1693
Марта Черничка: фісташкова війна США та Ірану. Битва міцних горішків чи тотальний нокаут?
— Світ
Скільки коштує невеликий пакетик смажених фісташок? Близько 100-150 грн у звичайному магазині й водночас мільярди доларів, яких недоотримав Іран внаслідок введених США торговельних санкцій.
Розрив ядерної угоди, жорстка американська риторика – хто б подумав, що увесь цей театр оплатили, в тому числі фісташкові американські бізнесмени. Виявляється, каліфорнійськими фісташками можна непогано підсмажити політичний конфлікт між Іраном і США, достатньо лише трохи зачепити інтереси виробників дорогих горішків.
Як американці дискваліфікували іранські преміальні фісташки?
Передумови для сутички двох фісташкових конкурентів були повністю забезпечені: на цю мить Іран і США є найбільшими виробниками цих горіхів.
Ще й надто: країни є абсолютними монополістами в даній сфері, концентруючи 80% виробництва люксового продукту. Здавалося б, звичайна конкуренція не породжує війну… Якщо лише одна зі сторін не відчуває підгорілий запах програшу.
Ахіллесовою п’ятою американських фісташок стала не кількість, а якість. Іранські виробники могли запропонувати клієнту не лише різні види фісташок, але й рекордно великий розмір ядра горіха відносно шкаралупи.
Ситуація склалась так, тому що американці розвинули фісташковий бізнес на основі… іранських сортів. Вийшло це зробити лише в засушливій Каліфорнії, але покупці все одно довгий час віддавали перевагу преміальній іранській якості, вперто ігноруючи американську альтернативу.
Тим часом у США вже сформувалась потужна «горіхова» еліта, котра чекала шансу відбити у іранських виробників нові ринки збуту. Вдалим приводом для горіхової війни став торгівельно-ядерний конфлікт Ірану і США.
У кого ж зосереджена основна фісташкова сила США? Подружжя американських мільярдерів Резнік буквально з голого фундаменту будували свій горіховий бізнес: засушливий клімат Каліфорнії, відсутність доступу до води, ризикована ніша фісташкового ринку. Зараз їхня компанія The Wonderful Company є найбільшим виробником фісташок в країні з щорічним доходом близько $4 млрд.
Горіхи вирощуються в так званій «долині олігархів», що по сусідству з її технологічним сусідом — Кремнієвою долиною. Фактично, династія Резніків зайняли собою левову частку сільськогосподарського ринку і весь горіховий бізнес країни. Щоправда, для таких успіхів їм довелось проробити деякі зовсім не демократичні маніпуляції.
Життєдайна сила води
Шлях до горіхової імперії Резніки розпочали з води. Оскільки палючий клімат Каліфорнії зумовив серйозний дефіцит води на цій території, найпростішим виходом стало викупити контроль над всіма чинними джерелами гідроресурсів.
Сьогодні володіння подружжя споживають більше води, ніж Лос-Анджелес і Сан-Франциско разом! Основну частку вбирають фісташки, але саме цей бізнес приносить Резнікам 20% їхнього доходу.
Резнікам домовитись з місцевою владою (переважно республіканцями) про приватизацію джерел було нескладно: після того, як з федерального бюджету було витрачено $75 млн на удосконалення масштабного підземного сховища води в Керні, його загадковим чином передали компанії «Westside Mutual Water», яка перебуває у власності тих же Резніків.
В той час, як дрібним каліфорнійським фермерам тепер довелось закуповувати воду для своїх угідь… так, у Резніків.
Альтернативи дорогій воді від «горіхової династії» знайти важко, адже величезне водосховище Керну відводить воду від сусідніх свердловин, а опади в Каліфорнії – з розряду рідкісних явищ.
Скільки така кампанія коштувала подружжю? Як вам цифра в 600 000 доларів плюс 90 000 за безпосереднє лобіювання інтересів у Вашингтоні!
Схема «ресурсної приватизації» подружжям Резніків використовувалась неодноразово: наприклад, на Фіджі американці придбали ексклюзивні права на експлуатацію однієї з найбільших водойм острову.
Коли Уряд Фіджі в умовах рецесії прагнув збільшити податки на експлуатацію води з $140 тис. на $6 млн на рік, Резніки легко змогли виторгувати вигідні умови, адже вартувало їм припинити інвестиції, персонал компанії на острові залишився б без роботи. А розробка нових водних проєктів стала б нездійсненою перспективою… Ось що приховується за яскравими етикетками пляшок «Fiji Water», які продаються на кожному розі.
Цікаво, що паралельно з таким привласненням ресурсів подружжя виділяє $700 млн на боротьбу зі негативними змінами клімату. Та й місцева влада за такий транзит контролю над водосховищем в збитку не залишилась: на громадські потреби Резніки щороку витрачають більш як $50 млн.
Гра за правилами чи суцільна їх відсутність?
