Богдан Данилишин: чому фактична споживча інфляція у 2017 перевищила прогнозні та цільові значення та яка її природа?


Богдан Данилишин: чому фактична споживча інфляція у 2017 перевищила прогнозні та цільові значення та яка її природа?

9 січня Державна служба статистики України повідомила, що споживча інфляція у грудні 2017 р. порівняно з попереднім місяцем становила 1,0%, за рік у цілому – 13,7% (продукти харчування 17,7%). Ціни виробників промислової продукції в грудні 2017 р. порівняно з попереднім місяцем зросли на 1,7%, за рік у цілому – на 16,5%.

Базовий індекс споживчих цін (БІСЦ) у грудні 2017 р. порівняно з попереднім місяцем становив 100,8%, за рік у цілому – 109,5% (за 2016 рік – 5.8%).

Таким чином, фактична інфляція в 2017 році перевищила цільові показники по інфляції Національного банку України (8% з допустимим діапазоном відхилення ± 2 п. п.) і була ще вищою, ніж роком раніше (12.4%).

Ймовірність вищої фактичної інфляції порівняно з прогнозом та цілями Національного банку простежувалася ще в першій половині минулого року. За таких умов Рада Національного банку України ще влітку у своєму рішенні №33-рд, аналізуючи виконання Основних засад грошово-кредитної політики за перше півріччя 2017 року, наголосила на необхідності активного застосування наявних інструментів грошово-кредитної (монетарної) політики з метою стримування інфляції в межах 8 ±2%.

Однак, Національний банк не почав проводити більш жорстку грошово-кредитну (монетарну) політику з огляду на необхідність балансування між нівелюванням інфляційних ризиків і підтримкою економічного зростання, а лише утримався від пом’якшення політики. Лише в кінці жовтня Національний банк підвищив облікову ставку до 13.5% річних.

Такий крок регулятора можна частково виправдати необхідністю збереження існуючих темпів економічного зростання.

Ураховуючи такі обставини та розглядаючи питання щодо виконання Основних засад грошово-кредитної політики за січень-вересень 2017 року, Рада Національного банку знов наполягала на необхідності застосування всіх засобів та методів грошово-кредитної (монетарної) політики з метою досягнення визначених цільових орієнтирів щодо інфляції.

Також Рада рекомендувала Правлінню «ужити заходів з концентрації дій Національного банку України на досягненні цільових орієнтирів щодо споживчої інфляції та забезпечення пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі під час виконання Національним банком України своїх функцій. Узяти до уваги, що під час встановлення цільових орієнтирів щодо споживчої інфляції на поточний рік передбачалася плавна траєкторія зниження інфляції, яка була консистентна з темпами економічного зростання, тобто вже враховувала необхідність підтримки економічного зростання. З огляду на зазначене вбачається недоцільною додаткова необхідність балансування між нівелюванням інфляційних ризиків і підтримкою економічного зростання, тоді як, ураховуючи поточну інфляцію, актуальним є застосування всіх інструментів для досягнення інфляційних цілей».

Той факт, що 14 грудня Правління Національного банку знов підвищило облікову ставку – до 14,5% річних – свідчить про усвідомлення Правлінням наявних інфляційних ризиків. З урахуванням того, що ефект підвищення облікової ставки відчувається із певним лагом у часі, вважаю цей крок буде сприяти зниженню темпів інфляції у 2018 році.

Проте, слід зауважити, що динаміка індексу споживчих цін залежить від низки факторів, серед яких далеко не всі входять до таких, на які НБУ має безпосередній вплив. Чому ж фактична споживча інфляція перевищила прогнозні та цільові значення та яка її природа?

Вищим, ніж прогнозувалося, насамперед виявилося зростання цін на продукти харчування, зокрема подорожчання сирих продовольчих товарів, що певним чином відобразилося і на цінах на продукти харчування з високим ступенем оброблення. Крім того, вищими темпами зростали ціни на паливо, що було обумовлене сталим підвищенням світових цін на нафту, яке спостерігалося протягом другої половини 2017 року, та послуги.

Поточна інфляція – це інфляція пропозиції, тобто пов’язана в першу чергу з підвищенням цін виробниками продукції через зростання їх виробничих витрат, а не споживчого попиту. Є підстави констатувати і деяке посилення споживчого попиту, адже в минулому році суттєво зросли залишки за кредитами, наданими населенню в національній валюті, які в значній мірі спрямовувалися на купівлю автомобілів та інші споживчі потреби. Однак, якщо проаналізувати детальніше структуру та динаміку цін на товари та послуги, що входять до складу індексу споживчих цін, можна зробити деякі висновки.

