Олександр Іванишин: оформлення довіреності. Правові аспекти

Сучасні правовідносини неможливо представити без інституту представництва, що виступає універсальною формою правового посередництва та пронизує як приватне, так і публічне, як матеріальне, так і процесуальне право.

Потреба в представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють в силу закону (зокрема, через відсутність повної дієздатності) або конкретних життєвих обставин (наприклад, через хворобу чи відрядження), не може особисто здійснювати свої права і обов’язки.

Також, до послуг представників звертаються заради того, щоб скористатися спеціальними знаннями і досвідом представника (зокрема, для представлення інтересів в суді).

За допомогою представництва можуть здійснюватися не тільки майнові, але і деякі особисті немайнові права, проте не припускається вчинення через представників угод, що за своїм характером можуть бути зроблені особою тільки особисто (зокрема, тільки особисто можна скласти заповіт).

На практиці інститут представництва в переважній кількості випадків реалізовується через інструмент оформлення та видачі довіреності представнику.

Відповідно до законодавства, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. В свою чергу, видача довіреності має наслідком виникнення у представника відповідних повноважень на вчинення правочинів та пов’язаних з ними інших юридичних дій стосовно третіх осіб.

За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, а тому, як і будь-який інший правочин, має відповідати всім вимогам їх дійсності. Так, положення цивільного законодавства визначають певні вимоги до форми довіреності, зокрема, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій за законом має вчинятися правочин (довіреність на купівлю-продаж нерухомості має бути нотаріально посвідчена, як і сам правочин купівлі-продажу).

Довіреність, за якою повноваження передаються у порядку передоручення, також має бути нотаріально посвідчена.

Обов’язковими реквізитами для довіреності є також підпис особи, яка її видає, дата видачі довіреності та строк її дії. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Довіреність, в якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

Зважаючи на обсяг повноважень, що надаються представнику особою, яку він представляє, можна виокремити три види довіреностей: разову, спеціальну і загальну (генеральну).

Разова довіреність може видаватися на вчинення однієї конкретно визначеної дії.

Спеціальна – на вчинення кількох юридичних дій, що мають однорідний характер.

Генеральна – на вчинення широкого кола юридичних дій та правочинів.

Особливим видом довіреності є безвідклична довіреність, яка видається на певний строк без права її скасування протягом цього строку.

Перелік підстав для припинення представництва за довіреністю встановлений нормами цивільного законодавства та передбачає:

1). Закінчення строку довіреності;

2). Скасування довіреності особою, яка її видала;

3). Відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

4). Припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5). Припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

6). Смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності;

7). Смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

При цьому, у разі припинення представництва за довіреністю законодавство зобов’язує представника негайно повернути видану йому довіреність, а також втрачає чинність будь-яке передоручення, здійснене представником.

Також, особа, яка видала довіреність, за винятком випадків видачі безвідкличної довіреності, може в будь-який час без зазначення причин і підстав для цього скасувати видану нею довіреність або передоручення представнику.

Для цього необхідно просто письмово повідомити представника або звернутися добудь-якого нотаріуса (у випадку нотаріального посвідчення довіреності) і повідомити про прийняте вами рішення про скасування довіреності. Відмова від цього права є нікчемною.

Однак, при скасуванні довіреності особа, яка її видала, повинна негайно повідомити про це окрім представника також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Порушення цього правила може мати негативні наслідки для особи, яка видавала довіреність. Адже права та обов’язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників.

Виняток становить лише ситуація, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

В свою чергу, підставою для визнання довіреності недійсною може бути недодержання сторонами загальних вимог, необхідних для чинності такого правочину, а саме:

1). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

2). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Проте, на практиці наявність зазначених підстав та визнання довіреності недійсною необхідно обов’язково доводити у судовому порядку.

Олександр Іванишин, партнер Адвокатського об’єднання «А.Д.ХОК»