Артем Ковбель: приватизація в Україні. Скандали, інтриги, розслідування


Артем Ковбель: приватизація в Україні. Скандали, інтриги, розслідування

2019 рік чиновники Фонду держмайна почали активно – із зустрічі з представниками МВФ.

Міжнародну організацію дуже цікавили темпи приватизації в Україні. А точніше, причини їх відсутності. Адже за весь час дії реформи досягнутий результат фактично дорівнює нулю.

Трохи статистики

Продаж об’єктів малої приватизації стартував 5 липня минулого року. На початок жовтня, за словами міністра Кабміну Олександра Саєнка, відбулося понад 100 аукціонів, за підсумками яких до бюджету вдалося залучити 173 млн грн.

На перший погляд – вражає. Але якщо згадати, що до кінця 2018 року уряд за рахунок малої приватизації мав намір поповнити казну аж на 21 млрд грн – стає сумно. І очевидно, що процес приватизації від початку йшов повільніше, ніж хотілося б.

Прискоритися так і не вдалося. Всього в 2018 році планувалося відправити на продаж понад 800 об’єктів малої приватизації, їх навіть своєчасно внесли до системи «Прозорро». Але на реальні торги виставили лише 500 підприємств, з яких викуплено менше половини. До кінця року план щодо малої приватизації виявився виконаним лише на 2%, про що прямо говорили в Кабміні. Неймовірно гнітюча цифра. Але в українських реаліях майже природна.

Річ у тім, що всі спроби приватизації в нашій країні йдуть зі скрипом. Візьмемо останні кілька років для прикладу. У 2014 році, за повідомленнями Фонду держмайна, приватизувати передбачалося 164 об’єкти, а за фактом ж вийшло 100.

2015 року ФДМ називав вже цифру 342, за фактом вийшло 117. У 2016 році під «прес» приватизації планувалося віддати 450 підприємств, в дійсності ж продали 140. Звісно, і до держбюджету потрапило коштів в рази менше, ніж очікувалося. 2016 року, наприклад, планувалося зібрати 17,1 млрд грн, а вийшло 189 млн грн. Це близько 1% від очікуваної суми.

А тим часом в Україні вже стартує велика приватизація. Кабмін вже підготував «продажний» список з 16 підприємств. Торги по них мають відбутися найближчим часом. Однак, враховуючи минулий досвід, в ефективність процедури заледве віриться.

Причини

Приватизація в Україні завжди була процедурою абсолютно непрозорою і абсолютно хаотичною. З появою системи «Прозорро» ситуація, звісно, покращилася, а тут ось ще й новий Закон про приватизацію наспів. Але, на жаль, всіх проблем він не вирішив.

Так, в новому законі про приватизацію передбачено, наприклад, що оцінку об’єктів повинна проводити аукціонна комісія, і стартова ціна визначається на рівні балансової вартості.

Коли продається підприємство, що володіє активами з певною балансовою вартістю – проблем не виникає. Але якщо підприємство має ще й пасиви (борги, зобов’язання), які найчастіше в кілька разів перевищують вартість активів, це суттєво занижує його стартову вартість. У такому випадку його в буквальному сенсі можна купити за копійки. А в Україні майже всі держпідприємства обтяжені такими пасивами.

Проблему створює невизначеність із землею. Оскільки продаж останньої в Україні зараз заборонено, інвестор, купуючи підприємство, змушений брати землю, на якій воно розташоване, в оренду. Ясна річ, багатьох така необхідність відлякує своєю непередбачуваністю. Купуючи компанію, інвестор хоче контролювати все, що з нею пов’язано, а тут йому в прямому сенсі пропонують кота в мішку.

Побоювання викликає і норма законодавства, відповідно до якої вартість підприємства можна знизити на 25% а разі, якщо не буде покупця. Вона ж передбачає і повторне заниження ціни вже на 50%, якщо перша знижка не стимулює продаж. Таким чином можна навіть стратегічно важливі об’єкти продати за безцінь зацікавленим особам.

Врешті, варто визнати: для приватизації зараз не підходящий час. Повільний економічний розвиток, корупція, рейдерські захоплення, військовий стан, який не так давно діяв в Україні, – все це абсолютно не сприяє інвестиційній активності.
Політичні вибори також підсилюють невпевність на ринках. Зацікавлені в купівл особи зможуть і напевно будуть грати на цьому, збиваючи вартість компаній на торгах до мінімальної.

