678
Дмитро Соболєв: бюджетні орієнтири. Чому прожитковий мінімум в Україні – це гарантована бідність
— Казна та Політика
Проєкт державного бюджету на 2022 рік. Саме цим документом в Україні встановлюється низка соціальних стандартів, зокрема таких як прожитковий мінімум та мінімальна заробітна плата.
На жаль, обидва ці показники не є наслідком ані обрахунків потреб громадян, ані справедливого розподілу витрат на виробництво товарів та послуг.
Гірше того, методика розрахунку прожиткового мінімуму взагалі не має відношення до встановлення його розміру у проєкті державного бюджету.
Така ситуація продовжується вже друге десятиріччя поспіль. Нагадаю, що Міністерство соціальної політики, щомісячно, відповідно до статті 5 Закону України «Про прожитковий мінімум» обраховує орієнтовний фактичний розмір прожиткового мінімуму. Зокрема, у цінах липня 2021 року у розрахунку на місяць на одну особу він становив:
В той самий час, відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет 2021», прожитковий мінімум, з 1 липня, становив:
Як можна побачити, різниця по кожній з категорій становить майже 100%. Тобто, фактичний розмір прожиткового мінімуму є вдвічі більшим за бюджетний показник.
Це не випадковість і не вади розрахунків. А є наслідком державної бюджетної політики яка жодним чином не кореспондується із державною соціальною політикою чи політикую у сфері зайнятості.
Відповідно, на даний час, фактичний розмір прожиткового мінімуму застосовується лише для спостереження за динамікою рівня життя в Україні, проте й він неповною мірою відображає необхідність забезпечення навіть мінімальних фізіологічних потреб людини.
З 1999 року, коли в Україні набув чинності закон про прожитковий мінімум, методологія його обрахунку істотно не змінювалась і базувалась винятково на так званому «фізіологічному підході», коли прожитковий мінімум – це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору харчів, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Проте, навіть в межах такого підходу, є щонайменше три градації його обрахунків, а саме:
1. Мінімум виживання – перелік товарів і послуг, споживання яких дозволяє людині не померти за звичайних умов і без будь-яких форс-мажорних обставин;
2. Мінімум споживання (або відтворення) – коли людина має можливість задовольняти базові потреби та продовжувати життя завдяки народженню дітей, але не розвиватися професійно. Тобто, крім їжі та одягу ще мати можливість відвідувати кіно, театр, музеї і бібліотеки (тобто, відпочивати) і утримувати дитину;
3. Мінімум розвитку – коли коштів, нехай й мінімально, вистачає на поточну професійну освіту, саморозвиток, спорт і медицину.
Україна вже 22 роки поспіль використовує обрахунки за першою градацією: мінімум виживання. Зазначу, що в кожній, з цих градацій, обов’язково та необхідно враховувати витрати на забезпечення житлом, чого взагалі немає в методології обрахунку прожиткового мінімуму в Україні, оскільки вважається (нагадаю, що базовий закон – 1999 року!), що кожен український громадянин… забезпечений житлом без урахування амортизації.
Найближчим часом влада, схоже, не збирається виправляти ситуацію. Якщо подивитись на Бюджетну Декларацію на 2022-24 рр., то виявиться, що прогнозований розмір прожиткового мінімум навіть у 2024 році буде меншим за абсолютним показником, ніж розрахований Мінсоцполітики фактичний розмір прожиткового мінімуму у липні 2021 року!
За таких умов, сучасний прожитковий мінімум навіть неможливо назвати собівартістю життя, бо на нього неможливо прожити теоретично.
Саме це є однією з основних причин загальної бідності українців. Без ресурсів, які можна витратити на видатки розвитку, єдине що залишається нашім громадянам – це виживання.
Дмитро Соболєв, CSO ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», кандидат економічних наук, радник податкової та митної справи 1 рангу
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
