Терміново потрібні. Що стоїть за оголошеннями "робота в Польщі"


Терміново потрібні. Що стоїть за оголошеннями "робота в Польщі"

В Польщі зараз працює 1,3 млн українців. Місцеві роботодавці вважають, що це дуже мало — населення старіє і скорочується. Щоб зберегти темпи розвитку економіки, потрібно залучити як мінімум 5 млн іноземців працездатного віку. Єдина проблема в тому, що для прибульців з-за Бугу практично не працюють соціальні ліфти. Влитися в польське суспільство зможуть хіба що діти трудових мігрантів.

Ваші наші

Польський підприємець Ян, якому належить невеликий швейний цех під Жешувом, набирає швачок виключно з числа українок. “Я можу заплатити швеї максимум 1,2 тис. злотих на руки (276 євро), більше не виходить. Це менше, ніж офіційна мінімальна зарплата, тому змушений оформляти людей на часткову зайнятість. Польки на таких умовах працювати не хочуть”, — говорить бізнесмен. За його словами, ситуація ускладнилася торік, коли уряд запровадив програму “500+” — виплату по 500 злотих на місяць на кожну дитину. “Місцевим жінкам, якщо врахувати оплату садка та проїзд до місця роботи, простіше сидіти вдома. Для українок тисяча злотих і безкоштовне житло — нормальні умови. Коли закінчується віза, запитують мене, чи сподобалося, як вони працювали, і візьму я їх в наступному році”, — пишається своєю кадровою політикою Ян.

І польська влада, і бізнес розуміють, що без українців їм не вижити. Справа в тому, що Польща зіткнулася з масовим відтоком робітників у держави “старої Європи” — за даними національної статистики, з моменту вступу в ЄС із країни з населенням у 38 млн виїхали 2,4 млн осіб. Відтік продовжується і зараз, адже середня зарплата в Польщі (980 євро в 2016 році) в 3,2 рази менша від середньої зарплати у Великобританії.

Теоретично близько 9% поляків з 23 млн працездатних людей сидять без роботи. Але більше половини з них — це “професійні” безробітні, які нічого не робили більше 20 років. Крім іншого, польське населення старіє. За офіційними прогнозами, до 2060 року працездатне населення скоротиться з нинішніх 60% до 48%. На зростання народжуваності тут, як і в інших країнах Європи, сподіватися не доводиться.

Польська влада вже почала активно залучати українців в країну. З 2017 року набрали чинності зміни в законі “Про карту поляка”. Відтепер власники цього документа, який видають людям з польськими коренями, що проживають на території колишнього СРСР, зможуть переселитися в Польщу разом з сім’ями (раніше сім’я володаря “Карти поляка” не мала права отримати довгострокову візу). А поселившись у Польщі, володар карти буде отримувати допомогу по 1 тис. злотих перші три місяці, і за 600 злотих з четвертого по дев’ятий місяць перебування в країні. Кожній неповнолітній дитині уряд буде виплачувати половину цієї суми. Крім того, володарям “Карти поляка” держава надасть можливість безкоштовно відвідувати мовну школу і допоможе в придбанні затребуваної на ринку праці спеціальності.

Нарешті, українець з польськими коренями, переїхавши до Польщі, може відразу ж отримати постійний дозвіл на проживання. А написавши президенту країни прохання про надання громадянства, протягом року стати володарем польського паспорта. За офіційною версією, влада Польщі ініціювала ці зміни в законодавстві для того, щоб допомогти українцям польського походження, що піддаються небезпеці через війну на сході України. Але справжні мотиви поляків дещо інші.

Тільки цього мало

За словами президента Союзу підприємців і роботодавців Польщі Цезарія Казьмирчака, 100 тисяч нових працівників з польськими коренями, яких допоможе залучити новий закон “Про карту поляка”, — це дуже мало. Щоб Польща змогла зберегти темпи розвитку економіки, країні потрібно прийняти на постійне проживання 5 млн українців, причому не менше 1 млн протягом найближчих п’яти років.

