3246
Чому «єврономери» в Україні нажили собі стільки ворогів
— Технології&Авто
У 2017 році в Україну ввезли кілька сотень тисяч нерозмитненого секонд-хенду з єврономерами і менше 80 тис. нових легковиків. Водночас вітчизняні автозаводи в 2017-му видали з конвеєрів за рік менше 8 тис. легкових машин.
Звісно, на сумні для автопрому підсумки року вплинули не тільки масові «поставки» старої техніки на єврономерах. Українці також активно ввозили і розмитнювали іномарки за «пільговими» акцизами – їх ввезли майже стільки ж, скільки продали нових.
Насправді «бляхи» ґрунтовно підкосили внутрішні перепродажі б/у легковиків і буквально обвалили ціни на цьому ринку. Але в цьому є і «плюс» – раніше ціни на вживані автомобілі були досить високими, зараз вони стали доступнішими українцям. Але «мінусів» набагато більше.
Вплив ввезення б/у техніки на продажі нових автомобілів бюджетного сегменту (в першу чергу В- і С-класів) також є. Логіка багатьох покупців зрозуміла і проста: навіщо купувати за $ 8 тис. новий Lanos, якщо можна купити за $ 3 тис. справжню BMW? Так, у віці й порядком пошарпану, але зате з трилітровим мотором і шкіряним салоном!
Багато споживачів готові платити за пошарпані іномарки з неясним юридичним майбутнім, і у відповідь на попит тут же з’явилася пропозиція: фірми і перегонщики-одинаки поставляють машини з Європи в найкоротші терміни і на будь-який смак.
Відмова від купівлі автомобілів в автосалонах на користь дешевих уживаних машин з Європи – крок назад з точки зору розвитку економіки України.
Але це ще півбіди. На думку експертів, головна неприємність, яку несуть з собою підсумки року в вигляді тисяч нерозмитнених іномарок з європейських шротів – деградація автомобільної галузі України в цілому. Масове поповнення (з-за кордону!) автопарку автомобілями з малим залишковим ресурсом означає крок назад для транспортної інфраструктури.
Якщо порівнювати стару «беушку» з новими, нехай навіть бюджетного класу автомобілями, то в наявності відразу кілька ознак втрати цивілізованого автомобільного співтовариства. По-перше, зниження завантаження мережі офіційних автосалонів з широким штатом співробітників і відповідними податками в казну.
По-друге, непотрібність фірмових СТО з високим рівнем сервісу і кваліфікованим персоналом. По-третє, вимирання супутньої новим автомобілям інфраструктури – банківське кредитування, лізинг, асистанс.
І нарешті, це зупинка українських автомобільних заводів, які в кращі роки випускали майже півмільйона легковиків, вантажівок і автобусів. Природно, з відповідним завантаженням сотень суміжних підприємств і мільйонними відрахуваннями в казну. Сьогодні легкові автомобілі худо-бідно випускають лише два заводи – «Єврокар» і ЗАЗ, але ж ще десять років тому повноцінних заводів було вдвічі більше, а обсягів виробленої продукції – в сотні разів більше.
На складальних ковейерах українських автозаводів і суміжників були зайняті тисячі робітників. Українські автомобілі забезпечували замовленнями безліч підприємств у декількох галузях промисловості.
Замість цього – машини з третіх рук, напівлегальні ділки-перекупники, придорожні торгові майданчики, гаражі у «дяді Васі», кустарні доопрацювання для спрощення ремонту, мийка з відра та інші принади тіньової економіки. Ніхто з них не платить ніяких податків в казну держави, але при цьому хочуть їздити європейськими дорогами…
Подібне вже було в історії України, коли в 1990-х роках відкрилися кордони і в країну хлинув потік пошарпаних іномарок. Бізнесу і владі коштувало чималих зусиль і багатьох років, щоб побудувати в країні цивілізований ринок автомобілів і супутніх послуг, і разом з ним – справжню автомобільну цивілізацію.
Ігор Григор’єв
За матеріалами: autonews.ua
Поділитися новиною
