4326
Максим Ференц: Про «факапи» українського бізнесу в Польщі
— Фондовий ринок
Український бізнес вже досить впевнено почувається на європейських ринках, але разом з цим продовжує наступати на ті самі «граблі» – абсолютна відсутність планування та брак розуміння і поваги до правил.
Так, у 2019 році в Польщі був зафіксований історичний рекорд компаній, створених іноземцями — майже 9 тисяч, що на 12 відсотків більше, ніж у 2018 році. Минулого року іноземні фізичні та юридичні особи зареєстрували в польському Національному Судовому Реєстрі (KRS) 8,8 тисячі нових компаній. Результат дивовижний, адже це на 100% більше, ніж у 2014 році та становить 1/5 від всіх зареєстрованих у 2019 році фірм (48,1 тисячі). Левову частку засновників з понад 30 країн світу становлять саме громадяни України та інших східних країн – Білорусі, Молдови, Вірменії, Грузії та, навіть, Індії.
Чи варто радіти?
Здавалося б, тільки радіти з такої ініціативності наших співгромадян, адже Польща стає для них вже не тільки можливістю швидко заробити кілька місячних українських зарплат, але і зручним плацдармом для відкриття та розвитку власного бізнесу на території Європейського Союзу – ринку, вартого, в розрахунку за паритетом купівельної спроможності, понад 12 256 млрд євро.
Однак оптимістичні звіти Головного статистичного управління Польщі (GUS), на жаль, не враховують низького рівня життєздатності таких фірм. Відсутня будь-яка статистика, яка б підсумовувала показники ефективності компаній з іноземною складовою в перспективі 3-5 років від моменту їх створення. На фоні окремих цікавих та креативних проєктів, які знаходять відгук в серцях та кишенях польського споживача, реальна картина в переважній більшості досить сумна.
Перш за все зазначимо, що мова йде не про численні фіктивні фірми, які створюються для легалізації перебування громадян третіх країн в ЄС, або з іншою не зовсім прозорою метою, а саме про великі компанії, малі, але креативні та гнучкі стартапи, які об’єднують спільні помилки при виході на європейський ринок. Можливо, саме робота з помилками дозволить їм загоїти рани, перегрупуватися та повернутися до ЄС вже з новими силами та ідеями.
Перша хвиля українського бізнесу докотилася до країни на Віслі ще у 2015 році, коли українські фірми, заохочені Угодою про асоціацію з ЄС, почали шукати альтернативу закритим вже на той час східним ринкам. Географічне розташування, довга історія співробітництва, така близька та зрозуміла для українців ментальність зробили очевидним напрямком економічної експансії українського бізнесу саме нашого західного сусіда – Польщу.
Видима легкість, з якою Польща приймала українських бізнес-мігрантів, зіграла з останніми злий жарт – часи, коли був популярний вислів «курка – не птиця, Польща – не заграниця» давно і безповоротно минули. Бізнес-екосфера в сучасній Польщі все більше нагадує німецький, відомий з численних жартів та стереотипів порядок, правова система, з невеликими проблемами, але все більше претендує бути солідним швейцарським механізмом, податкові органи, на кшталт IRS (американська Служба внутрішніх доходів) ввічливо, але переконливо домагаються належних державі данин.
Вітчизняні бізнесмени, разом з чудовими бізнес-ідеями та креативними, цікавими проєктами приносять також родові травми українського бізнесу – невміння довгострокового планування в бізнесі, нехтування ґрунтовного дослідження цільового ринку та невміння грати за правилами, які на ньому встановлюються вже десятиліттями.
Багато українських інвестицій в Польщі зазнали невдачі саме через недостосування продукту до місцевого споживача – хибною є думка, що якщо в Україні вдалося збудувати велику мережу, приміром, супермаркетів, то вистачить лише автоматично перенести ідею на добре збагачений зовнішнім фінансуванням європейський ґрунт.
Як ставляться до «чужаків»?
Перш за все конкуренція на європейських ринках є надзвичайно високою, та й споживач вже добре «підгодований» місцевими торговельними марками. Іноземна продукція може бути значно дешевшою на фоні польських або європейських конкурентів, але варто пам’ятати, що саме вони зростали в Польщі разом зі своїми покупцями – з маленьких підприємців в 90-х до сучасних величезних концернів.
Саме тому до «чужаків» ставляться досить обережно, і має минути солідний відрізок часу, поки звичні для українців торгові марки або вивіски перестануть насторожувати споживачів. На жаль, не всі інвестори мають економічну можливість грати на довгострокову перспективу – не розраховують запасу міцності та не виживають серед акул конкуренції.
Інші, надзвичайно успішні в Україні, концепти, навіть на ментальному рівні не сприймаються на інших ринках – закордонні регіональні особливості (якщо це не пармезан або хамон) можуть бути банально незрозумілими для споживачів. Необхідно враховувати рівень локального патріотизму поляків та визначитися з цільовою аудиторією такого бізнесу – наприклад, набагато легше просувати креативні концепції в космополітичній Варшаві, або зукраїнізованому Вроцлаві, ніж в сильному своїми традиціями Кракові.
Про підхід Наполеона
Польща часто стає перевалковим пунктом для продажу якісних та дешевих українських виробів до інших країн Євросоюзу, а навіть країн Північної Америки та Азії. Як гриби після дощу в Польщі ростуть компанії – посередники, які виконують функцію агентів-дропшіперів.
Створюються та… забуваються їх власниками, оскільки лише виконують функцію віртуального складу на території Польщі та є зручним гаманцем для розрахунків за товари.
Тим часом варто пам’ятати, що окрім можливостей та прав, які дають українському бізнесу «острівці» в Європі, є також обов’язки та правила, яких треба дотримуватися.
Національний судовий реєстр Польщі містить відомості про тисячі фірм, які роками не подають обов’язкової звітності до реєстраційного суду (що, до речі, є кримінально-податковим злочином згідно з польським законодавством та може каратися штрафами навіть до 5 тис. євро).
Податкова служба марно намагається сконтактуватися з компаніями, які містяться в віртуальних офісах модних ділових районів (відповідно до закону про ПДВ у випадку, якщо немає можливості сконтактуватися з представником фірми – податкова може позбавити її статусу платника ПДВ, що, своєю чергою може спричинити значні проблеми при реалізації зовнішньоекономічної діяльності), банки, особливо після підписання Польщею FATCA (Foreign Account Tax Compliance Act) не можуть допроситися звичайних документальних підстав для банківської трансакції та змушені блокувати банківські рахунки неретельних клієнтів.
Саме впровадження прозорих та зрозумілих для всіх бізнес-процесів до внутрішньокорпоративного регулювання бізнесу, виховання поваги до загальновідомих правил гри може значно допомогти українським інвесторам зайняти свою нішу на європейському ринку та відкусити хоч шматочок пирога.
Для цього українському бізнесу треба раз і назавжди позбутися підходу Наполеона «головне — вплутатися в бійку, а там подивимося».
Максим Ференц, Доктор юридичних наук, засновник юридичної компанії Maksym Ferents Consulting у Варшаві
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
