1308
Антон Срібний: дефіцит кадрів в агросфері. Чим спричинений і що робити
— Аграрний ринок
Сьогодні український агробізнес відчуває сильний кадровий “голод”. Проблема ця виникла не вчора і в її основі лежить кілька дуже серйозних причин. Деякі з них можна усунути на рівні компаній-роботодавців, інші ж вимагають уваги уряду. І якщо в першому випадку спостерігаються позитивні зрушення, то у другому справи йдуть трохи краще, ніж ніяк.
Про причини
Фактори, що провокують брак робочих рук в агросфері, можна назвати банальними і цілком очікуваними в нашій країні. Ключових всього два – низькі зарплати і міграції за кордон. Причому друге в нашому випадку є прямим наслідком першого.
Українські зарплати в галузі сільського господарства часто в кілька разів нижчі, ніж готові платити на аналогічній посаді європейські компанії. Ось візьмемо для прикладу професію “тракторщик” – не найбільш високооплачувана в агросекторі і далеко не найактуальніша, якщо порівнювати з іншими спеціалізаціями. В Україні максимум, який можуть запропонувати вказаному фахівцеві – +/- 20 тисяч гривень на місяць. Та й то лише у великих агрохолдиннгах і за умови, що людина може не просто водити трактор, але і виконувати інші функції. Наприклад, механізатора. У компаніях поменше і зарплати менші. До того ж, тут все сильно залежить від регіону, тому кінцева цифра сильно варіюється від 5 до 15 тисяч гривень.
У Європі ж (в основному мова йде про найближчі до нас країни – Польщу, Литву, Естонію, Чехію, Угорщину) тракторщик може отримати мінімум 30 тисяч гривень на місяць. При такій різниці не дивно, що більшість не бажає залишатися на батьківщині і шукає щастя за кордоном.
Сказати, скільки людей з агроспеціальностями залишило Україну, досить складно, адже точної статистики щодо цього немає. Багато людей виїжджають нелегально, частина повертається назад, тому провести точний розрахунок майже нереально. Але можна зробити припущення. Так, згідно з дослідженням Міжнародної організації з міграції (МОМ), в 2015 році з 700 тисяч українських мігрантів, які перебували в Європі, 3% було працевлаштовано на постійній основі в сфері сільського господарства і 11% – на короткостроковій. Враховуючи, що темпи міграції з того часу не зменшились, а навіть зросли (за словами генпрокурора Юрія Луценка, кількість людей, які назавжди залишили Україну, в 2018-му в три рази перевищила показник 2017 року), то і ці цифри істотно зросли.
Негативно на працевлаштування в агросфері впливає її слабка привабливість для молоді. Як і раніше в ходу стереотип про те, що «сільське господарство – це не престижно», хоча саме агросектор – один із драйверів української економіки. Відштовхує молодь і віддаленість агропідприємств від великих міст. Перспектива працювати в сільській місцевості, нехай і за хороші гроші, влаштовує далеко не всіх.
Окремо варто виділити проблему закриття аграрних вакансій топ-рівня. Якщо на посади junior і навіть middle-рівня компанії готові брати «сирих» фахівців і навчати їх потрібних навичок самостійно, то на керівні посади потрібні готові кадри. Люди, які самі здатні привнести щось нове в компанію і за потреби – виступити в ролі ментора для новачків. Таких фахівців на українському ринку дуже не вистачає.
Що робити?
Великі і середні агрокомпанії намагаються по-різному вирішувати проблему кадрового голоду. Намагаються збільшити зарплати (за даними Держстату, заробітна плата в сільському господарстві в листопаді 2018 року збільшилася на 22,9% порівняно з показниками минулого року), впроваджують програми утримання співробітників, створюють власні програми підготовки фахівців. Практично всі агропідприємства проводять внутрішні тренінги і навчання своїх фахівців навичок роботи з новими технологіями, застосовуваними в АПК. Без цього не можна, оскільки програми вітчизняних вишів цей напрямок не включають.
Складніше вирішити проблему з фахівцями топ-рівня. По-перше, оскільки їх мало, тому їх пошук часто передбачає перекупку фахівця з однієї компанії в іншу.
По-друге, кандидати найчастіше бояться відкрито виходити на ринок і говорити, що вони готові розглядати пропозиції. Бояться, що афішування подібного роду інформації може створити проблеми з поточним роботодавцем. З цієї причини вони все частіше звертаються в рекрутингові компанії, де дотримуються політики конфіденційності.
Рекрутингові компанії в цілому – один з найдієвіших способів залучити висококваліфікованого експерта. Або, наприклад, вузькопрофільних фахівців. Головним чином тому, що вони добре знайомі з ринком праці і ведуть власні бази потенційних кандидатів і роботодавців. Фактично, професійні рекрутери знають ринок «в обличчя».
Крім цього, застосовується широкий арсенал інших засобів, щоб виявити і зацікавити вакансією потрібного фахівця. Це і діджитал-інструменти (від банального вивчення профілів соцмереж до спеціально продуманих маркетингових кампаній), і так званий хедхантинг, і багато іншого. Правильне застосування цих методик дає дійсно неймовірний ефект, дозволяючи в окремих випадках закривати складні вакансії буквально за кілька тижнів.
Уряд “за бортом”
Отже, визначилися: рекрутингові компанії-потужний інструмент в тому, що стосується пошуку кадрів в агрокомпанії. Але, як кажуть, один в полі не воїн. Професійні рекрутери здатні допомогти, але не викорінити повністю проблему дефіциту кадрів в сільському господарстві. Зрештою, не рекрутер встановлює рівень заробітної плати, не він забезпечує приплив студентів до аграрних вишів і не він відповідає за рівень підготовки агроспеціалістів.
Все вище перераховане чимало залежить від політики українського уряду. Від його здатності забезпечити належний рівень економічного розвитку в країні, який дозволить компаніям встановлювати конкурентоспроможні з іноземними роботодавцями зарплати. Популяризація агроспеціальностей – також одне із завдань, яке має вирішуватися на державному рівні, не на локальному.
Країні потрібно більше кваліфікованих фахівців в галузі сільського господарства, для цього, з одного боку, потрібно міняти усталені стереотипи про “неприбутковість” і “непрестижність” агросфери.
З іншого – необхідно реформувати саму систему освіти. Зараз складається парадоксальна ситуація, коли немає ні достатньої кількості студентів, ні кваліфікованих викладачів. На це нарікають як представники аграрних навчальних закладів, так і агробізнес, який у своїй спробі залучити професіоналів, підтримує тісні зв’язки з ВНЗ.
На жаль, поки в цьому напрямку нічого радикально не змінюється. Всі розмови про зміну системи освіти поки що залишаються розмовами. Єдине, що було зроблено – збільшено держзамовлення (тобто, місць для безкоштовного навчання у вишах) на цілу низку аграрних спеціальностей. Але це навряд чи на щось вплине.
До тих пір, поки не буде радикальних змін, агробізнесу доведеться самостійно вирішувати проблеми з пошуком і залученням кваліфікованих співробітників.
Антон Срібний, керівник департаменту підбору персоналу аграрної сфери Smart Solutions
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
