16452
Економічне диво за одне покоління: Південна Корея - приклад для України
— Казна та Політика
Чи може стати процвітаючою країна, яка не має нафти, газу та інших корисних копалин, з бідним, неосвіченим населенням, що перебуває в стані безперервної війни, не має сухопутного кордону ні з однією дружньою державою? На це питання можна відповісти ствердно на прикладі Південної Кореї.
Які ж корисні висновки з корейського досвіду реформ може зробити Україна, якій поки що ніяк не вдається твердо стати на шлях успішних економічних перетворень.
З чого починалися реформи
Після встановлення військового перемир’я в Корейській війні, стартові позиції Південної Кореї як незалежної держави були не просто погані, а дуже погані:
- У країні відсутні корисні копалини. Тому варіант експорту ресурсів для поповнення бюджету не розглядався взагалі.
- Через невелику за площею територію і переважно гористу місцевість активно розвивати сільське господарство також важко. Сільськогосподарськими продуктами країна не могла забезпечити навіть себе, не кажучи про їх експорті.
- Майже вся промисловість залишилася на території КНДР. У Південній Кореї для розвитку економіки хронічно не вистачало висококваліфікованих інженерів та робітників.
- Майже все населення країни було бідним і неписьменним.
- Південна Корея фактично була островом, що різко звужувало її економічні перспективи. Вона не мала сухопутного кордону з жодною країною світу, крім КНДР, з якої досі перебуває в стані війни.
Корея в 50-х роках 20 століття була однією з найбідніших країн світу, ВВП на душу населення становив всього 65 доларів. Для порівняння, 2016 року ВВП на душу населення перевищує показник середини минулого століття у 428 разів. Феноменальне зростання добробуту корейців і є головним показником успішності реформ.
Що вдалося досягти
Зараз Корея – високорозвинена країна, член «Великої двадцятки», 11 економіка світу за розміром. Корея часто наводиться як приклад успішного втручання держави в економіку.
Результати успішних економічних реформ не можуть не вражати:
- ВВП в 2016 році – 1432 млрд дол. (11 місце у світі);
- ВВП на душу населення в 2016 році – 27,8 тис. доларів;
- Середній клас становить 45% від дорослого населення країни. Рівень безробіття – 3,5%;
- Прямі іноземні інвестиції в економіку країни в 2016 р. склали 198 млрд дол;
- Довгостроковий рейтинг кредитоспроможності за зобов’язаннями в іноземній валюті: за шкалою Fitch – «АА-» / прогноз стабільний, S&P – «АА» / стабільний, Moody’s – «Аа2»/ стабільний;
- За легкістю ведення бізнесу країна посідає 5 місце у світі (згідно з рейтингом Doing Business);
- У рейтингу Глобального індексу інновацій країна посідає 14 місце в світі;
- Витрати на НДДКР – 4,5% від ВВП;
- В індексі сприйняття корупції Південна Корея займає досить високе 36 місце з 167 країн.
Три причини успіху
На думку професора університету в Сеулі Джаспера Кіма, досягненню таких феноменальних економічних результатів при обмежених природних ресурсах країни та вкрай несприятливих стартових умовах, сприяли 3 фактори:
- Акцент на власні сили. Країна зробила ставку на свій єдиний ресурс – людей. Всі зусилля були кинуті на підвищення рівня освіти та професійної грамотності. Країні вдалося підготувати армію висококваліфікованих інженерів і робітників, які і стали основою для економічного зростання.
- Мета виправдовує засоби. Основоположник корейських реформ, президент Пак Чон Хі, прийшов до влади в результаті військового перевороту в 1961 році. Президент Пак скористався своєю владою для того, щоб змусити багатих корейців інвестувати в промисловість країни, в тому числі в суднобудівні верфі. Подібний стиль управління, можливо, викликає багато питань, але саме він і був потрібен для того, щоб відновити зруйновану війною економіку.
- Бізнес – справа сімейна. Економічний успіх Південної Кореї важко уявити без великих конгломератів, що отримали назву “Чеболь”. Мова йде про групу формально незалежних і самостійних фірм, які фактично перебувають у власності однієї сім’ї і під єдиним адміністративним і фінансовим контролем. Глибоко укорінений в корейському менталітеті принцип спадкової передачі влади забезпечує стабільність, яку багато хто вважає важливим фактором корейського дива. Найвідоміша південнокорейська корпорація “Самсунг” перебуває в руках однієї сім’ї Лі з самого дня заснування в 1938 році.
Головна мета реформ – економічне зростання
У Південній Кореї також є і невдалий період реформування в 1953-1961 роках. Тоді уряд поставив перед собою мету. Цей період був певною мірою схожий на ситуацію в Україні: високий рівень корупції, низьке економічне зростання, високі імпортні тарифи, в країні одночасно існувало кілька валютних курсів.
Виявилася невдалою політика імпортозаміщення, спроба забезпечити країну товарами за рахунок внутрішнього виробництва провалилася, але вона дала можливість нажитися наближеним до влади бізнесменам.
