З нафти у вугілля. Курченко повертається — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

З нафти у вугілля. Курченко повертається

Енергетика
693
У постачальників вугілля з зони АТО розпочалася ротація: у фаворити цього бізнесу почав виходити младоолігарх часів Януковича Сергій Курченко.
Його команда вже намітила собі потужності першого вугільного об’єднання з окупованої території Луганщини ДП “Антрацит”, паралельно націлившись на державний “Донбасантрацит”.
Такі кроки послабили позиції кураторів цих підприємств — Юрія Іванющенка та Олександра Єфремова відповідно. Однак на цих “жертвах” легендарний схемщик “сім’ї” не зупиниться. За даними джерел ЕП, структури Курченка почали “щипати” антрацитові об’єднання групи ДТЕК, претендуючи і на їхній ресурс.
Зупинити ці “набіги” власнику групи Ринату Ахметову буде складно: віднедавна Курченко сприймається в зоні АТО як уповноважений російського ФСБ.
Хвилинка слабкості
Під час президентства Віктора Януковича Сергій Курченко був основним каналом нелегальних постачань нафтопродуктів в Україну.
За словами співрозмовників ЕП на ринку, ключовим регіоном у цих схемах була Ростовська область, схема працювала просто.
Структури Курченка без розмитнення ввозили російські нафтопродукти в Україну, використовуючи для цього в якості перевалочного пункту потужності, орендовані у ТОВ “Ровеньківська нафтобаза-2004” Олександра Мельничука.
Останній в той час був великим за регіональними мірками “нафтопродуктовим” бізнесменом. Зараз він один з бізнес-партнерів глави “ЛНР” Ігоря Плотницького.
Специфічний бізнес Курченка закрився в березні 2014 року, коли обидві митниці закрили кордони для перетікання палива.
Однак на цьому ера Курченка не закінчилася. І вже до весни 2015 року 60% ринку постачання російських нафтопродуктів для окупованого Донбасу займали підконтрольні йому компанії ТОВ “Ойлінвест” і ТОВ “Ойлінвест-2014”.
За даними liga.net з початку 2016 року основним постачальником палива в окуповані райони Донецької та Луганської областей стало Зовнішньоекономічне об’єднання “Промсырьеимпорт”, що належить уряду РФ.
Віддавши гегемонію цій структурі, команда Путіна отримала можливість чітко регулювати баланс попиту і пропозиції на нафтопродукти в “ДНР” і “ЛНР”.
З одного боку, це дає Москві можливість в ручному режимі регулювати активність важкої техніки сепаратистів, з іншого — дозволяє уникати дефіциту нафтопродуктів в побуті окупованих регіонів, тим самим не даючи приводу закипіти місцевому населенню.
Піти у вугілля
Агресивна робота “Промсырьеимпорта” не залишила місця Сергію Курченку у сфері операцій з нафтопродуктами. Тому він почав освоювати нову для себе нішу — торгівлю електроенергією і вугіллям.
Перший крок у цьому напрямку був зроблений в кінці літа 2016 року, коли дистриб’ютор ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання” Костянтина Григоришина втратив контроль над своєю інфраструктурою в окупованій частині області. Тоді ж майно цього підприємства було передано створеній в “ЛНР” компанії ТОВ “Торговий дім “Нафтопродукт”.
“За цією фірмою стоїть відомий Курченко”, — стверджує генеральний директор ЛЕО Володимир Грицай.
За його словами, з моменту проведення АТО на захопленій частині Луганської області ЛЕО вдавалося збирати в кращому випадку 10% від загального обсягу поставленої електроенергії.
Структур Курченка ця проблема навряд чи торкнеться — “Нафтопродукт” “акредитований” “ЛНР” і у компанії є всі підстави виставляти рахунки місцевим споживачам і вимагати оплату.
Таким чином, доходи ТОВ “Торговий дім “Нафтопродукт” від збору коштів за поставлену електрика є чистим прибутком підприємства. Адже “ЛНР” донині забезпечується електроенергією з території України безкоштовно — по енергетичному кущу ліній, що йдуть з напрямку Луганської ТЕС.
Крім того, боржниками постачальника електроенергії є найбільші підприємства регіону, а це серйозний важіль впливу на них.
Перші результати вже є. За даними джерел ЕП, нещодавно Курченку стало підкорятися ДП “Антрацит”, розташоване в однойменному окупованому місті Луганської області.
За словами бізнесмена з вугільного сектору, прихід засновника ВЕТЕК на це вугільне об’єднання ознаменувався призначенням на посаду генерального директора держпідприємства Олександра Єрмакова.
До приходу Єрмакова “Антрацит” де-факто контролювався представниками “ЛНР” і тандемом українських бізнесменів Юрієм Іванюшенком і його “правою рукою” Іваном Аврамовим. Від команди сепаратистів був Геннадій Дмитрів, який до цього обіймав посаду гендиректора ДП, від пари Іванющенко-Аврамов — Сергій Шаповал, який займає крісло комерційного директора “Антрациту”.
У 2015 році вони налагодили постачання вугілля на державне “Центренерго” за “нескромним” тарифом 1320 грн за тонну. У свою чергу, собівартість видобутку на “Антрациті”, який не сплачує споживання електроенергії та податків, ледь перевищувала 600 грн за тонну.
