1225
Кому в Україні вигідна «мексиканська» реформа бурштинового ринку
— Казна та Політика
В українській бурштиновій Мецці – на Поліссі – знову неспокійно. 17 червня в Рівненській області сталася збройна сутичка між правоохоронцями та нелегальними старателями. Експерти кажуть: надій на мирне врегулювання проблеми мало.
Після того як український парламент минулої зими провалив прийняття законів про старательську діяльність та видобуток бурштину, Україна в розвитку цієї галузі остаточно перейшла до «мексиканському варіанту». У нашій версії мексиканський досвід общинної розробки бурштинових копалень спирається на підконтрольні уряду місцеві комунальні підприємства (КП).
Український бурштин користується величезним попитом в Європі
Основу їх капіталу з видобутку бурштину та інших дорогоцінних каменів повинні формувати МінАПК і Держлісагентства, а контролювати розробку – Мінекоресурсів та гірські інспекції. Всі вони підкоряються безпосередньо прем’єр-міністру.
Обіцяні більше двох років бурштинові реформи застопорилися. Замість них лісництва та місцева влада має намір зайнятися переділом видобувного сегменту бурштинового ринку. Раніше він вважався ексклюзивною вотчиною правоохоронних органів. Нині, замість силовиків, які так і не виправдали довіри, головну скрипку в регулюванні видобутку бурштину починає грати інша сила – місцева влада.
Користуючись тим, що бурштинові законопроекти провалилися, влада хоче навести порядок у видобутку дорогоцінних і виробних каменів найпростішим способом: під гаслом відновлення лісів, рекультивації земель, очищення річок і боротьби за екологію і чисте небо.
Одним з перших подібних КП, створених для розвитку традиційного для України видобутку топазів, опалу, аметистів і бурштину, стало підприємство «Надра Житомирщини». Основним внеском області в це КП можуть стати землі лісництва «Житомироблагроліс». У 2015 році воно рішенням тодішньої обласної влади передало 95 га зі своїх 300 га «Межиріченському ГЗК» Дмитра Фірташа для розробки родовища рідкісних металів. Попередником «Надр Житомирщини» на ниві створення комунальних гірничодобувних компаній є створене в сусідній області в 2016 році «ВолиньПриродресуси», яке прийшло на заміну КП «Бурштин Волині», яке так і не почало працювати.
Що в надрах?
Оперуючи таким не пов’язаним з видобутком бурштину гірничопромисловим активом, як колишні землі Межиріченського ГЗК, Житомирська область зможе отримати кошти на вивчення своїх копалин, і підготується до цілком можливої хвилі «бурштинової лихоманки».
Вилучення бурштинової ренти: перший млинець не вдався
Вона може перекинутися з Волині та Рівненщини тільки в одному випадку: якщо геологи отримають від влади гроші на дорозвідку недавно виявленої Барашівської бурштиноносної площі. Поки що, на відміну від сусідніх областей, в Житомирській області не значиться жодного розвіданого і готового до розробки родовища бурштиноносних руд.
Дослідивши кілька років тому нову рудоносну площу, геологи оцінили її перспективні ресурси в 640 тис. т, але на подальшу роботу у них не вистачило грошей. І поки ця житомирська рудоносна структура не вивчена, в області офіційно числяться лише кілька проявів руди. Вони мають спільні ресурси не більше 12 тис. тонн. Це не йде ні в які порівняння з підтвердженими запасами Волині на рівні більше 250 тис. тонн. На відміну від цих запасів, жоден з житомирських проявів бурштиноносної руди поки ще не можна вважати родовищем з чітко визначеним запасом видобутку.
Десять років тому, в 2005-2007 рр., статистики Мінекоресурсів та Держгеослужби оцінювали всі запаси бурштиноносної руди нашої країни всього лише до 100 тис. тонн. Прикриваючись браком грошей, геологи рапортували про те, що досліджено лише 10-20% наявних у країни перспективних рудних запасів. Тобто, за бортом залишалося більше 80% бурштину, і скільки його насправді і де саме він зосереджений, залишалося тільки гадати.
