963
Максим Пархоменко: чи має майбутнє ГТС України
— Енергетика
Українська ГТС є каменем спотикання вже багато років і давно у вирішенні її долі важливим елементом є саме політика. Але необхідно розуміти, що вона собою являє.
В першу чергу, як і при оцінці будь-якого активу, треба розглянути якість нашої ГТС. Існує думка, що вона дуже зношена, в зв’язку з чим транспортування газу через неї є вкрай витратним процесом.
Загалом зношеність нашої газотранспортної системи досить висока. Така ситуація була сформована не тільки за рахунок корупції, яка існувала при її реконструкції, а й хронічного недофінансування.
До 2010 року, в обмін на знижку на газ, Україна надавала значні знижки на транспортування газу територією України, в зв’язку з чим, отримуючи дешевий газ, втрачала кошти для модернізації трубопроводів, загальний розмір яких становить близько 37 тисяч кілометрів, а пропускна спроможність становить близько 170 млрд кубів на рік.
Наразі споживання газу в Європі становить близько 400 млрд кубів на рік. Ця цифра, за словами представників Газпрому, повинна збільшуватися. Зокрема за рахунок Німеччини, яка виводить з експлуатації свої АЕС, на зміну яким приходить газ. Саме на неї і припадає левова частка імпорту газу з Росії. В цілому, такий прогноз варто сприймати вкрай скептично, оскільки європейська промисловість є однією з найефективніших і в майбутньому ефективність буде зростати, що і призведе до зниження попиту на ресурси і газ, в тому числі.
Водночас новини з Ізраїлю ставлять палиці в колесо Газпрому. Ізраїльське родовище “Левіафан” володіє запасами в 3,5 млрд кубів, що дозволяє нарощувати експорт газу в південні країни Європи (Італію, Грецію і Кіпр). Це родовище газу перевищує запаси Норвегії, Казахстану і Іраку.
Таким чином майбутні газові проекти Росії зіткнуться з високою конкуренцією на європейському ринку. Проекти експорту газу, використовуючи нові гілки газопроводу, також «наткнуться» на конкуренцію з боку інших виробників як у південній, так і центральній частині Європи. Як наслідок проекти, які зараз запускає Росія, мають не тільки високу вартість реалізації і утримання. Проекти нових європейських газопроводів не окупаються і просто не зможуть дати прибуток з урахуванням поточних витрат. Таким чином, використовуються просто для розпилу бюджетів Газпрому підрядниками.
Українська ГТС теж перебуває не в кращому стані, але має певні переваги:
- вона вже готова і проходить по землі;
- в своєму складі має підземні сховища газу, які можуть використовуватися для його акумуляції.
Найбільш реальним планом є створення нової компанії, яка буде транспортувати і обслуговувати трубу. В її роботі можуть брати участь одна з європейських компаній, яка в ідеалі може на основі підземних сховищ сформувати газовий хаб і від нього вже укладати угоди з європейськими споживачами.
Це в свою чергу дозволить створити майданчик для торгівлі газом на території ЄС, на якій і наші споживачі будуть його купувати, а українські виробники продавати свій.
Такий хаб дозволить сформувати ринкові умови формування ціни газу і при переговорах з МВФ прибере питання з ціною газу з порядку денного, а для нашого уряду це дозволить позбутися додаткового головного болю, але і при цьому зруйнує багато корупційних схем, що не сподобається багатьом.
Для нашої економіки це додаткові робочі місця і технології, для населення ринкова ціна газу, і, як наслідок, вища якість. А, як відомо, будь-яке ринкове ціноутворення виключає монополії і створення корупційних схем.
Водночас, навіть при найгіршому сценарії наша труба буде функціонувати далі, але і з меншими обсягом прокачування. Допоможуть їй у цьому директиви ЄС, які не дозволяють Газпрому використовувати свою трубу на повну потужність і прокачувати по ній максимально можливий обсяг газу. У зв’язку з цим українська труба для інвестора буде досить цікава і знайде свого покупця. Виникає лише питання, чи захоче наша влада її віддати…
Максим Пархоменко, аналітик Альпарі
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
