921
Період напіврозпаду: Придніпровський хімзавод став новим осередком радіаційної небезпеки
— Енергетика
Придніпровський хімічний завод, розташований у місті Кам’янське Дніпропетровської області, отримає гроші від Європейської комісії (ЄК) на виведення з експлуатації свого уранового майданчика. Він стане другим великим ядерним об’єктом в Україні, на закриття якого гроші виділяє світова спільнота. Першою була арка над четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, зведення якої завершилося 29 листопада цього року.
Придніпровський хімзавод було побудовано відразу після Другої світової війни спеціально для збагачення уранової руди, яку тоді возили з уранових шахт Німеччини і Чехії. З розвитком уранових родовищ Радянського Союзу туди стали возити руду з Казахстану й українського Східного ГЗК. Завод пропрацював з 1947 по 1992 рік. І після розвалу Союзу став просто покинутим, перетворившись на одне з найнебезпечніших джерел радіоактивного забруднення не тільки для міста Кам’янське (колишній Дніпродзержинськ), але і для всієї Дніпропетровської області.
На початку грудня консорціум європейських компаній на чолі зі шведською Facilia AB презентував результати першої фази проекту ─ повний моніторинг уранового майданчика. Моніторинг тривав з квітня 2014 по грудень 2016 року, на його реалізацію Єврокомісія виділила 1,1 млн євро.
Спочатку на другу фазу проекту ─ збільшення безпеки і консервацію забруднених об’єктів заводу ─ планувалося виділити 3,5 млн євро. Але керівник секції представництва ЄС в Україні Йоганесс Бауер заявив, що Єврокомісія виділить додатково ще 5 млн євро. А робота на майданчику може початися вже в лютому-березні 2017 року. Таким чином, тільки на перші дві фази ЄК виділила майже 10 млн євро. Загальна вартість проекту оцінюється на сьогодні в 25 млн євро.
Мертвий майданчик
Загальна площа уранового майданчика заводу ─ 260 гектарів. Найбільша концентрація промислових потужностей ─ у її південній частині, яка займає 115 га. Там розташовано понад 300 будівель різного призначення, більшість із яких у дуже поганому конструкційному стані. А також знаходяться три відстійники, де поховані небезпечні відходи виробництва, отримані в результаті переробки урану; і два хвостосховища ─ там складені побічні продукти руди.
На початку 1990-х років з території майданчика було винесено і вивезено всі металоконструкції та будівельні матеріали, які можна було швидко вивезти. Скільки радіаційно забруднених матеріалів роз’їхалося по території області і країни в цілому, досі невідомо. Але й зараз там залишаються тисячі метрів труб і металевих конструкцій, залишки обладнання, цегла, бетонні блоки, вікна та двері. Маса повалених дерев, які можуть використовуватися як дрова.
Сьогодні територію занедбаного промислового майданчика охороняють співробітники держпідприємства «Бар’єр». Під їхнім особливим контролем знаходяться 13 найбільш забруднених будівель, перебувати в яких небезпечно для життя, а також ─ відстійники і хвостосховища. На жаль, ніяка охорона не зможе допомогти, якщо піде процес обвалення будівель. І пил від них вітер почне розносити на найближчі житлові райони.
Згідно з результатами моніторингу, на майданчику є ділянки, де радіаційний фон досягає 4 000 мікрозівертів на годину (мЗв/год). При 6000 мЗв/год людину очікує смерть, допомогти їй уже ніхто не зможе.
«Промисловий майданчик ПХЗ ─ єдиний в Україні об’єкт збагачення урану. У нас немає досвіду консервації таких промислових об’єктів і рекультивації земель під ними. А в Європи він є, тому Україна в 2014 році і звернулася за допомогою до Єврокомісії, щоб вони допомогли, по-перше, підвищити безпеку навколо майданчика, а по-друге ─ зняти об’єкти з експлуатації та провести реабілітацію ділянки», ─ пояснив Григорій Плачков, глава департаменту атомної промисловості Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.
Ризикові господарники
Придніпровський хімзавод підпорядкований і підконтрольний Міністерству енергетики та вугільної промисловості. Але за весь час незалежності України жоден міністр не зумів знайти кошти, щоб провести хоча б заходи щодо підвищення безпеки найбільш забруднених ділянок і будівель промислового майданчика.
За словами представника Міненерговугілля Віктора Кушки, в України є технології радіаційного захисту, але міністерству завжди не вистачало грошей. Більше того, починаючи з 2014 року, не було коштів навіть на повноцінне фінансування ДП «Бар’єр», яке охороняє радіаційні об’єкти. Тільки до кінця 2016-го гроші для ДП вдалося знайти. Той факт, що за 25 років влада не змогла знайти якихось $25 млн, майже не піддається поясненню. Тим більше що керівництво заводу продовжувало вести господарську діяльність.
На території промислового майданчика працює близько 30 державних і приватних підприємств, які нараховують більше 1000 працівників. Ці підприємства роками орендують будівлі і тримають своє виробниче обладнання серед забруднених ділянок і цехів. І міністерство не заперечувало, коли керівництво заводу здавало свої об’єкти в оренду.
Моніторинг території промислового майданчика ПХЗ, проведений групою компаній під керівництвом Facilia AB, повинен лягти в основу Національної стратегії України щодо приведення об’єктів ПХЗ в екологічно безпечний стан.
Як зазначив Ерік Гауелл, керуючий директор Facilia International, крім безпосередньо моніторингу радіаційного стану, робота групи включала визначення рівня ризиків для різних об’єктів і оптимальні шляхи їх мінімізації, а також вироблення стратегії реабілітації майданчика ПХЗ для подальшого використання його в промислових цілях. Також європейські фахівці змушені були шукати шляхи, щоб максимально убезпечити людей, які сьогодні працюють на згаданих 30 підприємствах. Мова про те, щоб їх перемістити з цього майданчика, чомусь не йде.
Знайти спеціалістів
Друга фаза роботи на ПХЗ полягатиме в тому, щоб стабілізувати і максимально ізолювати небезпечні об’єкти. Найбільш забруднені цехи, де збагачувався уран, планується накрити спеціальними покриттями, за принципом арки над четвертим енергоблоком ЧАЕС. Ця фаза повинна бути закінчена до кінця 2017 року.
У ході третьої і четвертої фаз фахівці планують розбирати будівлі, а також побудувати нове сховище, де можна буде проводити реабілітацію залишків обладнання від радіації. Після цього пройде повна рекультивація землі. На території Чорнобильської АЕС використовувалися максимально закриті печі з суперсильними фільтрами, що дозволяли спалювати забруднену деревину. Ймовірно, такі ж печі доведеться використовувати і на території ПХЗ, тому що утилізація дерев входить у програму реабілітації майданчика.
За реалізацію другої фази проекту буде відповідати Науково-технологічний центр в Україні ─ міждержавна організація, до якої входять фахівці з України, Європейського Союзу і США. Планується активно залучати українських фахівців і компанії в якості субпідрядників. Центр займається, в тому числі, й підвищенням кваліфікації вітчизняних кадрів, щоб вони брали участь у роботах нарівні з усіма.
Особлива відповідальність лягає на Державну інспекцію ядерного регулювання України (ДІЯРУ), яка повинна видавати ліцензії на проведення тих чи інших робіт. На жаль, комплексні ліцензії на такі реабілітаційні роботи промислового об’єкта Інспекція видати не може, оскільки в Україні не було прецедентів. Але в Міненерговугілля сподіваються, що ДІЯРУ зможе оперативно видавати окремі дозволи.
Інна Коваль
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
