1091
Крістофер Дембик: долар VS юань. Битва за гегемонію
— Валюта
У квітні 2018 року, через кілька днів після виходу піврічного звіту Міністерства фінансів США щодо валютної політики, президент Трамп розкритикував в Твіттері девальвацію китайського юаня.
З часів своєї передвиборної кампанії 2016 року Трамп торгується з Китаєм по-крупному: вказуючи на так звані “китайські валютні маніпуляції”, він сподівається змусити Пекін зменшити своє величезне позитивне сальдо торгового балансу, що становить близько половини торгового дефіциту США, який дорівнює 500 мільярдів доларів США.
Китайський юань недооцінений?
Якщо розглянути обмінний курс юаня, валюта не виглядає недооціненою. Згідно з індексом REER компанії JP Morgan, який враховує відносну інфляцію учасників торгових угод, юань з початку 2010 року зріс більше, ніж будь-яка інша з провідних валют. За цей період зростання юаня склало більше 25%, а долара США – всього 10%. Фунт стерлінгів, навпаки, за той же період знизився на 1%, а євро та єна втратили 13% і 25%, відповідно.
У 2017 році на тлі сповільнення китайської економіки до рівня, який в звичайних умовах тягне за собою девальвацію, юань зміцнився відносно долара США майже на 7%; валютний кошик CFETS (в якому долар США становить 22,4% від загальної ваги) також подорожчав.
Ще один спосіб оцінити вартість валюти – покластися на паритет купівельної спроможності. Як зазначено в Доповіді Міжнародного Валютного фонду по зовнішньоекономічному сектору за липень 2017 року, обмінний курс юаня в цілому відповідає фундаментальним даним по країні, в той час як недооцінка долара США становить від 10 до 20%.
Між 2003 і 2014 роками Китай показав себе як чемпіон у сфері валютного маніпулювання – але у нього, звісно, були суперники в боротьбі за це звання. За оцінками фахівців, протягом цього періоду Китай закуповував товарів більш ніж на 300 мільярдів доларів на рік, щоб підтримувати штучно занижений обмінний курс між юанем і доларом.
У підсумку це призвело до значної конкурентної переваги, яка багато в чому пояснює величезний торговельний профіцит країни, який досяг свого піку в 2007 році на рівні 10% ВВП.
Однак з моменту різкої девальвації, що відбулася в 2015 році, Китай прагне (і досі йому це вдається) стабілізувати обмінний курс, щоб досягти своїх макроекономічних і фінансових цілей, які полягають у переході від експортної до споживчої економіки і виведенні юаня на міжнародний рівень.
Нещодавні заклики США до зміни структури китайської економіки демонструють невігластво, що панує у Вашингтоні.
Нещодавні заклики США до зміни структури китайської економіки демонструють невігластво, що панує у Вашингтоні.
У Китаї процентна частка інвестицій в складі ВВП впала з 47% у 2013 році до 43% в кінці 2017, в той час як частка споживання зросла з 36% до 39%. У довгостроковій перспективі, якщо Китай піде шляхом більшості країн з ринками, що розвиваються, ми можемо очікувати, що частки інвестицій і споживання наблизяться до позначок 35% і 50% відповідно.
Крім того, експортно-орієнтована модель сьогодні втрачає свою важливість для китайської економіки. Насправді, експорт становить всього 18% ВВП Китаю, в той час як в 2007 році він дорівнював майже 35%. Торік чистий обсяг експорту склав всього 9% від ВВП, що підтверджує, що він більше не є основною рушійною силою зростання Китаю.
На цей тривалий процес пішло багато часу, відтак рішення Китаю раптово відступити назад вбачається малоймовірним. Китайська влада розуміє, що чим більше часу триватимуть ці економічні перетворення, тим гостріше постане питання про боргову стійкість.
Неминучість відступу
Торговельна війна, яку розв’язали США, в основі своїй є валютною війною, націленою на підтримку гегемонії США в міжнародній валютній системі. Ті, хто вважає і стверджує, що Китай може прийняти рішення про різку девальвацію своєї валюти на противагу протекціоністським заходам США, хибно інтерпретують стратегію Пекіна.
В даний час ситуація на валютному ринку така, що вжиті Китаєм заходи, спрямовані на ослаблення національної валюти, тягнуть відносні валютні курси вниз, що збільшує тиск на пару CNYUSD. Девальвації в Китаї немає; Пекін розуміє, що, вдавшись до девальвації, він завдасть собі більше шкоди, ніж США.
В останні роки стабільність валютного ринку призвела до макроекономічної стабільності. Якщо цей зв’язок буде порушено, це може дестабілізувати фінансові ринки і викликати валютну бурю, як це сталося в 2015 році.
Це буде також означати закінчення процесу лібералізації юаня, в ході якого в 2016 році китайська валюта була включена до складу СПЗ МВФ, а на нафтовому ф’ючерсному ринку раніше в цьому році були укладені перші угоди, номіновані в юанях.
Очікується, що вплив цього останнього, маленького кроку на короткостроковому етапі буде невеликий, але він може повністю змінити структуру нафтового ринку в довгостроковій перспективі, за умови, що Китай знизить контроль над капіталом, а його торговельні партнери погодяться брати оплату за експортовану нафту в юанях (як це починають робити Росія і Іран).
Хоча процес інтернаціоналізації все ще не завершений і, без сумніву, займе принаймні десять років, юань поступово набуває статусу міжнародної резервної валюти.
Що стосується майбутнього цього процесу, пропоную звернути увагу на Африку: саме там використання юаня може різко зрости протягом найближчих років. Завдяки зростанню впливу Китаю в діловій та торговельній сфері на цьому континенті, деякі країни Східної і Південної Африки вже прихильно ставляться до здійснення угод в юанях.
Цим пояснюється широке обговорення останнім часом валютних перестановок, слідом за нещодавнім укладенням угоди між Народним банком Китаю і Центральним банком Нігерії.
Тому справжні дебати, які ховаються за шумом торговельної війни, стосуються дедоларизації міжнародної валютної системи і диверсифікації резервних валют.
Крістофер Дембик, глава відділу макроекономічного аналізу, Saxo Bank
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
