3813
Податок на "зайву" нерухомість по-українськи
— Нерухомість
Податок на нерухомість, покликаний на десятки мільйонів гривень поповнити місцеві бюджети, поки свою функцію не виконує. До 1 липня українці мають отримати з фіскальної служби повідомлення про необхідність сплатити цей збір. Журналісти з’ясовували, чому податок не працює і що робити тим, хто таке повідомлення від ДФС не отримав.
Податок на нерухомість з’явився з 1 січня 2015 року, коли набрав чинності новий Податковий кодекс. Ним оподатковуються квартири площею понад 60 квадратних метрів і будинки площею понад 120 квадратів. Також не варто забувати, що оподаткуванню підлягає загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його частин (гаражі, господарські будівлі, майстерні, офісні приміщення та ін.). Платити потрібно за попередній рік. Іншими словами, зараз українці та іноземці, які мають в нашій країні квадратні метри, повинні сплатити «нерухомі надлишки» за 2016 рік.
В Україні податок прив’язаний до мінімальної зарплати, а не – як це робиться в Європі – до вартості квадратного метра, тому сума до оплати на сьогодні буде дещо більшою, ніж в 2016 році. З минулого року «мінімалка» зросла з 1 378 гривень до 1600, тому, наприклад, в Києві, за «зайві» 10 квадратів при ставці податку в 1% оплата складе 160 грн. Більше того, треба враховувати, що в 2018 році податок «виллється» його платникам в круглішу суму, бо нараховуватися буде, виходячи з мінімальної зарплати в 3200 гривень. В принципі, з урахуванням того, що влада обіцяє і далі підвищувати мінімальну зарплату, збір буде тільки рости.
І ще один нюанс – якщо площа вашої квартири понад 300 квадратів, а будинку – понад 500, то доведеться сплатити так званий податок на розкіш – 25 тисяч за об’єкт.
Чим закінчуються ігри в «соціалізм»
У кожному регіоні України місцева влада має право самостійно вирішувати, скільки платник податків буде платити за нерухомість. Але розмір збору встановлюється в межах 1,5% «мінімалки». Надходить він в міські бюджети, а потім ці кошти повинні направлятися на оновлення і модернізацію інфраструктури.
Як це на ділі працює? Досить погано. Житловий фонд нашої країни налічує понад 60 млн квадратних метрів, а на одного жителя, в середньому, припадає понад 58 квадратних метрів. Однак, за даними ДФС, у 2016 році надходження до місцевих бюджетів від податку на нерухомість склали 1,419 млрд гривень, з яких 1,209 млрд гривень – від юридичних осіб, 210 млн гривень – від фізичних осіб. В цілому, в 2015-му, 2016-му і в першому кварталі 2017 року близько 300 тисяч українців сплатили податок на нерухомість на суму 280 млн гривень. Це – втричі менше, ніж прогнозувалося при введенні цього збору.
Чому податок, покликаний мільйонними сумами поповнити місцеві бюджети, так слабо себе показав? По-перше, з початку введення цього збору в жодному з великих міст не була встановлена максимальна ставка в 3% (з 2017 року вона скорочена до 1,5% і обов’язкова для введення). Так, в Києві, Чернігові, Черкасах, Тернополі, Хмельницькому, Чернівцях, Луцьку, Ужгороді, Херсоні та Миколаєві ставка становила 1%; в Харкові, Дніпрі, Запоріжжі, Одесі, Сумах, Житомирі, Вінниці та Івано-Франківську – 2%; у Львові, Рівному та Кропивницькому – 0,5%. По-друге, місцева влада виводить з-під оподаткування практично весь радянський житловий фонд. Наприклад, в Дніпрі було прийнято рішення обкладати податком квартири, починаючи з 85 кв. м, а будинки – з 180 кв. м. Крім цього, більшість місцевих рад прийняли рішення стягувати з нежитлової нерухомості (сараїв, гаражів, погребів і т.п.) 0% від мінімальної зарплати. Таким чином, з одного боку, місцева влада намагалася грати в соціалізм (що, в принципі, справедливо до багатьох власників нерухомості), але, з іншого боку, така політика призвела до того, що бюджети залишилися без додаткових коштів (а могли б поповнитися на мільйони гривень).
Крім того, «соціалізм» у виконанні місцевої влади не завжди справедливий – чимало чиновників на місцях були викриті в «договорняках» з бізнесом щодо мінімізації сплати податку на нерухомість. За словами директора Інституту соціально-економічної трансформації, експерта «Реанімаційного пакету реформ» Іллі Несходовського, це призвело до того, що правила, що дозволяють місцевій владі на власний розсуд встановлювати пільги, вирішувати, хто платитиме, а хто – ні, діяли до 1 січня 2017 року. «Були випадки, коли місцева влада надавала пільги навіть торговим центрам. «Домовлялися». Але як позначаться нові правила для місцевої влади щодо податку на нерухомість, ми побачимо в 2018 році», – зазначив експерт.
Проблеми оподаткування нерухомості, на жаль, «місцева» проблема з договірняками – не єдина проблема цього податку. Існує ще фіскальна складова. Справа в тому, що підставою для нарахування податку на нерухомість є виписка з електронного реєстру. Але до нього, в основному, внесені дані, починаючи з 2013 року. Інше все ще не оцифровано і продовжує припадати пилом на полицях БТІ. Таким чином, за оцінкою експертів, з 90% зареєстрованого житла лише близько 40% занесені до електронного реєстру.
З цих 40% приблизно 5% потрапляють під оподаткування. «Це – проблема держави, що немає єдиного реєстру. Про це говорили ще напередодні введення податку. Але, як завжди, потрібно було спочатку його ввести, а потім вирішувати проблему. Будинків, які були побудовані до 2013 року, немає в реєстрі», – зазначає віце-президент Українського союзу промисловців і підприємців Юлія Дроговоз. Зокрема, це питання до Мін’юсту, оскільки це відомство відповідало за передачу реєстрів з БТІ. До того ж, ще більшу плутанину в процес вносить той факт, що право на реєстрацію нерухомості передано місцевим радам.
Ще один нюанс – в єдиний реєстр вносяться виключно дані БТІ: технічний паспорт, як правило, не включає додаткові споруди, які також обкладаються податком. Тобто, якщо в технічному паспорті немає сараю або літньої кухні, то їх немає і в загальній площі будинку. Не обкладаються податком і нездані будинки, чим дуже успішно користуються ухильники (особливо це стосується «розкоші» в понад 500 квадратів). Підзвітні і самобуди. Немає розуміння, як стягувати платежі з власників квартир і будинків в декількох містах одночасно. «Складне питання, коли нерухомість розташована в кількох містах.
У цьому випадку ніхто не зможе порахувати і зіставити загальну площу. Сама людина не наїздиться і не наповідомляється в місцеві фіскальні відділення про свою нерухомість, хоча ця справа – виключно добровільна», – говорить Дроговоз. Це, за її словами, свідчить також про проблему взаємодії фіскальних відомств. «Це вони повинні відслідковувати ситуацію і повідомляти по ланцюжку. Але такого поки немає. Тобто, хтось йде до податківців і допомагає вирішити проблему, а хтось принципово цього не робить», – зазначила експерт. На думку Іллі Несходовського, до цих проблем варто додати і реформування ДФС, яке також зіграло свою роль.
«Фіскальна служба в процесі реструктуризації, у них зараз дуже мало людей зайняті цими питаннями, їм просто бракує людей. Але автоматизація покращилася. Тобто, як перспектива – податок вірний, а от реалізація бажає кращого», – вважає він. Крім того, експерти звертають увагу на невтішну ситуацію зі здачею будинків в експлуатацію, тобто, якщо процес вже затягувався, то зараз його не завершують принципово. З одного боку, за словами Несходовського, така поведінка забудовника традиційна і для Європи – там, зважаючи на високий податок на нерухомість, вчиняюять аналогічно. З іншого боку, існує і вже вітчизняне «ноу-хау» – місцева влада, найчастіше, порушує законодавство і несвоєчасно встановлює відповідну ставку податку. Адвокати використовують цей факт, опротестовують такі дії, і, в результаті, платник податків взагалі не платить збір.