Крім того, основна частина грошей, отриманих від енергогенеруючої компанії, осідала в “ЛНР”.
“Після того як “Центренерго” розраховувався за вугілля, гроші переказувалися зареєстрованим в Україні прокладкам — ПП “Сприяння”, ТОВМКД трейд”. Вони їх переводили в готівку і перевозили в луганську частину АТО”, — стверджує джерело в СБУ.
За його словами, під керуванням цього менеджера “Антрацит” вже почав зміщувати акцент на постачання вугілля з українських контрагентів на російських. Зараз команда Курченка нібито робить основну ставку на збут вугілля Новочеркаської ТЕС в Ростовській області, яка опосередковано належить російському “Газпрому”.
Багато в чому рішення Курченка відмовитися від поставок антрациту на територію України, не зайняту окупантами, вимушене. Співпрацю з “Центренерго” довелося згорнути через кримінальну справу, порушену СБУ за фактом фінансування тероризму, тобто “ЛНР”.
Як виявилося, збувало антрацит на “Центренерго” ДП “Луганськвугілля”. Однак воно не видобуває вугілля марки “А”, а купує його за договором комісії у ДП “Антрацит”, яке не контролюється Києвом. Так, “ЛНР” не допустила на “Антрацит” представника української влади Володимира Соколова, ще в 2015 році призначений головою цього об’єднання від імені Міненерго.
У кращі довоєнні роки ДП “Антрацит” видобуло до 130 тис тонн вугілля на місяць. Зараз, коли російській мові на Донбасі вже нічого не загрожує, цей обсяг став майже втричі меншим — близько 50 тис. тонн.
Перешкода праворуч
На одному вугільному підприємстві інтереси Курченка не закінчуються. Зараз його команда підбирається до другого великого об’єднання окупованої луганщини — ДП “Донбасантрацит” (Красний Луч), яке до війни контролював Ігор Єфремов, син голови Луганської обласної організації ПР Олександра Єфремова.
Точка відліку у процесі переходу “Донбассантрациту” під управління Курченка почнеться зі звільнення нинішнього генерального директора держпідприємства Юрія Башкатова, призначеного в 2015 році за квотою “керівництва” “ЛНР”.
Втім, перехід захоплених енергетичних і вугільних об’єднань під контроль Курченка — далеко не найцікавіше. Віднедавна команда засновника групи ВЕТЕК почала зазіхати на святе — на бізнес Ахметова.
Найяскравіший приклад — нещодавній прецедент на збагачувальній фабриці “Свердловська”, що входить до складу ТОВ “Свердловантрацит” групи ДТЕК. На початку осені 2016 року на підприємстві висадився десант так званих співробітників фіскальної служби “ЛНР”, який нарахував підприємству 300 млн руб податкового боргу.
“Вже через кілька годин після цього приїхали люди, що представилися покупцями концентрату в рахунок погашення боргу. Вони сказали, що від Курченка, загнали на фабрику 51 вагон і зажадали відвантаження”, — повідомив ЕП один із свідків цієї операції.
За його словами, до цієї події на вугільні підприємства ДТЕК не нападали вже мінімум два роки. Останній такий епізод був у 2014 році, коли зі складів прикордонної шахти “Червоний партизан” вивезли вантажівками 1 тис. тонн вугілля в Росію.
Дворічний етап відносно спокійного життя Ахметова пояснюється по-різному. В інтерпретації ДТЕК сепаратисти “дають дихати” групі з огляду на її високу значимість для місцевого населення. “Ми платили зарплату навіть в 2014 році, коли шахти були виведені в простій”, — говорить ЕП представник ДТЕК.
Опоненти Ахметова стверджують, що секрет його стійкості — у співпраці з окупантами. “Запитайте ДТЕК, чому вони завантажують чужі збагачувальні фабрики, коли у них свої завантажені на 20%”, — порадив ЕП один з учасників вугільного ринку.
У відповідь на переадресоване ДТЕК питання з’ясувалося, що частина продукції “Свердловантрациту” дійсно поставляється на ГЗФ “Східно-Донбаська”. Її контролює Олександр Мельничук, який після початку війни був правою рукою “глави” “ЛНР” Ігоря Плотницького, займаючи посаду заступника голови місцевого “міністерства енергетики”.
У ДТЕК не бачать в партнерстві зі “Східно-Донбаською” нічого поганого, пояснюючи відвантаження на неї точковою співпрацею: мовляв, туди поставляється лише “високозол” — марки вугілля з високим вмістом оксиду кремнію. “Східно-Донбаська” фабрика може збагачувати це вугілля краще, ніж ми”, — сказав один з представників ДТЕК.
Він також зазначив, що це підприємство перереєстровано за межами зони АТО і працює в рамках українського законодавства. Але навіть якщо не звертати увагу на ці нюанси і вважати співпрацю Ахметова з Мельничуком підтримкою сепаратистів, ця кооперація навряд чи вбереже ДТЕК від подальших нападів Курченка.
“Якщо вам хтось скаже, що Курченко — людина “сім’ї”, то всі повірять, а я буду сміятися. Зараз Курченко — це проект ФСБ”, — зазначає один з вугільних бізнесменів з найближчого оточення Ігоря Кононенка.
Дмитро Рясной
За матеріалами:
Економічна Правда
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас