0 800 307 555
0 800 307 555

Наталія Мільчакова: всього 330, або чому провалилася велика приватизація в 2016 році


Наталія Мільчакова: всього 330, або чому провалилася велика приватизація в 2016 році

Велика приватизація в 2016 році знову провалилася. Влада хотіла отримати від приватизації 17 млрд грн надходжень до бюджету. Проте в реальності за підсумками 2016 року отримали трохи більше 330 млн грн.

Без 78%

У 2016 році приватизація держвласності в Україні провалилася, причому не вперше. Від продажу держпідприємств в 2016 році держбюджетом України було отримано всього 330 млн гривень (менше $12,2 млн), хоча влада розраховувала залучити 17 млрд гривень (в еквіваленті приблизно $630 млн). Спробуємо розібратися в причинах провалу.

З чисто математичної точки зору причина полягає в тому, що в 2016 році ніхто з інвесторів не спокусився на найбільш ласий шматочок держмайна», на думку влади, – на Одеський припортовий завод (ОПЗ), одне з найбільших підприємств хімічної промисловості України.

На ОПЗ виробляється переважно аміак і рідкий азот. У 2016 році майже 100%-а частка в капіталі заводу виставлялася Фондом держмайна України (ФДМ) на продаж двічі – в липні (за ціною в 13,18 млрд гривень) і в грудні (за ціною в 2,6 рази дешевше попередньої – тобто по 5,16 млрд гривень). Але обидва рази жодного бажаючого подати заявку не знайшлося, навіть незважаючи на солідний дисконт до ціни в грудні. Якби владі вдалося продати ОПЗ з першого разу за13,18 млрд гривень, то тільки одна ця успішна операція допомогла б виконати план по залученню доходів від приватизації держмайна на 78%.

А продаж цього заводу з істотним дисконтом до ціни в грудні, якби відбувся, міг би допомогти ФДМ залучити хоча б третину від запланованих доходів від приватизації.

Звісно, складно було очікувати черги інвесторів на купівлю заводу в період економічної кризи, та ще з урахуванням того, що ОПЗ, за мірками міжнародних інвесторів, підприємство далеко не найбільше (з виручкою в еквіваленті трохи більше $400 млн), при цьому з досить невисокою рентабельністю (за даними звітності за 2015 рік операційна рентабельність ОПЗ становила 4,9%, а норма чистого прибутку заводу – всього 1,9%, при цьому роком раніше завод взагалі працював у збиток). А зобов’язання заводу (представлені переважно кредиторською заборгованістю) у 2015 році більш ніж втричі перевищували розмір його власного капіталу, що говорить про можливі труднощі підприємства з погашенням заборгованості в майбутньому.

Більше того, проблеми з погашенням боргу в ОПЗ вже почалися: незадовго до приватизації Стокгольмський арбітражний суд дозволив одному з великих кредиторів заводу – компанії Ostchem Holding Limited, що належить Дмитру Фірташу, стягнути з ОПЗ борги в еквіваленті приблизно $250 млн.

Тобто на продаж у липні 2016 року завод був виставлений, будучи вже обтяженим не тільки боргами, включаючи прострочені, але і судовими розглядами, що мало істотно знизити вартість такого активу.

Однак керівництво підприємства спочатку мало іншу думку щодо вартості заводу. На початку 2016 року перший заступник директора ОПЗ амбітно заявляв у ЗМІ, що завод можна буде продати за «мільярд доларів», пояснюючи свою думку тим, що нібито в 2016 році «ціни на природний газ будуть знижуватися», і одночасно залякуючи то влади України, потенційних інвесторів потенційною зупинкою виробництва на підприємстві, якщо його не продадуть за вигідною ціною.

Навряд чи раціональний інвестор буде купувати компанію з боргами, якій ще загрожує зупинка виробництва. Втім, на сьогоднішній день ОПЗ, який так і не продали, зупинив виробництво.

Тепер український ФДМ розглядає варіант здачі в оренду майна замість продажу ОПЗ. Мабуть, усвідомивши, що покупця на такий актив знайти не вдасться. За повідомленнями ЗМІ, пропозицій від потенційних орендарів майна ОПЗ очікують до 24 лютого 2017 року.

Невдачі приватизації ОПЗ, так само як і провал приватизаційного плану на 2016 рік голова Фонду державного майна України Ігор Білоус пояснив так: «Ми занадто переоцінюємо вартість держвласності і рівень її привабливості. У нас більше 90% держактивів введені в експлуатацію 50-150 років тому, їх окремі частини викрадені або незаконно продані, а якщо говорити про держпідприємства — більшість має значні борги. Все це б’є по їх привабливості».

Не ОПЗ єдиним

Глава ФДМ в інтерв’ю також скаржився, що в даний час багато об’єктів, що підлягають приватизації, відомству доводиться виставляти на продаж по 8-10 разів, знижуючи їх ціну. В умовах світової та гострої внутрішньої економічної і політичної кризи завищення цін активів абсолютно необґрунтоване, однак, є й інші фактори недостатньої привабливості українських підприємств.