Поки це не дозволяють зробити правила працевлаштування. Відносно просто, лише за заявою роботодавця, українці можуть отримати дозвіл лише на тимчасову роботу — до 6 місяців в році. “Зараз українець у Польщі живе, як аскет, економить на всьому. За півроку він повинен накопичити кошти для утримання своєї родини весь рік. Якби “паперові” процедури спростилися, працівники забирали в Польщу сім’ї і залишалися тут назавжди”, — каже Казьмирчак. До речі, за його підрахунками, якби українські працівники остаточно переселилися до Польщі, це дозволило б отримувати бюджету додатково 9 млрд злотих на рік — за рахунок їхніх податків, соціальних платежів і ПДВ з придбаних ними товарів.

Польська влада вже думає над полегшенням бюрократичних правил. “Ми цікавимося можливостями включення міграційної політики в стратегію економічного розвитку”, — говорить віце-міністр розвитку Польщі Єжи Квечиньські. За його словами, існуюча система видачі дозволів на роботу терміном більш ніж на 6 місяців може бути пом’якшена для людей молодше 35 років із затребуваною на польському ринку праці професією.

Крім того, польські чиновники збираються скасувати нинішні правила, згідно з якими іноземець може працювати лише у того роботодавця, за ініціативою якого йому видали візу. За словами Квечиньського, така практика породила масштабний ринок торгівлі дозволами на роботу. Обіцяє польський уряд подбати й про дітей мігрантів — вони отримають доступ до безкоштовної освіти, включаючи вищу, нарівні з поляками.

Що дасте?

Польський ринок праці досить привабливий для українців. Середня зарплата в Україні в 5,4 тис. грн (180 євро) майже вдвічі менше навіть порівняно з мінімальними 1500 злотими (345 євро), які польський роботодавець зобов’язаний видати на руки працівникові. Не дивно, що кількість українських працівників у Польщі стрімко зростає з 2014-го, коли почалася девальвація гривні. Якщо у 2014 році українці отримали 373 тисячі дозволів на роботу, то в 2015-му — вже 517 тисяч, а за 2016 рік на роботу до Польщі в’їхало 1,3 млн співвітчизників.

Однак незважаючи на брак кадрів, знайти гідну роботу українцям не так просто. Головна проблема, з якою стикаються мігранти, — оплата праці нижче встановленої законом мінімальної зарплати та відсутність гарантій з боку роботодавця.

Польське законодавство надійно захищає права працівників — достроково розірвати трудовий договір за ініціативою роботодавця практично неможливо. Тому компанії воліють не вступати з рядовими співробітниками в трудові відносини, а наймати їх за цивільно-правовими договорами, так званій “умове злеценя”. Такий документ формально передбачає лише виконання епізодичної, погодинної роботи і не захищає працівника. В реальності працювати доводиться і більше 200 годин на місяць, а погодинна ставка становить менше 8 злотих на годину на руки, гарантованих законом. Але довести порушення своїх прав практично нереально. За паперами працівник відпрацював лише кілька годин на день, а після першої ж скарги його просто не допустять на виробництво.

За прикладами далеко ходити не потрібно. У грудні минулого року на одному з найбільших ковбасних виробництв Польщі, в компанії Animex під Щецином, вибухнув скандал. Українські працівники поскаржилися польській пресі, що працюють по 350 годин на місяць, але отримують у результаті лише 1 тис. злотих. Після втручання українських дипломатів компанію перевірила трудова інспекція. Але порушень не знайшла — інспектори з праці не займаються цивільно-правовими договорами. Чиновники тільки порекомендували українцям подати на роботодавця до суду.

Подібні порушення повсюдні — за офіційною статистикою, лише 14% українських працівників мають трудовий договір, який захищає їхні права.

Окрема розмова про численні “агентства тимчасового працевлаштування”, які постачають роботодавцям співробітників, формально працевлаштованих у агентської структури. Їхніми послугами найчастіше користуються міжнародні компанії, яким потрібна дешева робоча сила, але які не хочуть плямувати свою репутацію сумнівними схемами працевлаштування. При цьому часто виявляється, що необхідні для роботи речі такому співробітнику потрібно купувати на свої гроші — крім того, що агент утримує в якості комісії частину його зарплати.

“Через польську фірму-посередника я влаштувався працювати на склад. Спочатку здавалося, що умови хороші — 10 злотих за годину, при перепрацюванні більше 8 годин на день та у вихідні виплачують додаткові 20%. Фірма надає безкоштовне житло і транспорт до місця роботи. Грошей з мене не вимагали, допомогли зробити візу”, — розповідає Василь Ратич із Львівської області.

Але після приїзду в Польщу з’ясувалося, що все не так райдужно. Житло виявилося кімнатою на шістьох осіб у будинку, розташованому в селі за 20 км від місця роботи. А транспорт — місячним проїзним на приміський автобус, який йому купив роботодавець. Зміна починалася о 7 ранку, а автобус від’їжджав від села, в якому жив Василь, о 5:15, доводилося вставати вдосвіта і приїжджати на роботу на годину раніше. Інакше дістатися вчасно було нереально — автобус ходив раз на дві години, а в разі запізнення робітників просто не пускали на склад. Крім того, з’ясувалося, що працівникам, найнятим через агентство, роботодавець не видає спецодяг та витратні матеріали — їх зобов’язаний надати посередник. А в договорі з ним дрібними літерами було прописано, що спецодяг працівник повинен орендувати у роботодавця. “Змушували купувати навіть ножі для розрізання упаковок і скотч. При цьому коштували вони у фірмі в кілька разів дорожче, ніж у магазині”, — згадує Ратич.

У підсумку сума, яку він отримував, була майже на третину меншою від обіцяного.

Твоє діло маленьке

Хоч польські роботодавці і говорять про необхідність залучати українських працівників на ПМП, але створювати їм умови для комфортної роботи і надавати соціальні гарантії не поспішають.

Непросто і з веденням малого бізнесу. Особливо якщо він пов’язаний зі сферою послуг. У В’ячеслава Бєлікова до 2014 року в Донецьку був невеликий, але прибутковий бізнес з ремонту побутової техніки. Працював він “сімейним підрядом”: дружина розміщувала оголошення і вела бухгалтерську звітність, а він з сином їздив по викликах і лагодив пральні машини та холодильники.

Коли в Донецьку з’явилися перші адепти “руського міра” з автоматами, В’ячеслав, відставний офіцер, відразу зрозумів, чим це закінчиться, і вирішив переїхати з сім’єю в більш спокійне місце. Бабуся його дружини була полькою, і дружина нещодавно зробила “Карту поляка”. Вирішили перебратися до Вроцлава.

Спочатку здавалося, що життя на новому місці складається добре. На свої заощадження сім’я Бєлікових купила у Вроцлаві двокімнатну квартиру. А на кошти, отримані україною від продажу авто, у Польщі вдалося придбати кращу машину. Через три місяці після переїзду дружина В’ячеслава отримала дозвіл на постійне проживання, а він з сином як члени сім’ї оформили тимчасовий дозвіл на проживання з правом роботи. За три місяці очікування документів Бєлікови підтягнули польську мову, і з працевлаштуванням проблем не виникло.

В’ячеслав найнявся на фірму, яка займається ремонтом техніки на дому, а його син Олександр — у велику компанію, яка обслуговувала холодильники та кондиціонери у супермаркетах. Єдина проблема — їм обом запропонували вельми скромну зарплату: з 1800 злотих. Грошей впритул вистачало на поточні витрати, про подорожі і дрібні радощі життя на кшталт відвідування ресторану у вихідний можна було забути.

Бєлікови поставилися до цього з розумінням — їх на новому місці ніхто не знав, і було ясно, що доведеться починати все спочатку. В’ячеслав погодився працювати за гроші, на порядок менші, ніж він заробляв у Донецьку, і довести свою користь для бізнесу. Це йому вдалося. “Власник фірми вже через пару тижнів став називати мене найкращим другом і кожну п’ятницю тягнув в бар “пропустити по чарці”, — розповідає В’ячеслав. — Польські майстри вчилися в офіційних сервісних центрах і вміють змінювати тільки зламаний блок цілком. Ми ж ремонтували техніку, від якої відмовлялися конкуренти. Напарник, з яким я їздив на виклики, на те, що я роблю, дивився з відкритим ротом”.

Потік замовлень виріс, завдяки раціоналізаторству В’ячеслава знизилася собівартість послуг, доходи фірми збільшилися. В’ячеслав вирішив, що довів свою незамінність, і запропонував шефові далі працювати на партнерських засадах — за відсоток від прибутку. Той відмовив. Конкуренти, до яких вирішив перейти В’ячеслав, теж не хотіли платити йому велику ставку. Схожа ситуація склалася і у сина. Тоді Бєліков вирішив, що достатньо освоїв місцевий ринок і може почати власний бізнес. Він зареєстрував фірму і зібрався працювати, як і раніше, — сім’єю. І тут Бєлікових чекало розчарування: клієнти відмовлялися викликати майстра, почувши в трубці голос зі східним акцентом. “Стало зрозуміло, що працювати в Польщі можливо, лише найнявши двох людей з місцевих — диспетчера і майстра-напарника, який буде спілкуватися з клієнтом. В цьому я сенсу не бачив”. У підсумку після року в Польщі Бєлікови повернулися на батьківщину і оселилися в Трускавці. Там справи у В’ячеслава пішли непогано. Принаймні на щорічну поїздку в Європу гроші є.

Історія Бєлікова не унікальна. “Польща — це не Ізраїль, де навіть якщо у тебе всього чверть єврейської крові, тобі подякують за алію (повернення на батьківщину. — ред.) і допоможуть якомога швидше влитися в соціум. Ти можеш мати польське коріння, отримати громадянство, але назавжди залишишся при цьому чужинцем. Навіть якщо ти крутишся у колі освічених людей, де ксенофобія не така сильна, як серед низів польського суспільства, з тобою спілкуватимуться підкреслено коректно, але внутрішньо ніколи не визнають співвітчизником. Український акцент — це свого роду вирок”, — скаржиться біохімік Євген Сосновський з Чернівців, який прожив у Польщі кілька років, зумів влаштуватися на високооплачувану роботу в одній із фармкомпаній, але в підсумку повернувся додому через все ту ж соціальну ізоляцію.

Причини настороженого ставлення до українців — питання окреме. Справедливості заради варто відзначити, що багато в чому витоки цього зрозумілі — свою роль зіграв і низький культурний рівень більшості українських мігрантів, і велике число українських повій у Польщі, і захоплення наших співвітчизників контрабандою алкоголю і сигарет. І навіть готовність братися за саму брудну і низькооплачувану роботу — важко ставитися як до рівної до людини, яка вважає за щастя отримати місце, на яке твоя рідня і сусіди дивляться з огидою. Але найсмішніше, що існують у Польщі стереотипи ставлення до українців у точності такі ж, які склалися у корінних британців до поляків, що емігрували на острови. Їм теж не довіряють і вкрай неохоче беруть на посади вище мийника посуду в ресторані. І точно так само, якщо поляку в Англії вдається перейти з роботи через “агентство тимчасової праці” на прямий контракт з роботодавцем, він вважає це нечуваним успіхом.

Про причини цього явища нехай міркують психологи. Але треба прийняти як даність, що українцю, який вирішив не просто заробити грошей в Польщі, а почати нове життя, буде непросто піднятися хоча б до рівня середнього класу. Швидше за все, це вдасться лише його дітям. І краще, якщо вони народяться від змішаного шлюбу.

Євген Гордейчик

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua