1722
Китайці шитимуть взуття в Україні
— Фондовий ринок
Українські одежнікі та взуттьовики переоцінили свій товар. Продукція легпрому до весняного сезону подорожчала на 10-20%. У виробників, як завжди, знайшлася сотня пояснень, чому вони переписують цінники. Серед головних причин називають підвищення мінімальних зарплат, невеликі обсяги виробництва, а також «нечесну конкуренцію».
Нашим швейникам поки що не вдається витіснити дешевий китайський імпорт, хоча вони вже й змогли зробити свій товар модним серед українців.
Шито білими нитками
«Середня зарплата по всій легкій промисловості в минулому році перевищувала 4 тис. грн. При відрядній оплаті праці швачка може заробляти 7-8 тис. грн і більше», — розповіла президент-голова правління Асоціації «Укрлегпром» Тетяна Ізовіт.
Але підняття мінімальної зарплати до 3,2 тис. грн призвело до того, що деякі підприємства все-таки були змушені скорочувати персонал. При цьому продуктивність праці в Україні на третину менше від середньоєвропейської, тобто, нерідко фахівець не відпрацьовує свою зарплату.
За словами директора з маркетингу LeBoutique Юлії Шилової, в українських виробників є дві проблеми — низька ефективність виробництва та відсутність вертикальної інтеграції в галузі.
Через те, що більша частина одягу шиється невеликими партіями, її собівартість висока. В результаті українські виробники живуть з націнкою 40-50%, а у західних модних брендів markup становить 250-400%.
«З іншого боку, за 26 років незалежності у нас в країні не з’явилося нових текстильних підприємств. Не виробляють і фурнітуру. Тому українські виробники змушені закуповувати імпортні нитки, тканини і фурнітуру», — говорить Юлія Шилова.
Про нестачу сировини говорять і в «Укрлегпромі». Тетяна Ізовіт називає ряд підприємств, які зараз працюють на український ринок.
Наприклад, тернопільський «Текстерно» випускає тканини для постільної білизни, спеціального призначення, чернігівський камвольно-суконний комбінат «Чексіл» — тканини для пальто і костюмів, «Черкаський шовковий комбінат» робить спецодяг і форму для силовиків, у Харкові з’явився новий виробник тканини для пальто — ТМ VLADI і т. д. Трикотажна фабрика «Роза», Львівський «Промінь», «Рівненський льонокомбінат» випускають трикотажні полотна, є також Фабрика штучного хутра в Жовтих Водах, ПП «Ярослав» запустив махрове виробництво в Богуславі.
Натомість по частині готових виробів ми можемо робити все: від шкарпеток до одягу, взуття та сумок. Війна і угоди про зони вільної торгівлі з ЄС і Канадою дозволили оживити цей ринок. Плюс продовжують користуватися попитом давальницькі схеми.
«Китайці вже починають кооперуватись з нашими взуттєвиками, щоб виробляти свій товар тут, а не везти готову продукцію в Європу», — розповіла Тетяна Ізовіт.
У нас також багато виробників шкіряної сировини. Але самої сировини не вистачає, бо поголів’я ВРХ з року в рік скорочується.
Однак імпорт з Китаю ми не витісняємо. Як кажуть в «Укрлегпромі», сюди везуть в основному дешевий товар, який іноді може взагалі не відповідати жодним критеріям якості та безпеки. Наприклад, український ринок взуття заповнений на 70-80% товаром з КНР, у готовому одязі цей показник трохи менший.
«У нас немає конкуренції на ринку, є нечесна торгівля. Наприклад, продаж імпорту приватниками на ринках без обліку і контролю, є «гуманітарка» і секонд хенд, поширення яких також майже не контролюється», — пояснює Тетяна Ізовіт.
Продає ціна
За даними «Укрлегпрому», у минулому році середня ціна китайського імпорту трикотажних чоловічих пальто і курток в Україну становила $15,3 за штуку, а з Туреччини — $19,1. При цьому частка завезеного товару з Китаю близько 47%, а турецького — 3%. При вартості в 450 грн такий товар продається у вітчизняному роздробі в середньому по 1125 грн, тобто майже зі 150% націнкою.
І чим нижча ціна, тим вища частка імпорту з Китаю. Наприклад, пара жіночої білизни коштувала в 2016 році всього 50 центів, а його частка сягала майже 67%. Аналогічний турецький товар заходив в Україну за 80 центів, і його частка не перевищувала 11%.
За взуттям картина схожа: $9 за китайську шкіряну пару (54% імпорту) і $5,94 за інше взуття (частка 18,5%). Виникає питання: чи може коштувати 270 грн. пара взуття з натуральної шкіри.
«В Україні виробляють одяг абсолютно різного цінового рівня. Є бренди, які за ціною дешевші за Китай, а за якістю пошиття перевершують його в рази. Є досить багато марок, які коштують дорожче за італійські, хоча і зшиті з дешевої тканини. Якщо брати середні цифри на перший квартал 2017 року, то український одяг коштує дорожче за Китай і порівнянний за ціною з Туреччиною», — говорить Юлія Шилова.
Водночас низка компаній розглядає варіанти розміщення замовлень у Китаї. За словами власника українського бренду спортивного одягу Flyingbro Максима Ситайло, незважаючи на наявність потужностей в Україні, вони всерйоз розмірковують над тим, щоб замовити виробництво кросівок в Китаї, де пара обійдеться в $8 при можливості замовлення від 5 пар.
«Ми обдзвонили практично всі українські взуттєві фабрики. Ніхто не хоче братися навіть за 200 пар. Наприклад, завод в Лубнах випускає 100 тис. пар калош і нічим більше не цікавиться, виробити в Україні щось дуже складно і дорого. У КНР зарплата $400-500, а в Україні — $200. Але там є колосальний вибір постачальників комплектуючих, а нас все треба везти з-за кордону. Тому ми поки що робимо бафи, шапки і футболки. Тут потрібно лише купити тканину і швейну машинку», — говорить Ситайло.
За словами експерта, враховуючи, що майже 60% населення за офіційною статистикою отримує доходи нижче ніж 3,2 тис. грн, йому дуже важко щось продати. Купують тільки дешеве на ринках, в секонд-хенді і в кіосках біля метро.
«Тому найголовніша проблема — збут. Для кросівок ходовий діапазон — 400-800 грн. Наприклад, український виробник хороших кросівок за ціною понад 3 тис. грн продає по 5-6 пар на місяць. А ті, хто замовляють товар в Китаї, віддають його за ціною 800-900 грн і збувають більше тисячі на місяць», — розповів Ситайло.
На думку експерта, конкурувати з базаром можуть тільки компанії, які працюють з мінімальною маржею в 5-7%. У когось це виходить, з часом розвиваються, як, наприклад, Запорізький виробник взуття Mida або Рівненський льонокомбінат.
Не рятує ситуацію і мода на українське. За словами Юлії Шилової, бум на made in Ukraine припав на кінець 2014 – першу половину 2015.
«Приміром, у LeBoutique частка продажів українських брендів у цей період доходила до 45%. Зараз ажіотажу на українські товари немає. У нашій структурі продажів українські товари займають близько 35%», — говорить Юлія Шилова.
Найпопулярніші категорії — це текстиль для дому, жіночий одяг (сукні і блузи), верхній одяг, а також трикотаж.
Зараз на першому плані — ціна. І виробникам доводиться розраховувати на масового бідного покупця.
«Цієї зими при більших витратах на рекламу ми отримали менші продажі. Ми проводили експеримент: знижували ціну на 50% (при середньому чеку 350 грн) – і продажі зростали відразу на 100%», — говорить Максим Ситайло.
Костянтин Симоненко
За матеріалами: УБР
Поділитися новиною