У цей період дуже важливою підтримкою стала американська фінансова допомога: 50% бюджету Південної Кореї фінансувалося за рахунок американських кредитів, 70% оборонних витрат оплачувалися за підтримки США. За рахунок американських грошей покривалося 70% імпорту і 80% капіталовкладень у Південній Кореї.
З приходом до влади президента Пак Чон Хі в 1961 році різко змінився підхід до реформування економіки: замість політики імпортозаміщення ставка була зроблена на збільшення експорту і підпорядкування інтересів великого бізнесу державним цілям і завданням. Кардинальна відмінність корейських реформ від українських у тому, що в Україні олігархи чинять вплив на уряд, а в Південній Кореї все навпаки.
Уряд надавав широку підтримку будь-якому бізнесмену, який міг забезпечити розширення міжнародних ринків збуту для продукції корейського виробництва. Поступово компанії-невдахи відсівалися, зате відбувалося бурхливе зростання активів успішного бізнесу.
Великий бізнес був підзвітний уряду з точки зору виконання планів експортної експансії на світовий ринок. Виводити капітали за кордон не дозволялося, державні ресурси і приватні капітали були спрямовані на розвиток промисловості та розширення експорту. Влада активно підтримувала великий бізнес, забезпечила його пільговими кредитами, податковими послабленнями і держзамовленнями, і все заради швидкого зростання виробництва та експорту.
Зміна політики економічних реформ призвела до приголомшливого результату: корейський уряд зміг «побудувати все з нічого».
Протягом більш ніж двох десятиліть щорічне зростання ВВП становило 9-10%, іноді піднімалося і до 14% за рік. ВВП на душу населення зріс з 65 до 27800 доларів.
Експорт корейських товарів зростав навіть швидше, ніж ВВП, через 54 роки він збільшився в 7000 разів. Сьогодні Корея посідає восьме місце в світі з експорту продукції. З кожним роком корейці отримували все більше валюти, що допомогло розвитку економіки країни. У 2015 році доходи Кореї від міжнародної торгівлі склали 735 мільярдів – це половина ВВП країни.
За експортом високотехнологічної продукції Корея посідає 5 місце в світі, поступаючись Китаю, Німеччині, США та Сінгапуру. У 2015 році експорт технологічних товарів приніс корейським компаніям 142 млрд дол.
Корея – світовий лідер суднобудування. Корейські суднобудівні компанії контролюють 40% світових замовлень на будівництво морських суден.
Один з найважливіших факторів корейського економічного дива – високі показники працевіддачі і продуктивності праці корейців. В період бурхливого економічного зростання у корейського працівника було 1-2 вихідних на місяць. У 90-ті роки кількість вихідних збільшилася до 4-5 днів за місяць.
Зараз у корейців, як правило, 8 вихідних днів на місяць. Зниження кількості робочих днів пов’язано не тільки зі зростанням доходів та соціальних стандартів в країні, але і з продуктивністю праці корейських робітників, що різко виросла. Навіть японці, яких вважають трудоголіками, не можуть зрівнятися з Кореєю за продуктивністю праці.
Суть корейського економічного дива
Створити такі економічні умови, за яких товари і послуги національного виробника зможуть захопити у конкурентів зовнішні ринки збуту. Акцент було зроблено на великий бізнес сімейного типу, зростання кваліфікації працівників і продуктивності їхньої праці.
Висновки для України
Багато з першого (невдалого) етапу реформ Південної Кореї можна спостерігати і в Україні. Неконтрольована корупція, лобіювання і необґрунтований протекціонізм для «своїх». Уряд більше враховує інтереси олігархів і великого бізнесу, часто всупереч інтересам країни. Через несприятливий економічний та інвестиційний клімат з України щорічно виводиться 10-15 млрд доларів. Якщо з країни тікають внутрішні інвестори, як можна розраховувати на прихід іноземних інвестицій?
Досвід корейських реформ показує, що за бажання немає нічого неможливого. Корея почала свої реформи в умовах на багато більш важких, ніж ті, в яких зараз перебуває Україна. Але для проведення реформ потрібна політична воля і прагнення досягти поставленої мети, незважаючи на труднощі.
Уряд України не має прикривати свою бездіяльність війною на сході країни. Корея досі перебуває в ситуації незавершеної війни з КНДР. Але це не завадило провести ефективні економічні реформи і досягти разючих результатів у зростанні економіки та підвищенні життєвого рівня населення.
Корейський досвід цілком можна застосувати і в Україні. Завдання виходу економіки України на швидке і стале економічне зростання може бути вирішене за рахунок:
- Зниження рівня податків. Ставка податків в Кореї залишається довгі роки на рекордно низькому рівні до 10%, що призвело до зростання іноземних інвестицій.
- Жорсткого державного контролю над вивезенням капіталів з країни. Український бізнес за підтримки держави вкладає капітали у виробництво конкурентоспроможних на світовому ринку товарів і послуг. Перетворення України на виробничий майданчик для Євросоюзу.
- Підвищення якості освіти і професійного рівня інженерів і працівників. Гроші, вкладені в НДДКР, освіту і зростання професійної кваліфікації, принесуть країні набагато більше вигоди, ніж спроба реанімувати неефективні і неконкурентоспроможні підприємства, побудовані ще в радянський період.
Сергій Савенко
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