Основну частку зазначеного набору становлять продукти харчування. Утім, враховувати підвищення цін на них через вищий споживчий попит вбачається не зовсім коректно, оскільки людина природньо не може суттєво збільшити споживання їжі. Натомість, попит може підвищитися на послуги, коли суспільство стає більш заможним, та товари тривалого вжитку, такі як автомобілі, меблі, побутова та комп’ютерна техніка, фотоапаратура тощо. Однак зростання цін на зазначені товари у 2017 році було значно нижчим, ніж, скажімо, на продукти харчування, алкогольні напої і тютюнові вироби, товари і послуги, що регулюються адміністративно, зокрема послуги ЖКГ, та на паливо.

Зазначене аж ніяк не дає підстав констатувати інфляцію попиту, яка є об’єктом опосередкованого впливу грошово-кредитної (монетарної) політики. Натомість вбачається недооціненим ефект перенесення зростання цін виробників на кінцеву ціну споживчих товарів. Хоча для остаточного підтвердження цієї тези необхідно детальніше дослідити це питання.

У підсумку варто зазначити, що Україна все ж таки переживає інфляцію пропозиції. Під впливом зносу основних виробничих фондів, низької ефективності та продуктивності праці, збільшення вартості обладнання, сировини, напівфабрикатів, щодо високих процентних ставок по кредитах, зростає собівартість виробленої продукції. Через збільшення витрат виробники змушені піднімати відпускні ціни. Це транслюється в ціни роздрібні.

Тобто, ключовим фактором динаміки споживчих цін зараз є збільшення собівартості продукції. За підсумками 2016 року зростання цін виробників склало 35,7%, з лагом в 6-9 місяців – це транслювалося в підвищення споживчих цін. В 2017 році – ІЦВ – 16.5%.

Для поліпшення інфляційної ситуації лише підвищення ставки центрального банку, що є стандартною центробанківською практикою боротьби з інфляцією, однозначно недостатньо. Більш того, не можна відкидати той факт, що за інфляції пропозиції зростання банківських ставок по кредитах, яке може відбутися внаслідок підвищення облікової ставки НБУ, вітчизняні виробники закладуть у вартість продукції, що, в свою чергу, може стимулювати зростання цін.

Зважаючи на це, Національний банк України вимушений з обґрунтованою обережністю ставиться до використання облікової ставки в якості інструмента боротьби з інфляцією. Це дещо обмежує можливості Національного банку в боротьбі із інфляцією (з урахуванням того, що облікова ставка є основним інструментом політики НБУ).

Якщо вести мову про компетенцію Національного банку в цій площині та брати до уваги дієвість його інструментарію, то варто наголосити про потенціал в регулюванні пропозиції коштів, особливо в тактичному плані. Незважаючи на запровадження в Україні монетарного режиму інфляційного таргетування, ніхто не відміняв постулати монетаризму, а саме вплив на інфляцію зміни обсягів коштів в обігу. Для забезпечення стабільності національної грошової одиниці, в Україні не можна допускати навіть короткострокове свавілля в регулювання пропозиції гривні, адже це залишається вагомим чинником інфляції, як і обмінний курс національної валюти до інших валют.

Водночас вбачається необхідність подальшого посилення координації державної політики та різних органів державної влади в подоланні інфляції. Зокрема факт здійснення значних обсягів бюджетних видатків у грудні, відповідно переливання гривні з казначейського рахунку в Національному банку на грошово-кредитний ринок, продемонстрував необхідність жорсткої тактичної координації грошово-кредитної (монетарної) та бюджетної політики.

Відхилення поточних показників ІСЦ не означає, що політика інфляційного таргетування має бути переглянута.

Під таргетуванням інфляції НБУ має на увазі вибір цінового орієнтиру в якості головної середньострокової цілі. Тут важливо розуміти, що трактування інфляції як переповнення грошового обігу, неповне. Інфляція, хоч і виявляється в зростанні споживчих (товарних) цін, не є лише грошовим феноменом, а являє собою соціально-економічне явище, породжене диспропорціями в різних сферах господарства. Інфляція – явище багатофакторне, в ньому багато складових, якщо розсортувати їх на монетарні і немонетарні, друге, ймовірно, виявиться більшим.

Ситуація ускладнилася тим, що з 1 липня відповідно до рішення Кабміну скасовано регулювання цін на продукти харчування. Оскільки в нашій країні в структурі споживчого кошика висока питома вага витрат на продукти харчування, то скасування регулювання цін на продовольство зробило істотний внесок в інфляцію.

Для зниження інфляції необхідна координація діяльності НБУ, Кабміну і Антимонопольного комітету. Але АМКУ не досяг успіху в демонополізації ринків. Станом середину 2017 року більше 40% ринків в нашій країні були монополізовані, 11% ринків працювали в умовах адміністративної чи природної монополії. Монополії і олігополії склалися в ПЕК (65%), у сфері транспорту і зв’язку (82%). Монополісти зловживають своїм становищем, застосовують інструменти, що дозволяють максимізувати прибуток шляхом завищення цін і тарифів. Це відбивається на інфляції.

Потрібно проводити політику, спрямовану на збільшення конкуренції, реформування житлово-комунальної сфери з метою запобігання зростанню тарифів, що не обумовлені підвищенням якості послуг, структурну перебудову економіки з метою зниження її залежності від зовнішніх ринків. Такі заходи спрямовані не тільки на зниження інфляції, але і на забезпечення умов для довгострокового зростання економіки.

Аналізуючи наслідки рішення уряду про скасування регулювання цін на продукти харчування, вважаю його передчасним, бо в умовах монополізованої економіки України воно призвело до підвищення темпів інфляції. Вважаю за доцільне відновлення роботи Державної цінової адміністрації, яка на етапі переходу економіки України від рецесії до зростання здійснювала б контроль за ціноутворенням, на яке в даний час ринок має дуже односторонній специфічний вплив, та зростанням споживчих цін.

Вплив НБУ на рівень інфляції істотний, але він не має визначального значення. Грошові відносини не відірвані від інших сфер економічного життя. Дії, що проводяться в межах можливостей Нацбанку, без інших комплексних заходів не дадуть належного ефекту. Підвищення ставки рефінансування – а це головний інструмент Нацбанку в боротьбі з інфляцією – в умовах монополістичної структури ринку не забезпечить зниження інфляції тому, що виробники-монополісти підтримують невідповідність сукупного попиту і пропозиції з метою забезпечення контролю над ціноутворенням.

Інфляція в Україні не є виключно монетарним феноменом. Загалом, інфляція – явище багатофакторне. У неї чимало складових. Якщо сегрегувати складові на монетарні і немонетарні, то саме немонетарних, вірогідно, виявиться більше. Й нехтувати внеском немонетарних складових у зростання цін не можна.

Наприклад, тарифи національних природних монополій та інфраструктурних монополістів впливають на рівень цін у нашій країні. Впливає на ціни і вартість енергоресурсів, які ми, переважно, імпортуємо. Чи може Нацбанк сприяти стримуванню зростання тарифів вітчизняних інфраструктурних монополістів або впливати на світові ціни на нафту, газ чи вугілля? Питання риторичне. Не знімаючи відповідальності з Нацбанку щодо інфляційної динаміки, закликаю бути більш коректними в оцінках причин зростання цін в Україні.

Сильний вплив на зростання споживчих цін мають фактори, які не підконтрольні НБУ. Серед них, разом зі скасуванням регулювання цін на продукти харчування – зростання адміністративно регульованих тарифів на послуги ЖКГ, збільшення цін виробників промислової і сільськогосподарської продукції. Ці фактори діють на стороні витрат, тому НБУ обмежений у протидії зростанню цін. Для зниження інфляції Нацбанк змушений підвищувати облікову ставку, але в період виходу економіки з кризи це може мати наслідком зростання вартості кредитів та зменшення обсягів кредитування економіки. Потенціал позитивного вплив збільшення облікової ставки на стримування інфляції в умовах інфляції пропозиції є обмеженим.

Богдан Данилишин, Голова Ради Національного банку

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

  • !

    Колонка відображає виключно точку зору автора, та може не збігатися з думкою редакції. Публікація колонок здійснються згідно Правил, а Finance.ua виконує лише роль носія. Копіювати ці авторські матеріали можна лише за наявності посилання на автора та Finance.ua.

Також з цієї теми: Казна та Політика
Дивись також
Весь ринок:Казна та Політика
Все, що ми знаємо про:НБУ
Архiви:2018 2017 2016 2015
В Контексті Finance.ua