Платити чи не платити – ось в чому питання
У власників квартир поле для такої «мінімізації» податку набагато менше. Але тільки тому, що махінації в цьому питанні – річ затратна. Наприклад, якщо площа нерухомості розділена між кількома співвласниками (без виділення частки в натурі), то пільгова площа, на яку не нараховується податок, передбачена кожному з них. Іншими словами, якщо квартира – 120 квадратів, то кожному з обох власників припадають «пільгові» 60 квадратів. Розділити нерухомість таким чином, в принципі, можна. Але коштувати це, часом, може більше, ніж, власне, сам збір. У зв’язку з цим, найголовнішим фактором – платити чи не платити – для фізичних осіб залишається отримання від фіскальної служби повідомлення про сплату збору за місцем реєстрації нерухомості.
Експерти запевняють – поки ви не отримали повідомлення з податкової інспекції, після чого потрібно протягом 60 днів зробити платіж, обов’язок віднести гроші в касу вас не стосується. Точно так само, не варто боятися і нарахування пені за несвоєчасне погашення зобов’язання. А якщо вас не влаштовує сума, нарахована до сплати, її можна оскаржити в суді. «Однозначно в нормах Податкового кодексу не виписано зобов’язання людини звернутися до фіскальної служби і перевірити стан своєї нерухомості.
Але є право платника з’ясувати ситуацію з податком в ДФС і, в разі незгоди з виписаною сумою, оскаржити її в суді. Всі законодавчі норми говорять про те, що саме фіскальна служба повинна володіти інформацією і направити квитанцію платнику. Стосовно платників, яким не прийшла квитанція, не встановлена відповідальність», – підкреслює Юлія Дроговоз.
Цю думку поділяє і Ілля Несходовський, але, за його словами, варто уточнити кілька нюансів. По-перше, щодо юридичних осіб – «їх прямий обов’язок, а не фіскальної служби, зробити розрахунок по своїй нерухомості і платити податок щокварталу».
По-друге, фізичні особи не несуть відповідальності, якщо вони не отримали повідомлення від фіскальної служби, але варто звертати увагу на те, мешкаєте ви за місцем прописки, чи ні. «Наприклад, вам за місцем прописки висилають повідомлення, а ви не могли його отримати, бо перебуваєте в іншому місті, але ДФС вважає, що найголовніше – вона повідомлення відправила», – каже Несходовський і додає, що, в принципі, це питання теж можна оскаржувати. Якщо повідомлення отримане, але податок не сплачено, то буде нараховано штраф – 10% від суми боргу. Якщо прострочення перевищить два місяці – штраф зростає до 20%. Більше того, після закінчення терміну погашення боргу нараховується ще й пеня: за кожен календарний день прострочення – сума з розрахунку 120% річних облікової ставки Національного банку (вона постійно змінюється, зараз – 12,5%). Крім того, якщо загальна сума боргу з податку перевищить 689 тисяч гривень, то неплатнику загрожує кримінальна відповідальність за ст. 212 КК України.
Покарання за цією статтею – штраф від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (5100 – 8500 гривень). Правда, якщо правопорушення вчинено вперше, то, оплата всіх «податкових боргів і відшкодування шкоди, заподіяної державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня)» звільняє від кримінальної відповідальності. Таким чином, виходить, що податок ввели, і податок, начебто, правильний, за європейським принципом. Але ось зібрати його ніяк не можемо.
Природно, процес буде вдосконалюватися, але поки все виглядає таким чином: хочу – плачу, хочу – ні. А, щоб у громадян прокинулася совість і платити не доводилося з-під палки, необхідно зовсім мало – щоб громадянин довіряв державі. Мабуть, відбудеться це тоді, коли пересічний українець відчує, що його гроші, сплачені у вигляді податку, пішли не в кишеню корупціонера, а на нові дороги, лікарні, школи та дитячі садки.
Нана Чорна
За матеріалами: УНІАН
Поділитися новиною
