633
Газові вибори: українську ГТС тягнуть в різні боки
— Енергетика
Україна знову кинулася міркувати про долю власної газотранспортної системи (ГТС). Не виключено, що замість попереднього «залізобетонного» варіанту з передачею труби в оренду, мережі можуть перейти в спільне управління міжнародним консорціумом за участю Німеччини.
Досі передбачалося, що вся ГТС або її географічні лінійні частини до 2019 року віддадуть в одні руки – корпораціям-переможцям конкурсу на право оренди або концесії.
Консорціум – діаметрально протилежна за своєю суттю ідея. На відміну від оренди, вона передбачає, що кошти на модернізацію мережі будуть залучатися не з одного джерела, а від кооперативної структури. У разі толінгу чи концесії державі як власнику труби відводиться роль спостерігача. Тоді як у консорціумі інвестиції шукають всі учасники спільно.
А знайти потрібно чимало. За даними Укртрансгазу, на модернізацію в 2018-26 роках необхідно залучити близько $2,8 млрд. Більша частина з них піде на збільшення економічності газокомпресорних станцій. $300 млн потрібно пустити на будівництво нових газовимірювальних станцій на кордоні з РФ.
Останні є надзвичайно важливими для подальшого сталого розвитку газової промисловості. Фактично вони не дозволять Росії блокувати транзит з найменшого приводу. Адже європейці зможуть платити за російський газ не на кордоні ЄС та Закарпаття, а безпосередньо на східних і північних кордонах нашої країни. Простіше кажучи, всі суперечливі транзитні питання з росіянами вирішувати стануть колективно. А не будуть відправляти розбиратися з РФ одних тільки представників України. Але без запуску процесу оренди або створення консорціуму знайти гроші для цих газових будівництв Києву буде дуже важко.
Зброя проти Росії
Про ініціативу створення консорціуму 18 червня заявив український Президент Петро Порошенко. За його словами, проект консорціуму – не що інше, як знаряддя боротьби з європейським газопроводом «Північний потік-2».
Логіка гаранта проста: щорічний транзитний бюджет України становить $3 млрд. Приблизно стільки ж країна витрачає на рік на оборонні потреби. Отже, міркує Порошенко, справжня мета другого Північного потоку – залишити Україну без грошей на армію. Більше того, він переконаний, що в 2014 році саме страх втрати $30 млрд газових доходів від поставок в Європу зупинив наступ російських військових. А значить, введення в експлуатацію труби в обхід України автоматично зніме російську армію із запобіжника.
«Умовою участі Німеччини в міжнародному консорціумі з управління ГТС є зупинка «Північного потоку-2». Давайте говорити про те, що наші партнери з США теж рішуче налаштовані. І ніхто проти санкцій США не піде», – написав Порошенко у своїй колонці на Medium.
Згадані санкції проти компаній ЄС уряд США поки ще не ухвалив, але американо-європейська торгова війна стрімко набирає обертів. Так що вжити рішучих заходів Вашингтон може в будь-який момент.
Приміром, у травні Держдеп попередив, що європейські акціонери «Північного потоку-2» (тобто компанія Nord Stream 2 AG) будуть покарані так само, як вже був покараний російський «Газпром». Якому обрізали доступ до дешевих і довгих валютних позик.
Крім того, під санкції можуть потрапити європейські акціонери вже чинного основного Північного Потоку – німецька E. ON і французька Engie. Разом з австрійською державною компанією OMV вони надали гарантії викупу частини капіталу «Північного потоку-2».
Газовий план Маршалла
Для європейських компаній американські санкції можуть обернутися фінансовим крахом. Але вони розраховують, що зуміють уникнути американської відплати завдяки переходу майнових прав від Москви до Києва за гучним Стокгольмським арбітражем. Зокрема, за його рішенням, Україна на початку червня почала процедуру арешту активів «Газпрому» в Нідерландах і Швейцарії на загальну суму $2,6 млрд.
У Москві твердо мають намір запропонувати Києву оплату рішення Стокгольма грошима. Але, як свідчить нинішня заява Порошенка, Україна зацікавлена передусім у зриві російської газової експансії в Європу. А для цих цілей потрібно не стільки вибивати борги, скільки арештовувати і блокувати російські активи.
Європейські компанії після успішного для України завершення цих арештів зможуть переграти США. По-перше, вони втратять статус партнера російської монополії в більш ніж 70-ти її європейських СП, таких як Nord Stream 2 AG. Замість «Газпрому» співзасновником цих СП стане «Нафтогаз України» або її довірені особи з числа більш великих газових компаній Європи. Які, до речі, можуть непогано нажитися, перекупивши у України арештовані російські активи. А США втратить формальний привід вводити санкції.
По-друге, європейські газові гіганти збережуть свій ключовий інтерес – залишаться партнерами «Газпрому» за найбільш вигідними довгостроковими газовими контрактами. Тими самими, за якими у Москви є багатомільярдні гарантії на 25-30 років вперед.
