418
Нафта для Білорусі: ризик чи авантюра
— Енергетика
Транзит нафти в ЄС із Росії через Україну з року в рік погіршується. Результати дев’яти місяців 2016 року невтішні: зниження обсягів транзиту на 15% – з 11,67 млн тон до 9,97 млн тон нафти. Ситуацію могла би покращити чергова спроба реанімації трубопроводу «Одеса-Броди» та налагодження транзиту нафти для Білорусі. Наразі Мінськ організовує поставки «чорного золота» через морські порти України з подальшим транспортуванням залізницею. Але причиною цього є не бажання збільшувати товарообіг з Україною, а черговий конфлікт із Росією.
Днями Одеський порт прийняв перший танкер з 84 700 т азербайджанської нафти, яка далі була відправлена залізничним транспортом на Мозирський НПЗ. Напередодні організації поставок нафти через Україну президент Білорусі Олександр Лукашенко висловлював оптимізм щодо використання транзитного потенціалу нашої держави: «Зараз ми ведемо переговори з Іраном, який просто метається у пошуках, куди поставити нафту. І готовий нам знижувати ціну, аж до того, що ми їм надамо всі можливості на Мозирському або іншому заводі: переробляйте свою нафту, продавайте, де вважаєте за потрібне. Вони це сприймають. Ми домовилися, що сьогодні завантажений танкер йде в Одесу, і почнемо поставляти через Україну на Мозирський нафтопереробний завод».
Дійсно, наявна інформація свідчить, що зараз мова йде про домовленість не лише транспортувати нафту залізницею, а й завантажити нафтопровід «Одеса-Броди». Наразі обсяг транзиту може скласти від 1 до 2 млн т нафти протягом річного періоду з можливим збільшенням обсягу до 4 млн т щороку. Йдеться про домовленості Білорусі щодо поставок або відразу азербайджанської нафти, або шляхом своп-схеми заміщення іранської нафти на азербайджанську.
Раніше президент України Петро Порошенко зустрічався з міністром закордонних справ Білорусі Володимиром Макєєвим, і вони обговорювали питання транспортування нафти у такому ж контексті.
Білорусько-російський конфлікт як вікно можливостей для України
Проте варто зауважити, що Білорусь та її президент зазвичай можуть круто змінити політичний вектор та відмовитися від виконання досягнутих домовленостей. А тому з боку України розцінювати спробу Мінська вдруге використати нафтопровід «Одеса-Броди» як жест доброї волі – може виявитися помилкою.
Власне, формальною причиною білоруської активності у напрямку України став черговий, але цього разу глибокий конфлікт з Росією. У ньому переплелися нафтові і газові інтереси. Першопричиною стала суперечка Мінська і Москви щодо формування ціни на газ та виплати боргу за газ з боку Білорусі. Для підсилення своїх позицій Білорусь ухвалила рішення підняти на 50% ставки на транзит російської нафти. Але це рішення лише погіршило переговорний процес.
Як результат – Росія вирішила у третьому кварталі 2016 року на третину обмежити поставки нафти для Білорусі (до 3,5 млн тон), що вже вилилося у втрати для останньої обсягом 0,3% ВВП (приблизно $130 млн).
З другої декади жовтня Білорусь і Росія почали поступово домовлятися про шляхи виходу з нафтогазового конфлікту. Спершу Мінськ скасував рішення про підвищення тарифів на транзит російської нафти. Росія частково відновила поставки нафти, але очікує від Білорусі виплати заборгованості за газ на суму $280-300 млн. Білоруський міністр енергетики Володимир Потупчик говорить про $281 млн, а віце-прем’єр Росії Аркадій Дворкович – про $300 млн. Водночас станом на кінець жовтня протистояння триває, і Білорусь не погашає заборгованість.
Тим часом білоруські заводи «Нафтан» і Мозирський НПЗ переробляли разом щомісяця 1,9 млн т нафти. Російські обмеження змусили ці підприємства фактично вдвічі скоротити переробку – до 1 млн т. І навіть якщо конфлікт буде вичерпано, то лише за підсумками 2016 року білоруські НПЗ знизять переробку на 4 млн т.
У рамках двосторонніх угод в 2016-му Росія повинна поставити до Білорусі 24 млн т нафти. Відповідно, бізнес-плани «Нафтана» і Мозирського НПЗ розраховують на приблизно такий обсяг сировини. А тому закономірним виглядає бажання білоруських нафтопереробників компенсувати втрати та отримати у 2016-2017 роках додатково якщо не 4 млн, то хоча би 2-3 млн нафти через Україну.
На користь Києва грає і загальна невизначеність історії взаємовідносин Мінська та Москви у питанні отримання «чорного золота». Представники Білорусі прямо заявляють, що вивчають можливості заміщення російської нафти після завершення в Росії «податкового маневру».
«Ми відпрацьовуємо різні режими, коли закінчиться податковий маневр. Залишається один рік. Поки що ми в режимі очікування», – сказав керівник концерну «Белнафтохім» Ігор Ляшенко. Додатковим фактором повинен також виступити план «заморозки» видобутку нафти, до якого приєдналася Росія.
Нафтові граблі «Укртранснафти»
При всіх «плюсах» єдиною великою проблемою для України залишається те, що Білорусь може використати співпрацю із Україною як метод тиску на Росію. А після нових домовленостей Мінськ знову припинить транзит нафти українською територією.