Не варто поспішати з однозначними висновками: монополія одного виробника на фісташковому ринку хоч і обмежує конкуренцію, але забезпечує ефективну політику використання ресурсів, адже самі ж Резніки зацікавлені в максимальній прибутковості власного врожаю.
Іран – приклад зворотної ситуації: виробництво фісташок там теж зосереджено дуже концентровано – в межах однієї провінції Керман, а от виробників понад сто тисяч, більшість з яких володіє мініатюрними ділянками у 2 гектари чи навіть менше.
Про грамотне використання водних ресурсів в таких умовах навіть не йдеться. Замість того, щоб санкціонувати незаконну експлуатацію фермерами свердловин води, уряд видає покривні амністії щодо їх використання. Тут теж потрібно усвідомлювати: руки у влади в цьому питанні зав’язані, адже закриття понад 400 000 незаконно експлуатованих свердловин є політично незручним рішенням в нестабільній державі.
На додаток, дрібні виробники не здатні інвестувати в сучасне устаткування, саме тому горіхи сортують вручну. Якщо Резніки можуть запросто «викинути» 122 мільйони доларів на технологічні ініціативи, спрямовані на зменшення водних витрат на власних фабриках, то іранському фермеру подібні ноу-хау просто не під силу.
За умов грамотного підходу Резніки змогли «виштовхнути» високоякісний іранський товар не лише з ринків Європи, а й азійських країн. Наче не помічаючи всі переваги елітних іранських фісташок, Європа закуповує майже 80% цінного товару у США. Індія за 2 роки збільшила закупівлю американських горіхів… на 997%.
Причина цього — американські санкції проти Ірану, якими фісташкові королі з Каліфорнії змогли вдало скористатись. Зараз для того, щоб імпортувати іранський делікатес в США, вам доведеться сплатити мито, яке становить 300%. Не дивно, що дистриб’юторам завозити іранський продукт елементарно не вигідно. Щодо європейської фісташки, то вона теж має кусючу ціну, щороку збільшуючись як мінімум на 100%.
На додачу Резніки домоглись того, що дружні до США країни, такі як Ізраїль і Мексика, встановлюють мито у 20-25% для всіх імпортних фісташок, окрім американських.
Такі агресивні дії американських магнатів змогли збільшити експорт американських фісташок вдвічі. Звісно, не обійшлось без акцій на публіку, уряд КНР заявив про встановлення 65% тарифу на американські горіхи. Та є одне але… щоб не сплачувати високі тарифи більшість китайських імпортерів отримують продукт не напряму, а через В’єтнам. Кількість таких непрямих закупівель збільшилась на 130% за один лише рік.
Добродіяння оформлюють окремим чеком
Безсумнівним є одне: за кожну таку преференцію від уряду США Резнікам довелось пристойно заплатити: $850 тис. на виборчу кампанію сенатора Брауна (лобіював вигідний для подружжя проєкт водопостачання с/г угідь за $15 млн), $373 млн перепало на виборах губернатору Каліфорнії Грею Девісу.
В списку «профінансованих» Резніками щасливчиків також опинялись Хіларі Клінтон, Джо Байден, Барак Обама, Біл Річардсон і інші не менш впливові конгресмени. Всіх вищезазначених політиків об’єднує одне: активне просування антиіранських торговельних санкцій, відтак і інтересів Резніків. Чи не збіг обставин?
Також Резніки систематично фінансують вашингтонські лобістські групи та аналітичні центри, які виступають за конфронтаційну позицію щодо Ірану, включаючи Американський єврейський комітет та Вашингтонський інститут з питань близькосхідної політики.
Принципи фісташкових олігархів полягають в повній їхній відсутності. Щоб виштовхнути конкурента з ринку, можна звинуватити його в незаконній передачі приблизно 600 000 доларів з Ірану в США, приховуванні незареєстрованого доходу в сумі близько 1,93 млн доларів, як це трапилось з головою іранської компанії Primex International Trading Company Inc.
Можна також організувати наукове дослідження, яке неочікувано виявить в американських фісташках кінську дозу меланіну і поживних речовин. Потрібно ж, зрештою, пояснити покупцям, за що вони переплачують.
Увесь цей тиск вже змушує іранських фісташкових магнатів переносити свої виробництва до Грузії, Вірменії, Узбекистану та Азейбарджану. Поки іранські виробники тікають якомога далі від проблем, Резніки їх активно вирішують. Подарунки музею мистецтв у розмірі 55 млн, 4 млн на дитячу лікарню в Каліфорнії, потім ще 30 млн – ще одному музею Лос-Анджелесу, більш як 400 млн – на потреби шкіл… Альтруїстичне благодійництво чи дії з подвійним підтекстом? Відповість час.
Та поки Резніки наліплюють на упаковування своїх фісташок яскраві етикетки з шаленими цінниками, іранські горіхи покриваються пліснявою на нестерильних складах. Частіше за все, вироблені на кустарному підприємстві без перспектив бути колись реалізованими. Чекаючи, поки і їх розчавить гострий підбор американських «фісташкових династій».
Марта Черничка, студентка Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
