Реалії безвізу: за що і як часто українцям відмовляють у праві в'їзду в ЄС


Реалії безвізу: за що і як часто українцям відмовляють у праві в'їзду в ЄС

Європейське агентство кордонів і берегової охорони Frontex 20 лютого опублікувало свій щорічний “аналіз ризиків”, в якому європейські прикордонники аналізують головні міграційні тенденції попереднього року і визначають пріоритетні сфери уваги на наступний рік. Це важливий документ, дані якого, зокрема, використовує Європейська комісія, вивчаючи дотримання умов безвізового режиму, тому варто знати, який саме портрет України малює Frontex в своєму аналізі.

Наша країна займає в ньому досить істотне місце, фігуруючи в викладках про такі показники, як відмова у в’їзді, нелегальне перебування, підробка документів, реадмісія. На жаль, за деякими з них у нас – сумна першість.

Почнемо з найбільш вражаючої цифри.

За версією Frontex, Україна другий рік поспіль посідає перше місце за кількістю відмов у в’їзді в країни ЄС і Шенгену (тут варто додати, що через різні підходи до обробки даних Євростат дає дещо іншу картину, де Україна в 2017 році посідала третє місце після Марокко й Албанії, але це окрема тема).

Так чи інакше, в 2018 році, за версією Frontex, кількість відмов зросла аж на 55% – 57 593 відмови проти 37 114 в 2017 році.

Фактично, три з десяти відмов на кордонах ЄС – українські.

Спробуємо розібратися, хто, де і чому не пускає громадян України в ЄС і наскільки серйозні наслідки це може мати для безвізового руху.

Абсолютну більшість відмов, приблизно 53 тисяч, було видано на наземному кордоні Євросоюзу, переважно на польській ділянці. На повітряне та морське сполучення з усіма країнами ЄС і Шенгену припало лише приблизно 4500 відмов.

Причому на наземному кордоні не тільки більше відмов, але їх і отримують частіше.

Це добре видно на прикладі Польщі. Якщо взяти загальну кількість в’їздів до Польщі через українсько-польський кордон громадянами України у 2018 році (9,5 млн), то виходить, що на польській ділянці наземного кордону відмовляли у в’їзді в 1 з 215 випадків (приблизно 0,5%). В аеропортах не пускали значно рідше – менше однієї відмови на тисячу, або 0,1%. І ця частка торік навіть знизилася – в той час як на наземному кордоні число недопусків зростало.

Головних причин недопуску українців через кордон ЄС дві: на першому місці – відсутність належних документів, що підтверджують мету візиту та умови перебування (22,7 тисячі відмов), на другому – “відсутність достатніх коштів для існування”, тобто фінансового забезпечення (15,6 тисячі відмов).

Варто зауважити, що друга причина – не завжди вина українських мандрівників.

Прикордонники деяких країн ЄС іноді вимагають продемонструвати готівкові кошти і не приймають в якості підтвердження кошти на картці – хоча Шенгенський кодекс ЄС дає мандрівникам таке право. Особливо цим славиться Кіпр, який регулярно необґрунтовано відмовляє у в’їзді громадянам України. На жаль, така ж проблема часом виникає і на польському наземному кордоні. Тому варто особливо уважно ставитися до підтвердження коштів на картці, наприклад запастися перед виїздом чеком із банкомату, бажано – англійською мовою, а на Кіпр все-таки взяти готівку або навіть вибрати для подорожі іншу країну.

Ще три фактори – відсутність чинної візи або дозволу на проживання (це – випадки, коли людина їде не з “біометрикою”, а з паспортом без чипа), вичерпання дозволених 90 днів перебування і заборона в’їзду в Шенген за попередні порушення – стали причиною по 5 тисяч відмов кожна. Існує також різноманітний спектр менш частих конкретних порушень, на кшталт подорожі без закордонного паспорта або спроб “обнулити” свою негативну історію, прийшовши на кордон з новим паспортом без відміток.

Наскільки серйозний масштаб таких порушень для ЄС і чи будуть у зв’язку з цим європейські країни розглядати Україну як міграційну загрозу і загрозу для безпеки?

Відповідь десь посередині – ситуація тривожна, але панікувати ще рано.

Проти України грають такі чинники, як високий темп зростання відмов у в’їзді і висока частка громадян України серед всіх осіб, яким було відмовлено на кордоні з країнами ЄС. Зокрема, зростання цього показника на 50% є одним з формальних критеріїв, що дозволяють запуск механізму призупинення безвізових режимів.

Однак, помістивши ці дані в загальний контекст міграційних потоків між Україною та ЄС, ми побачимо, що загроза стоїть не так вже й гостро.

По-перше, Україна давно є однією з найбільш тісно пов’язаних з ЄС третіх країн. Щорічно її громадяни близько 20 млн разів перетинають кордони країн ЄС і Шенгену, ми вже не перший рік є лідером за кількістю нових посвідок на проживання, виданих в ЄС. Більше поїздок – більше відмов. Це нормально.

По-друге, 2018 рік став лише першим повністю безвізовим роком. Зростання відмов у такій ситуації було очікуваним, адже величезна кількість мандрівників тепер обходять консульські “фільтри” Шенгену, які, наприклад, в останньому “візовому” 2016 році ще на етапі отримання візи зупинили до 3,2%, або 45,8 тисячі заявників. До того ж в 2016 році ще 27,7 тисячі відмов було видано на кордоні. На цьому тлі зростання на 30 тисяч відмов за два роки виглядає природнім.

По-третє, ЄС вже продемонстрував готовність до діалогу в разі перевищення певних міграційних показників на прикладі Грузії, яка мала дуже серйозні проблеми з фейковими прохачами притулку в 2017-2018 роках.

Головне – готовність влади країни до “роботи над помилками”.

Нарешті, показник відмов у в’їзді – не єдиний, який моніторять у Єврокомісії. Питання нелегального перебування і прохачів притулку, можливо, навіть більш чутливі для ЄС. По першому ми показали помірне зростання на 11%, але тут в нашу користь працює той факт, що більшість українців, які перевищили терміни перебування в ЄС, повертаються додому добровільно, і їх виявляють уже при поверненні на кордоні, а не під час незаконного перебування. За кількістю тих, хто шукає притулку в ЄС, Україна вже кілька років демонструє стабільне зниження, а співпрацю з Україною в сфері реадмісії визнано ЄС однією з найбільш ефективних.

Відтак, підвищення рівня відмов у в’їзді поки не становить безпосередньої загрози для безвізового режиму. Однак українська влада повинна вже зараз працювати над тим, щоб цей показник в наступному році якщо не знизився, то хоча б залишився незмінним або зріс незначно. Головний спосіб досягти цього – ефективне інформування.

Частина людей порушує правила не навмисно, а через незнання. Тому основні правила підготовки до поїздки за безвізом повинні продовжувати звучати і висіти на всіх можливих майданчиках, від зупинок транспорту до телебачення, від шкіл до центрів зайнятості.

Зрештою, це в інтересах не тільки країни і всіх мандрівників, але перш за все тих кількох тисяч осіб, які ризикують стати “частиною статистики” вже в цьому році, отримавши відмову у в’їзді при перетині кордону з Євросоюзом.

Павло Кравчук

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Також з цієї теми: Казна та Політика
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua