Хто в Україні заробить на нафтових пільгах


Хто в Україні заробить на нафтових пільгах

19 червня Україна завершила спецконфіскацію колись провідного в країні виробника авіапалива, Одеського НПЗ. А 8 червня було оголошено про закінчення простою калуського нафтохімічного заводу Оріана.

Всі ці події свідчать про пожвавлення колись могутнього сектора української економіки – переробки нафти і конденсату.

Статистика нафтової криворукості

Формула зростання цієї галузі проста. Замість того щоб витрачати нинішні $2,8-3 млрд. на рік на імпорт готового дизпалива, бензину і нафтохімії, Україна могла б ту ж суму витрачати на ввезення сирої нафти. Це дозволило б скорочувати витрати валюти на імпорт продуктів її переробки. І переробляти сировину самій, заробляючи не менше $1,5 млрд на рік на експорті дизелю, пластмас та іншої нафтохімії.

Але з року в рік українська нафтова політика підсапується політиками корупційного спрямування, які хочуть спочатку покерувати грошовими потоками, а вже потім щось робити. Така тенденція спостерігається багато років.

В результаті нафтовий сектор України виглядає білою вороною на тлі країн-сусідів. Вітчизняний імпорт нафти в 2016 році зріс на цілих 180%, досягнувши $1,4 млрд., хоча в кращі для галузі роки нафти ввозилося на $9 млрд і більше.

Для порівняння: за підсумками минулого року Білорусія, володіючи власним видобутком в 1,6 млн. тонн нафти, змогла почати імпорт з Ірану, збивши цим ціни на ввезення сировини з РФ, і заробити на експорті нафтопродуктів $2,4 млрд.

Ще одна сусідня країна, Румунія, видобуває 4 млн тонн нафти і конденсату, і давно стала імпортером нафти з Казахстану. Багато в чому завдяки цьому джерелу сировини, заробляє $3 млрд на експорті переробленої нафтової продукції і хімікатів.

З 9-ти великих румунських НПЗ шість заводів простоюють, але незважаючи на це, хімічний та нафтопродуктовий експорт цієї країни все-таки розвивається.

Наші досягнення на цьому тлі виглядають більш ніж скромно. В Україні при видобутку близько 2 млн нафти і конденсату, простоює 5 з 6-ти великих НПЗ, а експорт нафтопродуктів за два останні роки становив мізерні $8-12 млн.

Не працюють також 7 з 9-ти українських заводів хімволокон. У подібній багаторічній стагнації знаходиться ще один сегмент нафтохімії, українська шинна промисловість. Через те, що за довгі роки жоден з власників українських шинних заводів так і не зміг налагодити виробництво синтетичного каучуку, ця галузь української нафтохімії покриває лише близько 15% вітчизняного споживання.

Він вважається великим, і оцінюється в 5 млн. автошин на рік. Але і на цьому ринку, так само як з бензином і дизелем, вся Україна дружно працює на імпорт – просто не країна, а завидний спонсор для чужих економік, і місцевих дуже грамотних в справі імпорту політиків.

Як пожвавлювалася нафтохімія

Чи не єдиною точкою оптимізму для України останнім часом стає базова нафтохімія, яка демонструвала інвестиційну активність. Всього за рік змогли змінити власників два провідні українські виробники основних нафтохімікатів. Це лідер ринку поліпропілену Лисичанський НПЗ, а також, лідер ринку полівінілхлориду – «Карпатнафтохім».

Перше підприємство потрапило в руки довірених осіб колишнього власника «Роснефти». Ця російська компанія і її керівництво давно знаходяться під прийнятими в підтримку України санкціями США і Канади, але в самій Україні всі вони змогли уникнути санкцій і блокування активів явно завдяки корупції.

Через «Роснефть» ні китайських, ні казахстанських або інших відповідних інвесторів на Лисичанський НПЗ в Києві ніхто не кликав. Тому завод хоч і змінив власника, але все одно продовжує впевнено стояти. Він завантажує свої нафтобази, як і раніше, імпортом нафтопродуктів з РФ.

Зовсім інші зміни відбулися на іншому українському нафтохімічному гіганті в Калуші – на «Карпатнафтохім» (КНХ) перші вагони-хопери з сіллю пішли в травні, 11 червня на цьому комбінаті запрацювала етиленова лінія, 13 червня відновив роботу хлор-содовий завод, а 17 червня комбінат почав виробляти вінілові хімікати.

Весь цей рух ресурсів на КХН став можливим завдяки отриманню до кінця 2016 року акцизних пільг на імпорт необхідного підприємству нафтової сировини, після чого до весни комбінат поміняв власників. Поки їх позначилося два. Перший – це компанія одного з видних представників азербайджанського земляцтва Одеси, яка спеціалізується на нафтотрейдингу. Другий – компанія «Техінсервіс», яка серед іншого спеціалізується на проектах в спиртовій промисловості.

Її цілком обґрунтовано приписують до оточення екс-прем’єра Арсенія Яценюка і екс-глави Дніпропетровської області Ігоря Коломойського.

Секрети акцизних пільг

І Яценюк, і Коломойський зараз не в фаворі президентської гілки української влади. Проте, ніхто не був проти виділення державою імпортних пільг для КХН. Калуський нафтохімічний гігант в кращі роки своєї роботи забезпечував не менше 30% всіх бюджетних платежів Івано-Франківської області. Відновлення нефтехімкомбіната націлене на зміцнення місцевих позицій очолюваної Яценюком партії, Народного Фронту.

Що стосується державних інстанцій, то вони з запуском заводу почали запевняти, що будь-які порушення з безакцизних імпортом нафтопродуктів для КХН не будуть можливі через жорсткий контроль. Але чи спрацює цей контроль, якщо імпортери почнуть подавати на державу в суд за «недостатньо пільгове», з їхньої точки зору, розмитнення прямогонного бензину і дизпалива?

Поки що представники влади мовчать про перспективу судових суперечок з операторами великого пільгового імпортера нафтопродуктів, але зате салютують про те, як вдалося закрутити гайки в середньому і дрібному імпорті: «Перш за все, ми виділили окремі митні коди, за якими можна завезти паливо тільки під глибоку переробку. З цим кодом може везти тільки «Карпатнафтохім». Це унеможливлює вихід цього продукту на ринок. Якщо ж завод зупиниться, і вони вирішать продати цю сировину, то доведеться змінити код, і заплатити акцизи», – заявив керівник Енергетичної митниці. І додав, що «Карпатнафтохіму» перекрили можливість накопичувати залишки нафтопродуктів вище технологічної норми.

Ці заходи можуть вселяти довіру, але вся справа в тому, що великі імпортери нафтопродуктів в Україні традиційно рідко ризикують йти на прямі митні порушення. Вони «йдуть в обхід», і вирішують все простіше – відстоюють в судах раніше отримані від держави пільги, якщо розмитнення трейдерам чимось не сподобалося.

А в цьому плані, у держави все дуже сумно. Тому що Держмитслужба ще з часів Валерія Хорошковського, втратила свій самостійний статус. Це відомство працює в якості департаменту ДФС, за вплив на який борються СБУ і МВС Арсена Авакова. При такому статусі митниці дуже важко здобувати перемоги в судах. І майже неможливо ініціювати зміни в нормативно-законодавче регулювання імпорту. Словом, отримавши в свої руки від держави акцизні пільги «імені відродження Калуша», великим нафтовим трейдерам ніщо не заважає здійснювати приємний в усіх відношеннях імпорт завдяки судовим спорам з митницею і Державною фіскальною службою.

Про повний провал обіцяної в 2014-2016 роки судової реформи в Україні не пише тільки лінивий. І ця тема не дарма неабияк замусолена пресою. Інформаційний шум допомагає приховати величезний нафтовий аспект цієї реформи – в 2009-2013 роках, наприклад, група нафтотрейдерів компанії «Лівела» завдала бюджету збитків на суму понад $6 млрд. Завдяки сотням рішень судів на свою користь.

Ще раніше певна група імпортерів нафтопродуктів так само чіплялася за пільгові права при імпорті та оподаткуванні. У 1994-2004 роки вона проводила свої операції через так зване «судове очищення». Завдяки поголовній любові українських суддів до букви і цифри закону, тобто до законодавчо закріплених торгових пільг, тодішня хвиля пільгового імпорту завдала держбюджету України сумарний збиток на суму більше $8 млрд. Цілком можливо, що, добившись від уряду Гройсмана акцизних пільг, деякі імпортери нині розраховують отримати не менший ефект.

Що отримає Одеський НПЗ

Цілком можливо, що надані нафтохімічному гігантові в Калуші пільги при імпорті тонізують українську військову спецхімію. Адже повнокровне завантаження комбінату підніме рівень завантаження українського хімічного ринку продукцією власного виробництва. І цілком можливо, дозволить нарешті побудувати десь в Прикарпатті обіцяний владою ще в 2015 році новий патронно-боєприпасний завод. Адже країна воює.

Але поки що, калуський завод випускає цивільну сировину, далеку від статусу стратегічної: це хімікати виробництва упаковок, будматеріалів і труб для меліорації. Тобто, поки доцільність надання прикарпатським нафтохімікам митних пільг з точки зору оборони і ОПК, – це завдання дуже віддаленого майбутнього.

Але з огляду на те, з якою легкістю вдалося домогтися акцизних пільг суто цивільного «Карпатнафтохіму», можна тільки уявити, яких преференцій зможе домогтися в 2017-2018 роках від української влади Одеський НПЗ.

До зупинки в 2012-2013 роках це підприємство виділялося серед аналогічних НПЗ країн Чорноморського регіону однією яскравою характеристикою. Завод лідирував в регіоні за встановленими потужностями виробництва реактивного палива, стооктанового бензину й авіаційного гасу. Знищити ці виробництва і розібрати їх на брухт на прохання російських товаришів колишній власник НПЗ, Сергій Курченко, дивним чином не встиг. Багато в чому завдяки перипетіям з колишнім власником Одеського НПЗ, на ринку авіапалив в Україні вже давно домінує імпорт, а також продукція Кременчуцького НПЗ Ігоря Коломойського та Олександра Ярославського. Їхні компанії оперують авіазаправною ТК «Бориспіль».

Минулої весни, замість банків-кредиторів Курченка, новим власником Одеського НПЗ стала створена в кінці березня ДП «Українська Паливно Енергетична Компанія» (УПЕК). У травні це ДП отримало на відповідальне зберігання і в операційне управління LPG терміналу «Лагуна Рені» в Одеській області. Мінпаливенерго офіційно заявляє, що завданням УПЕК стане підготовка НПЗ до приватизації. Але вся справа в тому, що державі вигідніше виставляти на продаж не купу металу, а завод в робочому стані.

Щоб привести підприємство в передпродажний стан, Одеському НПЗ потрібно буде відновити імпорт сировини, і отримати, як мінімум, такі ж пільги, які має «Карпатнафтохім». Або більші пільги, з огляду на колишні позиції заводу на ринку авіапалива. Пільговий імпорт нафтопродуктів в Україні традиційно працює в частці з суддями і за схемою «судового очищення» митних операцій. Тому, як буде впливати пільговий імпорт на роздрібні ціни, поки що гадати не доводиться. Зате можна гарантувати, що певні ланки судово-правоохоронної системи в Україні почнуть демонструвати просто-таки вибух економічної рентабельності від служби батьківщині.

Андрій Старостін

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Також з цієї теми: Енергетика
Дивись також
В Контексті Finance.ua