Проблема навіть не в тому, що бюджет України терміново потребує додаткових коштів. За даними міністерства фінансів України державний борг, включаючи гарантований державою борг, у 2016 році досяг 100% ВВП. Дефіцит держбюджету в 2016 році зріс з 45 млрд гривень до понад 73 млрд гривень (близько 3% ВВП), а можливості залучати додаткові доходи обмежені, тому держава дуже розраховувала на отримання доходів від приватизації, однак, цей план зазнав невдачі.

Більш фундаментальна проблема стабілізації економіки України полягає в її сильній залежності від міжнародних кредиторів, і, в тому числі – в суворих вимогах до цієї країни з боку Міжнародного валютного фонду, виконання яких необхідно в обмін на подальше надання кредитів. Такими вимогами є, насамперед, приватизація держмайна, а також скорочення зарплат держслужбовцям та працівникам держпідприємств, скорочення витрат бюджету і т. д.

Тому, швидше за все, розмір доходу від приватизації для уряду України менш принциповий порівняно з питанням про продовження фінансування України з боку МВФ.

Така політика МВФ, так само як і сліпе виконання владою України далеко не вигідних для країни економічних рекомендацій, давно викликає критику навіть на Заході. Зокрема, британський економіст Майкл Бьорк (Michael Burke) в статті, опублікованій в газеті The Guardian ще в 2014 році, писав: «Ефектом втручання МВФ, що діє скоріше в інтересах західних кредиторів, ніж українського народу, буде лише подальше зубожіння населення України».

Кумівство і корупція

Є і ще одна фундаментальна проблема. Нагадаємо, що ОПЗ ще до подій 2013-2014 роки неодноразово виставлявся на продаж, але покупців на цей актив навіть у більш стабільні для України часи не знаходилося.

Інтерес до інвестицій в завод колись висловлював Європейський банк реконструкції і розвитку, але в результаті ніяких іноземних інвестицій в ОПЗ так і не було здійснено.

Мабуть, тому що ще до поточної економічної і політичної кризи побоювання потенційних інвесторів в українські активи, особливо іноземних, викликали кумівство і корупція, які могли б істотно заявити про себе під час приватизації багатьох українських активів. І вже в ході спроб приватизації ОПЗ, зроблених в 2016 році, в українських і навіть в деяких західних ЗМІ з’являлися повідомлення, що заводом цікавляться компанії, які належать близьким до нинішньої влади України бізнесменам.
Українські ЗМІ, зокрема видання «Економічна правда» в грудні 2016 року повідомило про підготовку ФДМ плану зі згортання приватизації Одеського припортового заводу.

За даними видання, можливо, що через деякий час буде оголошено так званий відкритий конкурс для визначення постачальника газу на завод. Його може виграти маловідома компанія і в результаті на ОПЗ буде постачатися газ за завищеними цінами, який буде оплачуватися, швидше за все, за рахунок кредитування державними банками», причому ця сіра схема не нова для України і раніше могла застосовуватися на інших підприємствах.

Не дивно, що інвестори не прагнуть купувати активи в країні, де ведення бізнесу пов’язане з ризиками. Нагадаємо, що в міжнародному рейтингу Doing Business 2016 року, який складається щорічно Світовим банком, Україна займає 83-є місце. З європейських країн Україна в даному рейтингу випереджає лише Албанію.

Проте раніше інвестори, в тому числі західні, цікавилися деякими іншими промисловими підприємствами України, які вважали достатньо перспективними для вкладень капіталу. Зокрема, мова йде про компанії «Центренерго», яка є одним з провідних українських виробників електроенергії. Вуглегірська, Зміївська та Трипільська ТЕЦ, що належать холдингу «Центренерго», в цілому контролюють 14% генеруючих потужностей України.

Але в поточному році, схоже, держпакет акцій «Центренерго» не буде виставлений на торги.

Компанія могла б бути навіть більш цікава інвесторам, що Одеський припортовий завод, хоча б тому, що вона публічна, і її акції торгуються на українському фондовому ринку, а публічність компанії передбачає більш високий рівень інформаційної прозорості, публікацію звітності за міжнародними стандартами і т. д.

Втім, компанія не продається навіть не тільки тому, що ціна її буде, ймовірно, занижена в рази в порівнянні з ринковою капіталізацією (трохи більше 4 млрд гривень), і навіть не тому, що ОПЗ продати не вдалося, але, ймовірно, і з деяких інших причин.

Однією з таких могла бути відсутність інтересу інвесторів, пов’язана з тим, що в правління холдингу входять люди, які, за повідомленнями ЗМІ, близькі до президента України Петра Порошенка, і це наводить інвесторів на думки про кумівство і несправедливий розподіл держвласності.

Таким чином, приватизація українських активів буде пробуксовувати доти, доки в країні не покращиться ситуація з прозорістю власності і діловим кліматом, або не будуть проведені реальні інституційні реформи, в інтересах країни і народу, а не МВФ і тих осіб, які заробляють мільярди на сірих схемах з держвласністю.

Наталія Мільчакова, заступник директора аналітичного департаменту Альпарі

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

  • !

    Колонка відображає виключно точку зору автора, та може не збігатися з думкою редакції. Публікація колонок здійснються згідно Правил, а Finance.ua виконує лише роль носія. Копіювати ці авторські матеріали можна лише за наявності посилання на автора та Finance.ua.

Також з цієї теми: Казна та Політика
Дивись також
Архiви:2020 2019 2018 2017 2016 2015
Опитування
В Контексті Finance.ua