1294
Андрій Зінченко: норми споживання газу без лічильника. Вчора, сьогодні, завтра (частина 2)
— Енергетика
Непросто розібратися в хитросплетіннях нормативного регулювання і реальних цілях зацікавлених сторін. У першій частині ми постаралися розглянути питання минулого і сьогоднішніх днів. У продовженні хочемо більше поговорити про майбутнє.
Вангуємо майбутнє, або Не треба бути Нострадамусом
З урахуванням того, що газовий бізнес, який викладає свою точку зору публічно через громадську організацію, явно незадоволений нормативами «3,29-5,39-10,49», можна очікувати чергову ітерацію судового протистояння господарсько-політичних йокодзун, яка в разі формальних порушень з боку апарату КМУ може знову закінчиться програшем уряду за формальними ознаками. Але навіть якщо процедурна сторона буде дотримана, то відсутність зрозумілого механізму розрахунку нормативу буде грати проти КМУ.
Попередні ж судові розгляди показали, що газовий бізнес має як мінімум якісь розрахунки з цього питання і буде, поза всякими сумнівами, готовий ними фехтувати з усім капіталістичним завзяттям.
Тож як будемо рахувати і чим будемо захищатися?
У зв’язку з цим необхідно констатувати, що ситуація, що склалася, вимагає якомога швидшого формування урядом технічного завдання перед профільними науковими, господарськими і громадськими структурами на формування не тільки правдоподібної, а й обґрунтованої методики визначення актуальних нормативів споживання природного газу споживачами без приладів обліку.
Міненерговугілля в повідомленні про оприлюднення проекту постанови КМУ вже посилалося на аналіз розрахункових і фактичних витрат природного газу побутовими споживачами, однак про методику (в цьому випадку приватну і, можливо, пропрієтарну) здійснення такого аналізу можна судити тільки за відповідною пояснювальною запискою, яка не розкриває всіх особливостей виконаної роботи.
Примітними при цьому є заявлені майже 25% домогосподарств, не оснащених лічильниками газу, або 3,3 млн в натуральному вираженні, а це вже мільйонів 4-5 виборців мінімум.
У зв’язку з цим необхідна публікація теоретичних викладок з професійним їх публічним обговоренням і надалі затвердження узгодженої державної методики визначення таких показників та умов, а також підходів і порядків їх перегляду та актуалізації в майбутньому, які виключать затяжні судові розгляди влади з бізнесом, постраждалою стороною яких виявляється населення.
А що з лічильниками?
Так само критично важливо завершити розробку механізму якомога більш швидкого та безпроблемного для споживача забезпечення його сучасними, компактними і необтяжливими приладами обліку з метою мінімізувати потенційні зловживання у сфері безоблікового споживання дефіцитних для України енергоносіїв.
Облгазам як мінімум з 2012 року юридично ставилося в обов’язок оснащувати споживачів індивідуальними приладами обліку. І це була не просто чиясь ситуативна ініціатива, а ціла ст. 6 Закону Про комерційний облік природного газу.
Але виконавець традиційно прокрастинував і вирішив у багатоквартирних будинках ставити один лічильник на всіх. Що викликало певну стурбованість споживачів, які в свою чергу бачили процес інакше. Їм же дійсно пропонувалися індивідуальні лічильники, але тільки, якщо у облгазу будуть на це гроші і тільки через не завжди зручний проект приватної структури, що знаходиться в сусідній з облгазом будівлі, і подачею купи ксерокопій особистих даних незрозуміло кому. І звинуватив би хтось газовиків у всіх меркантильних гріхах, але, як з’ясувалося, їх позиція була продиктована двозначністю зобов’язувального документа.
Подвиг 49 криворіжців
У підсумку 49 фізичних осіб звернулися до суду з позовом до ПАТ «Криворіжгаз». Розгляд позову завершилося аж у Верховному суді, який підтвердив право заявників на забезпечення їх індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок Криворіжгазу.
Таким чином юридично епопея з лічильниками завершена, а Верховний суд чітко виклав ланцюжок своїх висновків на основі законодавства.
Газова імперія завдає удар у відповідь?
Але право в Україні непрецедентне, і тому жителі інших областей можуть зіткнутися з тим, що без рішень місцевих судів місцеві газовики не будуть виконувати вимоги Закону, мотивуючи це тим, що формально на них рішення щодо Криворожгазу не поширюється. І формально будуть праві.
Знову ж таки формально в такій ситуації споживачам доведеться звертатися до місцевих судів. Щоправда, за наявності правової позиції Верховного суду справи на місцях будуть розглянуті швидко і практично гарантовано, згідно з думкою Верховного суду. Але час на місцях таким нехитрим чином можна відтягнути.
З іншого боку, можна і моральну шкоду відшкодувати – адже ті, хто платять за нормами, можливо, переплачують, чим і оплачують “банкет”.
Висновок
В СРСР нормативи, ймовірно, свідомо завищені, потрібні були в першу чергу для надійного балансування газопостачальної системи і відповідного стабільного функціонування народного господарства в широкому сенсі.
А ось при вільному ринку ці норми стали механізмом балансування вже суто приватних фінансових інтересів. Населення, яке іноді стає виборцями, мимоволі і безальтернативно було втягнуто в цей затяжний процес навіть без позначених політично хоча б віддалених механізмів виходу з ситуації, яку можна було науково обґрунтовано врегулювати чверть століття тому.
У будь-якому випадку обставини однозначно і недвозначно вказують, що до вирішення внутрішнього газового конфлікту ще далеко, і сутичка фінансово-політичних йокодзун у цій сфері неодмінно продовжиться.
Андрій Зінченко, доктор філософії в галузі економіки, доцент кафедри фінансів Національного університету суднобудування, магістр державного управління (MPA)
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