Наприклад, німецька корпорація Е. ON в обмін на видані свого часу такі гарантії зараз має 100% контроль над усіма великими ТЕС російського Уралу, а італійська Enel повністю контролює вироблення електроенергії на російському Кузбасі.
Німецький кандидат
Головним німецьким претендентом на капіталовкладення в українську ГТС традиційно вважається корпорація E. ON з фінансової групи Deutche Bank. Спираючись на її обіцянки, 15 років тому Україна під патронатом тодішнього голови «Нафтогазу України» Юрія Бойка вже створювала ТОВ «Міжнародний Консорціум з управління і модернізації магістральних газопроводів».
Щоб врівноважити персону Бойка, підприємство очолював віце-прем’єр Олег Дубина, але з цієї системи важелів і противаг нічого путнього не вийшло. Створений консорціум мав доповнити малий консорціум ЗАТ «Газтранзит», який успішно запрацював тоді. Однак дітище Бойка так і не розпочало роботу над розширенням транзиту до ЄС через Карпати. Тоді як малий консорціум хоч і розширив досить успішно транзитні потужності в південному напрямку – на Балкани і в Туреччину, до фактичного перекачування так і не приступив.
Формально провина за провал ідеї великого консорціуму лежала на Франції, яка вивела з проекту державну газову компанію GDF, пізніше перейменовану в Engie. Початкова схема створення синдикату передбачала участь членів за формулою «2+2»: для Франції і Німеччині 49%, для України і РФ – 51%.
Однак після виходу французів консорціум довелося створювати за формулою 1+2 з залученням до 35% капіталу прямих інвестицій єдиного інвестора – німецької E. ON Rhurgas. Решту 70% ключових частин української ГТС передбачалося розділити між «Нафтогазом», «Газпромом», його дилером Дмитром Фірташем, а також Містобанком – довіреною фінустановою адміністрації тодішнього президента України.
Судячи з того, що цей банк і його покровитель Сергій Льовочкін викупили для операцій в Україні франшизу французького гіганта комунального бізнесу Veolia, під час тодішньої спроби створити консорціум київські політики міцно розійшлися в інтересах. А проект консорціуму лопнув. Втім, навряд чи й зараз хтось візьметься гарантувати, що подібний казус не повториться.
Справа за малим
І все ж таки управлінська кон’юнктура, що склалася до початку літа в Німеччині та Україні, якнайкраще підходить для другої спроби створення газового консорціуму. Зокрема, в Німеччині в середині червня вибухнула вельми корисна для України урядова криза. Через міграційну проблему голова МВС з партії ХСС пригрозив Ангелі Меркель своїм звільненням. Отже у тієї з’явився реальний шанс залучити в коаліцію Партію зелених. Така зміна колоди допоможе їй потіснити коаліційну фракцію шанувальників Герхарда Шредера, колишнього голови партії СДПН і нинішнього голови Nord Stream AG.
А сама криза може істотно полегшити діалог Берліна з Києвом навколо проекту консорціуму.
Не менш сприятливою виглядає і управлінська ситуація в Києві. Тут, як і в Німеччині, розгортається підозріло схожа криза навколо голови МВС і його креатур в керівництві НАК «Нафтогаз України», які призначені за коаліційною квотою партії НФ.
Ноги тут, як і завжди, ростуть з розподілу повноважень. В кінці минулого року НАК провела конкурс на підбір міжнародних консультантів для проекту із залучення кандидатів на оренду всієї або частини ГТС. Той самий, який виграв банк Rothschild з Франції. Тоді ж основними кандидатами на участь у конкурсі були названі міцні клієнти цього банку – корпорації Engie і італійська Snam.
Потенційний конфлікт
Питання лише в тому, що ні Кабмін, ні МЕРТ, якому підпорядкована НАК, ніяких брокерів-консультантів не залучав. Принаймні до цього часу. У цьому і криється причина потенційної кризи.
Виходить так, що менеджерів «Нафтогазу України» у питаннях оренди української ГТС вже щосили консультують французькі банкіри, причому з прицілом на Францію та Італію. А от прем’єр-міністр сидить без консультантів. Та ще й отримує від глави держави вказівку переорієнтуватися з оренди на консорціум з орієнтиром на Німеччину.
Все це разюче нагадує першу спробу створення консорціуму у 2001-2004 роках і тогочасні суперечки. Втім, при більш детальному розгляді стає очевидним, що нинішня кон’юнктура з цілої низки причин набагато краще підходить для ідеї консорціуму.
Головна з них – це наявність своєрідного «газового Плану Маршалла» для України. В рамках якого гроші на модернізацію своєї ГТС вона отримає шляхом застави своїм партнерам у Європі активів, арештованих у «Газпрому».
Андрій Старостін
За матеріалами: УБР
Поділитися новиною
