Андрій Зінченко: чи передбачалися монети номіналом 1 грн законодавством? Питання не риторичне


Андрій Зінченко: чи передбачалися монети номіналом 1 грн законодавством? Питання не риторичне

Як нами раніше зазначалося – окремі зразки національної валюти можуть бути цікавим предметом для дискусії. Так, банкнота номіналом 1000 грн, приміром, не фігурує в засадничих документах з питань організації готівкового грошового обігу в країні. І такий номінал в цьому плані, схоже, геть не самотній.

Традиційно склалося, що кожна валюта має свій мінімальний цілий одиничний номінал, за яким, як правило, вона і відома в світі: долар США, російський рубль, турецька ліра і, звичайно ж, зразок гендерної політкоректності – євро.

Не є винятком і гривня. Її мінімальний цілий номінал в 1 гривню ми маємо щастя спостерігати як у вигляді банкноти, так і у вигляді монет. З банкнотою все більш-менш зрозуміло в частині підстав її існування. Засадничим документом тут є указ Президента України від 25 серпня 1996 року Л. Кучми «Про грошову реформу в Україні». Пункт 2 указу наказував Національному банку України випустити в обіг банкноти вартістю 1,2,5,10,20,50 і 100 грн. Не вдаючись у нюанси процесу зазначимо, що номінал паперової банкноти в 1 гривню прямо передбачений указом. Тим же пунктом зазначалося випустити в обіг розмінну монету номінальною вартістю 1,2,5,10,25 і 50 копійок. Мотивувався указ ст. 99 і 102 Конституції.

Цікаво, що в тексті указу ми не бачимо нічого про монету номіналом в 1 гривню, однак така в природі об’єктивно існує. Існує давно і в різних іпостасях. При цьому правові підстави для її карбування та випуску в обіг у поточному законодавстві України знайти буде непросто.

Так, з метою виконання Указу Президента Національний банк України 26.08.1996 видав наказ №71, де прямо вказує собі і комерційним банкам прийняти до керівництва і неухильного виконання Указ Президента, забезпечити здійснення заходів, які з нього випливають.

Одночасно встановлювалися ознаки платіжності нової національної валюти як в частині банкнот, так і в частині монет. Номіналу монети в 1 гривню там з очевидних причин не виявилося – указом Президента такий номінал не передбачався. Однак там міститься вказівка, що монети приймаються до платежу, тільки якщо немає жодних сумнівів в тому, що вони справжні. Запам’ятаємо це момент.

Разом з цим вже в березні 1997 року таким слабкоформалізованим засобом поширення нормативності, як лист, Національний банк повідомив своїм підрозділам і комерційним банкам про впровадження з 12 березня 1997 року в обіг монети номіналом в 1 гривню і пам’ятної монети «Монети України» номіналом 2 гривні. Лист підписано заступником голови правління Терпилом.

У той час законодавство про НБУ складалося насамперед з Конституції, де було сказано, що НБУ – це центральний банк з основною функцією забезпечення стабільності грошової одиниці, а також Закону «Про банки і банківську діяльність» зразка 1991 року.

У Законі статус НБУ був встановлений досить загально, але там було чітко сказано в ст. 2, що свої функції НБУ реалізує через нормативні акти, детальний опис яких не давався. Нормативні акти, але не листи. Питання нормативності характеру листів різних органів надалі стане предметом окремих досліджень юридичної науки. Об’єктивно така форма взаємодії з керівними організаціями успадкована нами з СРСР. У нових тогочасних українських управлінських реаліях, що складалися переважно з учорашніх радянських адміністраторів, цей підхід був перейнятий виключно широко.

Таким чином, своїм існуванням 1 металева гривня завдячує лише листу заступника голови правління НБУ, який при цьому взагалі не містив жожної мотивувальної частини та посилань на правові підстави. Мало того, що не нормативний акт, а лише лист… навіть не голови, а заступника (хоч би «виконувач прав і обов’язків» додали, як належить за інструкцією)… не населенню, а банкам… так ще і без посилань на уповноважуючі норми. Ні тобі громадського обговорення, ні тобі консультацій щодо дизайну.

У цьому ж ключі не менш епістолярною пам’яткою національного емісійного мистецтва є знову ж таки лист. Але вже не самого НБУ, а тільки департаменту готівково-грошового обігу від 11.12.2002 N 11-111/2196-7750 за підписом знову ж таки цілого заступника голови департаменту.

У листі управлінням НБУ банкам заступник начальника департаменту повідомляє, що з 2002 року в обігу є монета номіналом 1 гривня паралельно з банкнотами, яку треба було б приймати за всіма видами платежів. Правові підстави для цього традиційно опускаються.

Разом з цим констатується, що широкого поширення ці монети кількістю 8,3 млн шт. або 4,9 відсотки від банкнот номіналом 1 гривня, чомусь не знайшли. У НБУ навіть надходить інформація про відмови приймати такі монети в оплату.

При цьому проблема авторами листа бачиться не в Указі Президента про грошову реформу або Наказі НБУ про ознаки платіжності банкнот і монет (де монети номіналом в 1 гривню жодного разу не фігурують), а несподівано, в недостатньо проведеній територіальними управліннями НБУ роботі з впровадженню монети. Якими правовими підставами повинні були керуватися теруправління – лаконічно не повідомляється.

Однак разом із зазначеним заступник начальника Департаменту зобов’язує теруправління через ЗМІ! провести роз’яснювальну роботу і розширити видачу монети банкам. А також з місцевими органами влади, податкової, органами внутрішніх справ захищати права громадян використовувати такі монети. Щоправда, чим такі права встановлені, знову ж таки, замовчується. Може все ж тому брати не хотіли?

Але такі дрібниці не можуть зупинити Національний банк, який вже близько 5 років на той час цілий Закон про себе отримав. І ось 2004 року правління НБУ видає постанову про введення в обіг монет номіналом 1 грн зразка 2004 року. Цього разу постанова абсолютно несподівано посилається на ст. 34 і 35 Закону про Нацбанк. При цьому в 34 статті сказано, що виключне право впровадження в обіг гривні і розмінної монети, організація їх обігу та вилучення належить НБУ. Було б дивно заперечувати право емісії валюти центробанком, а НБУ за законом буквально — саме центральний банк, але зазначена стаття 34 нічого не говорить про право НБУ самостійно визначати дизайн і матеріальне вираження грошових знаків.

Додатково на користь думки про те, що ключові зовнішні характеристики монет національної валюти Національний банк визначати ніхто не уповноважував, свідчить Постанова Президії Верховної Ради від 1991 року, яка за пропозицією відповідної комісій Ради затвердила принципові характеристики зовнішніх ознак купюрных гривень аж до 200. Дозволивши НБУ лише конкретні деталі в межах узгоджених принципових характеристик визначати самостійно.

Надалі зазначена постанова була цільовим чином доповнена номіналом в 500 грн, але ніколи не доповнювалася номіналом в 1000 грн. Жодних даних про право НБУ самостійно визначати дизайн гривні у вигляді монет цілих номіналів, як і згадок про можливість впроваджувати в обіг такі номінали, зазначений документ не містить.

Однак самим своїм фактом існування підтверджує, що встановлювати концептуальні дизайнерські напрямки і форми емісії національної валюти прерогатива все ж таки органу рангом вище, ніж особливого центрального органу державного управління. Саме управління, а не влади. Так дослівно звучить Закон Про Центральний банк – НБУ. Тобто НБУ формально керує державною власністю, у зв’язку з чим і отримував відповідний код 05054 класифікатора органів державного управління об’єктами державної власності.

Слідуючи формальній логіці, НБУ безперечно може вводити в обіг гроші, але не будь-які, а в межах повноважень, наданих законодавцем, а таких в частині металевих номіналів вище ніж 50 копійок у відкритому доступі знайти не виходить. Секретними ж такі рішення були б навряд чи.

На цьому тлі Правління НБУ в 2018 році вирішує ввести в обіг монети номіналом 1 і 2 грн, які не здобули особливої слави через очевидну схожість з виведеними з обігу 1 і 2 копійками.

До речі, скасовувати копійки, створені юридично Указом Президента, Нацбанку теж не за рангом. Тим часом рішення по тексту мотивувалося статтями 7, 15, 33, 34, 35 і 56 Закону про НБУ. Але в них міститься величезний перелік повноважень і завдань, серед яких знайти прямого дозволу вводити нові номінали монет не надто і вдасться. Тільки читати їх доведеться кілька хвилин.

Усе зазначене свідчить, що назріла актуальна потреба забезпечити емісійні повноваження конкретизованими та актуалізованими законодавчими процесуальними нормами. У т. ч. з метою ефективного впровадження прийдешньої тотальної цифровізації фінансів, регтеху та іншого, адже жоден смарт-контракт в публічно-правовій сфері не виконається в разі нестачі правових підстав. А з машиною, як відомо, не домовишся.

Андрій Зінченко, доктор філософії в галузі економіки, доцент кафедри фінансів Національного університету суднобудування, магістр державного управління (MPA)

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

  • !

    Колонка відображає виключно точку зору автора, та може не збігатися з думкою редакції. Публікація колонок здійснються згідно Правил, а Finance.ua виконує лише роль носія. Копіювати ці авторські матеріали можна лише за наявності посилання на автора та Finance.ua.

Також з цієї теми: Казна та Політика
Дивись також
Архiви:2019 2018 2017 2016 2015
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua