1063
Українське виноробство: у битві за виживання
— Аграрний ринок
Попри унікальні можливості, Україна досі залишається темною плямою на виноробній карті світу. Як це змінити та що вже зроблено?
Вигідне географічне розташування України та помірний клімат сприяють розвитку виноробства і вирощування найрізноманітніших сортів винограду.
Однак, попри це та давні історичні традиції, виноробство в нашій країні досі має нереалізований потенціал.
В останні роки через спад в економіці та надмірну зарегульованість виробництва галузь зазнає істотних втрат. Площі під виноградниками рік за роком стрімко скорочуються.
Винороби скаржаться на забюрократизовану процедуру отримання ліцензій, проблеми з землею, відсутність допомоги з боку держави та тиск з боку місцевої влади.
Попри унікальні можливості, Україна досі залишається темною плямою на виноробній карті світу. Як це змінити та що для цього вже зроблено, розбиралася редакція.
Маємо те, що маємо
На сьогодні площі під виноградниками в Україні становлять близько 44 тисяч гектарів, що у чотири рази менше, порівняно з 1990 роком.
Представники галузі скаржаться, що вона переживає найскладніші часи за всю історію та потребує як ніколи виваженої та системної політики управління та підтримки.
Генеральний директор корпорації “Укрвинпром” Володимир Кучеренко вважає, що для розвитку виноградарства та виноробства потрібно зробити дорожню карту, щоб визначити першочергові завдання.
“Галузь дуже потребує закладки нових насаджень та доведення обсягів виробництва винограду до рівня потреб населення та виноробства, аби не імпортувати його”, – стверджує він.
“Виноробство наразі стоїть на місці. Взагалі – це дуже дороге задоволення, тому за відсутності державної підтримки його розвиток неможливий”, – погоджується винороб з Херсонщини, голова фермерського господарства “Курінь” Микола Халупенко.
За його словами, допомога держави необхідна як для закладки виноградників, так і для догляду за ними протягом хоча б перших двох років.
“Щоб посадити гектар винограднику, треба близько 10 тисяч доларів. На десять гектарів треба відповідно 100 тисяч доларів. При тих злиднях, які є в Україні, нереально навіть один гектар “покласти”, – скаржиться винороб.
Крім того, непосильною для виробників є незбалансована акцизна політика, яка є одним з основних джерел наповнення бюджету.
“Виробники не встигають звикнути до нового акцизу на алкоголь, як починаються дискусії щодо його чергового підвищення. Натомість її послаблення та прогнозованість в перспективі, зі зростанням виробництва та продажу, могли б принести більші відрахування до бюджету”, – каже Кучеренко.
Проблеми є й з землею. “Треба навести порядок в земельних відносинах, тому що виноградарство закладається мінімум на 50 років. Можливо, й без зняття мораторію, але хоча б створіть умови, щоб була можливість взяти землю в оренду на тривалий строк”, – заявляє Халупенко.
Погоджується з ним й Кучеренко: “Однозначно треба скасувати невмотивовану індексацію земель сільськогосподарського призначення та зменшити ставки земельного податку під багаторічними насадженнями, до яких відносяться виноградники”.
При цьому підтримка держави на сьогодні майже відсутня. “На сьогодні офіційно виділено 75 млн гривень на погашення кредиторської заборгованості і вирішується питання ще 224 млн гривень спрямувати на підтримку галузі”, – розповідає начальник відділу розвитку садівництва, виноградарства та виноробства Мінагрополітики Віктор Костенко.
“Це дуже позитивний сигнал. Хоч і небагато, але всі розуміють, що країна в скрутному становищі. Винороби все ж позитивно сприймають ці намагання, і маємо надію, що у подальшому ці цифри збільшуватимуться і підтримка галузі відновиться”, – додає Костенко.
Крок за кроком
“Враховуючи проблеми в країні, руки чиновників до цієї галузі просто не доходять”, – каже відомий український винороб, засновник та власник ТМ “Колоніст” Іван Плачков.
При цьому деякий прогрес на цьому ринку останнім часом таки спостерігається. Однією з найбільших перемог минулого року для виноробів стало скасування ліцензії на оптовий продаж, яка коштувала 500 тис. грн на рік.
Запроваджена ще на початку 2007 року, майже за десять років ця норма створила чимало проблем виноробам. Фіксований ліцензійний збір, який не залежить від обсягу виробництва, ставив малі господарства в нерівні конкурентні умови.
Підписуючи відповідний закон, президент Петро Порошенко запевняв, що це “сприятиме суттєвому розвитку виноробства в Україні і це вино прославить нашу країну в світі”.
Проте не всі представники галузі поділяють думку гаранта.
“Мені цей закон не допоміг. Жодної пляшки оптом я не продав. Дешева, фальсифікована продукція наповнила полиці магазинів, і нашу продукцію не беруть. Корупція в супермаркетах не дозволяє потрапити на їх полиці”, – розповідає Халупенко.
“Ми робимо дуже якісне вино, дотримуємося всіх процедур. Це супермаркети повинні бігати за виноробами, а не ми за ними, ще й гроші платити”, – додає голова ФГ “Курінь”.
Після скасування ліцензії на оптову торгівлю іншою великою перешкодою для виходу малих виноробів на ринок залишається забюрократизована процедура отримання ліцензії на виробництво – чинним законодавством передбачено майже 160 дозвільних документів.
При цьому вимоги для отримання цієї ліцензії однакові як для великих лікеро-горілчаних заводів, так і для малих виноробних підприємств.
Варто відзначити, що в деяких країнах ЄС взагалі відсутнє ліцензування виробництва натуральних вин, а в більшості процес її отримання максимально спрощений. В Україні ж через бюрократію таку ліцензію винороби можуть отримувати роками.
Вирішити цю проблему покликаний проект закону № 6693. У разі його прийняття, прогнозують депутати, винороби позбудуться необхідності отримувати 160 дозвільних документів для отримання ліцензії.
Крім того, очікується збільшення кількості малих винарень, детінізація та легалізація виробництва вина та збільшення кількості робочих місць в сільській місцевості.
Good Year українського вина
На жаль, й на цьому проблеми галузі не закінчуються. Як відомо, будь-яке суспільство оцінюють по певних рівнях і критеріях, одним з головних індексів є культура споживання вина. В Україні, за великим рахунком, вона відсутня.
“Потрібно людей долучати до культури споживання вина, тому що французи п’ють 70 літрів в рік на родину, а ми десь 4 літри. Зате міцних напоїв ми п’ємо по 17 літрів, а вони – 3”, – каже Халупенко.
При цьому, за його словами, ситуація потроху змінюється. “Якщо взяти інший аспект, то я помітив, що українці стали пити більше вина. В деяких містах зросла кількість спеціалізованих магазинів і взагалі статистика показує зростання. Люди стали більше пити вино, ніж горілку, коньяк та інші міцні напої. Це приємно”, – заявляє голова ФГ “Курінь”.
В рамках програми з поширення культури споживання алкогольних напоїв асоціація “Укрвинопром” вже запропонувала запровадити в Україні день виноградаря і винороба.
“Це означало б підтримку та бажання консолідувати галузь на державному рівні, вшанування тисяч робітників, які працюють на виноградниках. Особливо це стосується регіонів, де галузь має велике соціальне значення, забезпечуючи населення роботою”, – каже Кучеренко.
Корпорація “Укрвинпром” та Торгово-промислова палата України вже звернулися до президента з проханням запровадити таке свято. Порошенко під час підписання закону про скасування ліцензії минулого року запропонував святкувати День молодого вина 7 жовтня, проте офіційного рішення досі нема.
Загалом українські винороби вже зрозуміли, що на державу покладатися не варто і треба самим вирішувати свої проблеми.
“В європейських країнах не чекають, коли чиновники займуться цими питаннями, вони збираються в асоціації, напрацьовують документи і добиваються їх прийняття”, – заявляє Плачков.
“Галузь сама цим займається, і це – єдиний правильний шлях. Не варто чекати. Вони розробляють, а уряд вже осмислює та приймає ці пропозиції”, – підсумував він.
Микола Топалов
За матеріалами: Економічна Правда
Поділитися новиною