Тож чи потрібна тоді приватизація?

Закономірне питання. Якщо і обстановка не руку, і політична воля слабка, то, може, бог з нею, з приватизацією? Відкласти до кращих часів, та й по всьому. Але в поточних реаліях ця опція вже неактуальна, на жаль. Приватизацію і так занадто довго відкладали. Сьогодні це вже питання не можливості, але необхідності. Приватизація Україні потрібна, тому що:

1. Необхідно зменшити навантаження на бюджет. Простіше кажучи, скинути баласт. На початок 2019 року в Україні налічується 3364 держпідприємства, з яких хоч якось працюють – всього 1594. Тобто, більше половини компаній просто абстрактно існують в своїй реальності, не приносять ніякої вигоди, але при цьому на їх підтримку з бюджету регулярно виділяються якісь кошти. Навіщо і кому це потрібно? В країні повно інших сфер, що потребують державного фінансування. У цьому сенсі рішення позбутися зайвих для країни активів цілком логічно.

2. Держава не здатна забезпечити належне управління своїм підприємствам. Єдине, чому вона посприяла за 27 років незалежності – це їх занепаду і корупції. Вони якорем тягнуть українську економіку вниз. Ніяких реальних зрушень на краще не відбулося, і навряд чи відбудеться в найближчій перспективі. То чому б не віддати ці активи тим, до дійсно зможе навести порядок? Але не українським капіталістам – це мало що змінить. Як то кажуть, ті ж яйця, тільки в профіль. Логічніше продавати активи великим транснаціональним компаніям, які цінують свою репутацію і вміють з вигодою використовувати ресурси.

3. Потрібні інвестиції. Інвестиції – найшвидший спосіб наповнювати бюджет. А крім того – стимулювати зростання економіки. Не тільки за рахунок прямих грошових вливань. Адже якщо нові власники зможуть вивести держкомпанії із збитку, останні будуть давати ВВП, покращуючи в загальному економічні показники країни.

4. Україна поліпшить свій інвестиційнийі імідж. ​​Сам факт наявності Закону про приватизацію, який чітко пояснює всю механіку процесу, вже є позитивним сигналом для інвесторів. Сигналом про те, що в Україні, нехай повільно і зі скрипом, але реформи проводяться.

Та й попри низку недоліків, новий закон має і позитивні сторони. Так, він дозволяє складати договір про приватизацію відповідно до англійського права. Завдяки цьому іноземному інвестору не потрібно розбиратися в нетрях українського законодавства. Він зможе здійснити купівлю і приватизацію держмайна на підставі знайомих йому юридичних норм.

Закон про приватизацію також гарантує захист українським підприємствам. Він зобов’язує сторони при укладенні договору про приватизацію забезпечити збереження основних видів діяльності підприємства, забезпечувати соціальні гарантії співробітникам тощо. Тобто, закон зводить нанівець найпоширеніший страх українців про те, що приватні власники звільнять всіх співробітників, а підприємство і зовсім закриють або повністю перепрофілюють його.

Висновок

Як не крути, приватизація Україні потрібна. Надто вже обтяжливо маленькому українському бюджету тягти на собі понад 3 тис. держпідприємств. Питання скоріше в тому, як саме її проводити. Недоліки поточного закону про приватизацію укупі зі складними економічними умовами значно знижує ефективність процесу.

У такій ситуації залишається, хіба що, сподіватися на МВФ. Зрештою, представники фонду пообіцяли допомогти в цій справі. Може, тоді ситуація зрушить з мертвої точки, і Україна, врешті, закриє питання, з яким розбирається вже 27 років.

Артем Ковбель, партнер Kreston GCG

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

  • !

    Колонка відображає виключно точку зору автора, та може не збігатися з думкою редакції. Публікація колонок здійснються згідно Правил, а Finance.ua виконує лише роль носія. Копіювати ці авторські матеріали можна лише за наявності посилання на автора та Finance.ua.

Дивись також
Архiви:2019 2018 2017 2016 2015
В Контексті Finance.ua
Опитування