Водночас, високими є ризики того, що «Укртранснафта» знову зіткнеться з ситуацією, що мала місце в 2011-2012 рр. П’ять років тому Білорусь використала транзит через Україну як один із факторів переговорів з Росією.
«Компанія «БНК» (Білоруська нафтова компанія) в 2011-2012 роках мала поставити не менше 8 млн т нафти (по 4 млн т на рік) марки Azeri Light на МНТ «Південний» для подальшого прокачування цієї нафти на Мозирський НПЗ по маршруту «Південний-Броди-Мозир» в режимі «качай або плати». Із запланованих 4 млн т в 2011 році, поставлено і прокачано було тільки близько 900 000 т», – підтверджував генеральний директор «Укртранснафти» Микола Гавриленко. Всього через Україну на Мозирський НПЗ тоді поставили 1,4 млн т.
Безумовно, зараз ситуація абсолютно інша. До того ж, навіть незважаючи на ризик невиконання угод з боку Білорусі, «Укртранснафта» зацікавлена у додаткових транзитних обсягах. Це також пояснюється тим, що з 2015 року компанія зазнала кадрових змін, в результаті яких її топ-менеджмент став ближчим до оточення президента Петра Порошенка. А тому владний адмінресурс може бути ефективно використаний з метою лобіювання рішення щодо повернення до співпраці з Білоруссю, навіть попри значні ризики та можливі фінансові втрати.
На підтвердження готовності «Укртранснафти» гарантувати транзит сировини через «Одеса-Броди» була зроблена навіть відповідна заява: «Інфраструктура компанії технічно готова до організації транспортування азербайджанської нафти. Магістральний нафтопровід «Одеса-Броди» заповнений технологічною нафтою сорту Azeri Light і готовий забезпечити поставку нафти до станції Броди».
Водночас, факт безпосередньої шкоди від останньої роботи «Одеса-Броди» у 2011-2012 роках констатував Микола Гавриленко: «При цьому був додатково підписаний договір компенсації якісних втрат, оскільки «БНК» поставляла в «Південний» Azeri Light, а в Мозирі з нафтопроводу витіснялася нафта Urals, яка вважається більш дешевим сортом нафти. Так ось, на поставленому обсязі вийшло, що ми повинні компенсувати компанії «БНК» за втрату якості понад $31 млн. При цьому загальний виторг за транспортування, який ми отримали, склав усього $8 млн. Таким чином, прямий економічний ефект для «Укртранснафти» від цієї операції склав «мінус» $23 млн. Так, ми маємо нафту Azeri Light в нафтопроводі «Одеса-Броди», але маємо відкриту проблему у взаєморозрахунках з «БНК».
Проте, незважаючи на всі застереження, заступник директора з товарно-транспортних операцій «Укртранснафти» Олександр Мележик наприкінці вересня цього року визнавав, що «Одеса-Броди» знову працюватиме для білорусів: «Зараз обговорюються технічні питання щодо здійснення транзиту іранської нафти через нафтопровід «Одеса-Броди» – до станції Броди з подальшим постачанням сировини як у Європу, так і на білоруські НПЗ. Технічно це можливо. Нами вже оброблене питання заміщень технологічної нафти (легкої азербайджанської), яка знаходиться в нафтопроводі, на інші сорти».
Доведеться ризикувати
До речі, технологічна нафта і консервант на ділянці нафтопроводу «Дружба» – слабке місце проекту поставок через «Одеса-Броди». Особливо це стосується ділянки «Мозир-Броди», яку потрібно буде заповнити технологічною нафтою. Хто буде це оплачувати – Україна чи Білорусь?
Мележик також підтвердив, що головною причиною, чому Україна планує втягуватися у чергову транзитну авантюру з Білоруссю – необхідність «рятувати» транзит нафти через Україну, який щороку дедалі знижується: «На сьогодні ми перекачуємо всього 14% від своєї номінальної пропускної потужності. Падіння прокачування пов’язано з тим, що Росія проводить інтенсивну роботу щодо налагодження транзиту нафти в обхід Білорусі, Польщі та України, використовуючи власні порти».
Практично десять років тому, у 2007 році, «Укртрнаснафта» забезпечувала транзит 40 млн тон нафти. У 2010-му транзит уже склав 20 млн тон. У 2015 році обсяг знизився до 15,1 млн тон. І зараз можна говорити про сумну перспективу подальшого скорочення транзиту до рівня 10-12 млн т – це «мінус» $30-40 млн доходу. І в цій ситуації 4 млн т можуть відіграти важливу роль. Також треба враховувати, що простій та обслуговування нафтопроводу «Одеса-Броди» щороку завдає збитків «Укртранснафті» приблизно на $8 млн.
Тому, можливо, в нинішніх умовах подальшого скочування «Укртранснафти» в транзитну кризу та зменшення обсягів транспортування нафти єдиним виходом є подібні ризиковані операції. Адже єдина альтернатива співпраці з Білоруссю у вигляді НПЗ Чехії, Австрії чи Польщі залишається нереалізованою виключно через відсутність бізнес-пропозицій з боку європейських НПЗ.
Юрій Корольчук
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