Збільшення запасів більш ніж удвічі розігріло ажіотаж. Для порівняння, сильно вироблені запаси Польщі становлять понад 700 тис. т при глибині 60-130 м. Запаси РФ – близько 160 тис. т. Якщо не брати до уваги недосяжні в прямому сенсі заполярні запаси сибірського півострова Таймир, понад 60% цих російських запасів містять виснажене родовище Палмікент і копальня Піонерська в Калінінградській області. Перше має глибину від 10 м і більше, що підходить для масового шурфового кустарного видобутку. Друге родовище має цілком прийнятну для вельми витратного промислового кар’єрногох видобутку глибину – 60 м і більше.
В Україні, яка все ще не може оплатити геологам остаточне вивчення всіх своїх запасів бурштину, майже на всіх існуючих родовищах Волині глибина вважається найменшою в світі. Вона досягає всього 2-3 м, і до 5-8 м на півночі області.
До такої малої глибини потрібно додати порівняно високий відсоток вмісту найдорожчої ювелірної сировини на деяких ділянках. Тож бурштинова лихоманка на Волині цілком зрозуміла. Адже заганяти техніку і починати велику промислову експлуатацію в таких умовах не завжди вигідно, і прибутковіше спиратися на недорогу працю дрібних старателів. Купити офіційну ліцензію, і запускати на цю площу нелегальних старателів, виглядає цілком економним підходом. Якби не одне «але». Не менше 60% руди при кустарному видобутку або залишається в надрах, або повністю не переробляється.
Це означає, існує загроза швидкого виснаження запасів. І з цієї ситуації існує тільки два виходи. Перший – витрачатися на промислове освоєння, роблячи бурштиновий бізнес менш рентабельним.
Другий – залишити артілі в спокої, і кардинально змінювати умови роботи всієї галузі. Повернути янтарю відібраний в попередні роки статус дорогоцінного каменю, провести реформу митної та пробірної служби, відрегулювати рух через кордон експортної продукції. Але буде дуже важко припинити вивезення дорогих каменів за заниженими цінами, і врятувати від розробки запаси з низьким вмістом ювелірної сировини.
Мексиканський шлях
Ставка на комунальні підприємства і лісництва, яку нині робить Україна в розвитку видобутку бурштину – далеко не унікальна стратегія. Місцеві громади та їх колективна власність також грають головну роль в Мексиці, Лівані, М’янмі та Ефіопії.
Остання не має запасів бурштину, але в 2015 році там знайшли великі поклади інших дорогоцінних каменів – опалів, в число великих виробників яких Україна також входить. Поки незрозуміло, що саме штовхає нашу країну на копіювання гірничопромислового шляху цих країн. Вони приділяють велику увагу комунальним підприємствам та старательсько-артільному малому бізнесу, по-перше, тому що шукають стимул для розвитку туризму, по-друге, для стримування місцевого сепаратизму в найбідніших районах.
Найяскравішою ілюстрацією комунальної реформи можна вважати Мексику, яка ще в 1970-ті роки взялася боротися з сепаратизмом в прикордонному штаті Чьяпас, розташованому на кордоні з Гватемалою. Для розвитку місцевих ювелірних промислів і туризму, влада Мексики тоді відновила старі муніципальні бурштинові шахти, а місцеві громади отримали право видавати ліцензії на гірничі роботи.
Така стратегія дозволила Мексиці до 2010-2012 років відновити найдавніші в світі бурштинові промисли, історія яких налічує кілька тисяч років. Штат Чьяпас вважається прабатьківщиною цивілізації майя, і основні статті доходів цього найбільш густозаселеного індіанцями регіону Мексики – це фольк-туризм і народний промисел.
Після завершення бурштинової реформи, туризм і ювелірна промисловість Чьяпасу зв’язалися в єдиний економічний кластер. У його рамках, на 12-ти місцевих родовищах бурштину ведуть видобуток в обсязі не менше 200 приватних шахт. Всі вони орендовані у місцевих громад артілями або малим сімейним бізнесом, і жодного великого підприємства там немає. Ще близько 50 шахт з видобутку інших видів самоцвітної сировини працюють в сусідніх приморських регіонах Мексики.
Але, незважаючи на те, що ставка на місцеві громади в самоцвітній промисловості Мексики вважається дуже успішним прикладом, реформа все одно не змогла підірвати економічні основи сепаратизму, які базуються на близькості кордону. Крім цього, негативною стороною «мексиканської» моделі вважається слабкий контроль над експортом. Офіційно Мексика на кількох сотнях шахт видобуває по 1-2 тонни бурштину, в той час як левова частка дорогоцінної сировини нелегально прямує на бурштинові ринки Карибських островів і бурштинову біржу в Домініканській Республіці.
Саме останній нюанс дозволяє називати реформи, що нині проводяться в Україні, копією «мексиканської моделі – офіційно наша влада постійно заявляє, що на експорт щорічно декларується лише кілька сотень кілограмів бурштину. Водночас, на дві третини завантажена імпортною сировиною з України та Калінінграда міжнародна Гданська бурштинова біржа оперує сотнями тонн на рік, і вже десять років утримує оборот операцій на суму понад $1 млрд.
Альтернативні моделі
У «мексиканської» моделі організації видобутку бурштину є і альтернативи. Одна з них, «унітарна» модель, панує в РФ. У цій країні, за винятком невеликого числа кустарних промислів на Сахаліні, весь видобуток бурштину монополізовано одним держпідприємством. Ексклюзивні права на його зовнішньоекономічну діяльність з 2015 року віддані в руки приватної компанії, V Holding. З 2016 року експорт необробленого бурштину з РФ заборонений.
Ця країна відтоді не вивезла за кордон жодного кілограма бурштину, за винятком понад 120 тонн давальницьких поставок «обробленого» каменю-напівфабрикату. Він прямує з РФ для «остаточного доопрацювання» дочірніми компаніями зазначеного приватного холдингу в Китаї.
Поряд з унітарно-монопольною формою ринку, ще одна протилежність «мексиканській» общинній моделі видобутку самоцвітів і янтарю – це маклерський і протекційний шлях. Перший взяла на озброєння Польща, яка при мізерному власному видобутку вважає за краще не виснажувати свої глибокі і неефективні запаси, а заробляти на обробці і перекуповуванні бурштину з сусідніх країн.
Інший приклад протекційної моделі демонструє Домініканська Республіка. Вона суворо забороняє видобуток дешевої бурштинової сировини заради розвитку видобутку тільки найдорожчих видів бурштинового ювелірного каменю – домініканського блакитного люмінесцентного бурштину, або бурштину з біологічними включеннями, які іменуються інклюзами.
Ціна інклюзів на біржі в Санто-Домінго, столиці Домініканської Республіки, коливається в межах $20-25/г в залежності від розміру і віку, який для карибських каменів обмежений інтервалом в 15-40 млн років. В Європі, де продається більш молодий бурштин, камені-інклюзи вагою 10-20 г коштують близько $20/грам, камені меншого розміру – близько $4/г.
На відміну від Європи, демпінгові ціни якої багато в чому формує дешевий експорт України, в близькосхідному Лівані, де ведеться кустарна розробка найстарішого в світі бурштину віком близько понад 80 млн років, ціни набагато вищі. У цій країні вартість інклюзів іноді перевищує $1 тис./грам залежно від біоматеріалу, що зберігається в каменях, і що набагато перевищує ціну на багато інших самоцвітів.
Не розмінюються на дрібниці
Опіка багатьох держав найдорожчого, інклюзного сегменту ринку бурштину, виходить з тенденцій світового ринку. Щорічно в світі видобувається не менше 650 т бурштину, з якого на інклюзи припадає лише кілька тонн.
Причиною високого попиту на цей вид бурштину вважається розвиток генної інженерії – на відміну від відмерлих викопних тварин і рослин, які наука отримує з осадових порід, вміст бурштинових інклюзів підходить прикладній генетиці.
Це відмінна сировина для вивчення розвитку древніх вірусних штамів, що цікаво фармакології, і унікальний ресурс для підвищення ефективності методів вивчення ДНК, чим займаються генні інженери. Завдяки бурштиновим інклюзам дослідники вже виявили понад 3 тис. нових видів членистоногих і 200 видів доісторичних рослин, і цей список постійно поповнюється.
Багато в чому через приклад з Домініканської Республіки з її повною забороною на видобуток недорогого бурштину давно беруть Японія та Нова Зеландія. В останній до початку ХХ століття однією з головних статей експорту був кустарно добутий місцевий різновид молодого бурштину – затверділої смоли копала.
Вона вважається технічним каменем, але коштує набагато дорожче від каніфолі. Поряд з дорогими ювелірними каменями, вивезення цієї дешевої новозеландської сировини для лакофарбової промисловості перевищувало сотні тисяч тонн на рік. У минулому столітті виснаження запасів дешевої викопної смоли призвело до того, що видобуток більш дорогих сортів бурштину став стрімко дорожчати і скорочуватися.
Щоб виправити ситуацію, ця країна заборонила кустарний промисел і переорієнтувала промисловість на пошуки тільки дорогих каменів-інклюзів. Таким самим шляхом пішла Японія, яка також жорстко обмежує кустарний промисел. Вона прагне брати зі свого єдиного великого промислового родовища на острові Хоккайдо тільки найдорожчі, і затребувані на світовому ринку сорти бурштинової сировини.
За експертними оцінками, Україна вже багато років експортує по кілька сотень тонн бурштину на рік, хоча має офіційний видобуток на рівні 2-3 тонни на рік.
Офіційний видобуток РФ в минулі два роки перевищував 300 тонн, а експорт бурштину-сирцю взагалі був відсутній. Країни, які орієнтовані на видобуток тільки дорогого бурштину, навмисне стримують його видобуток і концентрують у найдорожчому сегменті розробки покладів з каменями-інклюзами.
У число прихильників видобутку дорогих сортів бурштину входять не тільки згадані вище вище Польща, Японія, Нова Зеландія і Домініканська Республіка з обсягами в кілька тонн на рік. Такі ж обсяги бурштину мають США і Канада, які також не орієнтуються на масову розробку своїх бурштинових покладів.
Наприклад, канадські компанії ще кілька років тому виявили гігантське родовище бурштину на сході країни, але не поспішають починати його освоєння. Як пише місцева преса, канадські інвестори готові чекати з великою здобиччю, поки експериментальна розробка не покаже рудні горизонти з найбільш дорогими каменями.
Майже всі ці країни мають одну відмінність від України – вони не відчувають ніяких інвестиційних проблем в розвитку своїх внутрішніх ринків видобутку інших дорогоцінних каменів. У нашій же країні приватним власникам родовищ руди з включенням самоцвітів вдалося домогтися промислової розробки всього декількох родовищ. З них, паралельно з попутним видобутком будматеріалів та різних видів глини, витягуються опали в Закарпатській і Вінницькій областях.
Видобуток кварцу супроводжується видобутком топазів в Житомирській області та напівдорогоцінного апофіліту в Черкаській області. Дефіцит ефективного галузевого державного управління в цій сфері призводить до низького притоку в країну кваліфікованих міжнародних інвесторів, які здатні витримати дорогу дорозвідку родовищ дорогоцінних каменів, щоб потім почати їх повноцінну, а не попутну розробку.
З урахуванням цих обставин, «мексиканська» модель реформування українського ринку видобутку бурштину виглядає корисною. Вдалі проекти місцевої влади, наприклад, зможуть підвищити інвестиційну привабливість дорогоцінного гірськдобування і наростити приток капіталу в галузі, що паралельно розвиваються.
Однак, весь цей позитив з лишком перекривається витратами від «експортної вольниці на ринку бурштину. Низький рівень митного регулювання цінових порушень при експорті «сонячного каменю» в результаті, негативно позначається на розвитку видобутку інших дорогоцінних каменів. Це відлякає будь-якого інвестора крім тих, хто орієнтований на швидке захоплення родовищ з метою їх перепродажу, а не розвитку.
Іван Петров
За матеріалами: УБР
Поділитися новиною
