом Януковича, створює підвищені інфляційні ризики і вимагає від Нацбанку особливої пильності. У цій ситуації, на думку Анатолія Гальчинського, важливим є збереження обличчя Радою НБУ, яка має забезпечити незалежність Нацбанку. При цьому колишній глава Ради не приховує свого занепокоєння. «Боюся, що буде тиск на Нацбанк щодо накачування грішми економіки. Ми цього не допускали, принаймні уважно стежили за ситуацією і за потреби різко скорочували пропозицію грошей, як-от у листопаді-грудні 2004-го, коли грошова система була врятована від колапсу», — міркує Гальчинський.
На перший погляд, на грошово-кредитному ринку все гаразд. Інфляція в грудні-січні зменшилася з 2,4 до 1,7%, зокрема й завдяки зусиллям Нацбанку, що знизив у січні на 4% обсяг готівки поза банками. Ліквідність банків відновилася, у тому числі й у зв’язку зі зростанням депозитів фізосіб на 6,3%, а золотовалютні резерви НБУ зросли на 5,6% завдяки збільшенню валютних надходжень до країни. Проте над цією рівновагою дамоклевим мечем нависає бюджетний дефіцит.
Облагодіяне соціальними подачками населення навряд чи стане скуповувати здешевілий долар, зате напевне рине на споживчий ринок, забезпечивши на ньому зростання цін. Національний банк продовжить викуповувати валюту, що надходить від експорту, таким чином здійснюючи масштабну емісію і збільшуючи ліквідність банків. Депозитна база банків зростатиме, однак високий рівень інфляції заважатиме істотному зниженню кредитних і підвищенню депозитних ставок. Водночас висока ліквідність банків створить інфляційне нависання, яке переросте у зростання цін з підвищенням рівня монетизації економіки. Дій Нацбанку з нейтралізації надмірної ліквідності шляхом випуску депозитних сертифікатів чи навіть посилення резервних вимог може виявитися замало. Треба буде вжити дуже жорстких заходів з обмеження пропозиції грошей, які можуть іти врозріз з бажанням уряду перед парламентськими виборами стимулювати економіку збільшенням державних видатків. Звичайно, Нацбанк навряд чи вдаватиметься до монетизації бюджетного дефіциту, як це було на початку 90-х. Однак і активного опору експансіоністським планам уряду, імовірно, не чинитиме.
Інфляційні ризики
Самому урядові, швидше за все, доведеться наповнювати бюджет позаплановими позиками. На сьогодні проблем із цим немає — Світовий банк готовий надати Україні залишок програмної системної позики, а портфельні інвестори масово скуповують ОВДП. Проте не факт, що інтерес інвесторів до країни зі зростаючим державним боргом і незбалансованим бюджетом збережеться. Крім того, сама ідея «проїдання» позик суперечить усім принципам державних фінансів і ще недавно була нещадно критикована тодішньою опозицією.
Поки що найпотужнішим антиінфляційним чинником є зміцнення гривні. За словами радника голови НБУ Валерія Литвицького, рівень сальдо поточного рахунка платіжного балансу, повернення на ринок валюти, придбаної під час виборчої кампанії, подальше зростання економіки і підвищений інтерес до країни з боку зарубіжних інвесторів дають Нацбанку підстави зміцнювати гривню прогресуючими темпами. Чим він і зайнявся, підвищивши з початку року курс гривні більш ніж на 40 пунктів. Проте не слід відкидати і сценарій, коли агенти ринку, занепокоєні розміром дефіциту і здатністю уряду сплачувати борги, почнуть збувати гривні.
Очікування зміцнення гривні дають економістам підстави робити вельми оптимістичні інфляційні прогнози. Анатолій Гальчинський, посилаючись на динаміку валютного курсу і ситуацію на ринку енергоносіїв, вважає, що інфляцію можна втримати на рівні 7-8%. Щоправда, лише в тому випадку, якщо президент не заохочуватиме популістські рішення парламенту і ветуватиме закони, спрямовані на надмірне підвищення соціальних виплат. В уряді розраховують на більш високу інфляцію, однак підкреслюють, що цінова динаміка — це проблема, яка дісталася у спадок від колишньої влади. За словами міністра економіки Сергія Терьохіна, якщо парламент затвердить зміни, запропоновані урядом до держбюджету-2005, інфляція за підсумками цього року не перевищить 10-11%.
Водночас незрозуміло, наскільки далеко готовий піти Нацбанк у зміцненні гривні. Для серйозної протидії інфляції потрібний перехід до більш гнучкої курсової політики. Однак дозволити собі курсові коливання зможе тільки центробанк, незалежний від політичної волі уряду.
Привід для побоювань дає політична спорідненість нинішньої монетарної і фіскальної влади. В епоху Кучми безперечним позитивом була система протиставлення, тобто розподіл на ключових посадах представників різних політичних сил (Кабмін — донецьким, Нацбанк — дніпропетровським) для того, щоб вони могли урівноважувати одна одну. Проблема ж відсутності у Ради Нацбанку ефективних важелів контролю діяльності правління була завжди. Однак якщо, наприклад, опонуючи Тігіпку, Рада під орудою Гальчинського ще якось намагалася тримати свою лінію, то Рада, лояльна до керівництва, навряд чи обстоюватиме небажані для влади параметри грошово-кредитної політики.
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
