274
Продаж ОПЗ: на які кроки готовий піти Кабмін
— Казна та Політика
Одеський припортовий завод відновить роботу з 1 жовтня. Кабінет міністрів своїм рішенням від 22 вересня дав доручення НАК «Нафтогаз України» забезпечити постачання газу на підприємство в рамках спеціальних зобов’язань. Загальний обсяг поставок газу складе 300 млн кубометрів, і вони будуть здійснюватися аж до 31 грудня 2016 року.
Відновлення роботи ОПЗ необхідне з двох причин: по-перше, його найближчим часом збираються знову виставити на приватизацію; по-друге – обладнання заводу у відключеному режимі може не «пережити» зиму, а холоди почнуться зовсім скоро. Ремонтувати і запускати промислові установки буде дорожче, ніж підтримувати їх роботу навіть у мінімальному режимі.
Прем’єр-міністр Володимир Гройсман також підтвердив бажання уряду виставити Одеський припортовий на приватизацію наприкінці вересня, щоб до Нового року підприємство отримало нового власника. Глава Фонду держмайна Ігор Білоус нагадав, що конкурс проводиться 45 днів, і, якщо чиновники виконають обіцянку, то вже до середини листопада можна буде підбити підсумки.
Крім того, останні два тижні Білоус активно проводив своєрідну піар-кампанію щодо повторного конкурсу. У різних інтерв’ю і коментарях він заявляв, що ціна заводу не повинна перевищувати $150 млн, що втричі нижче за стартову ціну на першому конкурсі. Щоправда, 21 вересня на слуханнях у Спецкомісії ВР з приватизації він озвучив вищу ціну – $220-260 млн.
Нова ціна і нові умови приватизації повинні бути затверджені на Кабміні. За час після провалу першого конкурсу (19 липня нинішнього року) на ОПЗ встигли зупинити виробництво, поміняти Наглядову раду, виправдати в суді деяких представників керівництва, а ГПУ оголосила, що веде перевірку діяльності заводу з 2008-2009 років і до сьогодні. Незмінними залишилися тільки погана світова кон’юнктура на мінеральні добрива і непрацюючий вільний газовий ринок в Україні. До кінця вересня залишилося сім днів.
Газ спотикання
За тиждень до рішення Кабміну глава НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв заявив: якщо уряд доручить НАКу постачати газ на ОПЗ, компанія це зробить. Хоча для самого НАКу умови таких поставок – вкрай невигідні. На них повинен йти імпортний газ, оплата його заводом буде проводитися постфактум, а ціна – така ж, як для аналогічних підприємств.
З 1 жовтня «Нафтогаз» підвищив ціни для промислових підприємств, що мають борги, до 7 099 гривень за 1000 м куб. При поставці на ОПЗ 300 млн кубометрів газу до кінця року НАК фактично прокредитує завод на 2,13 млрд гривень. Хто і коли буде віддавати цей борг – новий власник чи уряд – невідомо.
На сьогодні завод має тільки підтверджених боргів – $283 млн, що перевищує пропоновану стартову ціну. З них – $193 млн безпосередньо за газ перед структурами Ostchem Дмитра Фірташа, плюс $58 млн штрафних санкцій, що вже підтверджено Стокгольмським арбітражем. Ще близько $32 млн завод винен партнерам всередині України.
Поставки газу на Одеський припортовий зупинилися ще в липні, перед першим конкурсом. Завод не проплатив транзит газу, і «Укртрансгаз» після кількох попереджень знизив тиск «на вході» до мінімуму. А 11 серпня взагалі припинив поставки. Уряд ще влітку збирався організувати поставки газу від НАК. За дозволом навіть звернувся до Секретаріату Енергетичного співтовариства. І швидко отримав відповідь, що в принципі така практика не суперечитиме європейському газовому законодавству, якщо Кабмін обмежиться чітким періодом часу, пропише зобов’язання покупця оплатити цей газ, а в разі несплати – можливість продавця вимагати оплату через суд.
Чому уряд відразу ж не прийняв рішення про постачання газу, а завод простояв 2,5 місяця, принісши збитки держбюджету в 25 млн гривень, можливо, відповість Генпрокуратура після перевірки. Але питання поставок газу на завод буде актуальним і після продажу, якщо такий відбудеться. Будь-який покупець захоче мати можливість купити його на вільному ринку за мінімальною ціною.
Але в Україні зробити це непросто, як пояснили Forbes в Асоціації «Газові трейдери України». Знизити ціну на газ не дозволяють додаткові умови: щомісячний страховий запас і фінансова гарантія транзитера газу в розмірі 20% від прокачуваного обсягу. Щоправда, 22 вересня ВР прийняла закон, яким скоротила страховий запас газу з 50% до 10%, що полегшить життя газотрейдерів. Але залишилися інші проблеми.
Стратегічні порти
За словами Ігоря Білоуса, інтерес до заводу проявили фірми з США, Єгипту, Туреччини й Оману. І потенційні покупці можуть висловити бажання постачати газ зі своїх ресурсів, тим більше що всі ці країни мають і газ, і можливості для його поставок. Чи буде така можливість передбачена в приватизаційних умовах, поки що сказати складно.
На думку багатьох політиків, на привабливість заводу значною мірою буде впливати і ще один фактор – перевалка аміаку, який іде з РФ по аміакопроводу «Тольятті-Горлівка-Одеса». Транзит, перевалка і частина виробничих потужностей заводу пов’язані між собою, і перевалка дає значний відсоток доходу в бюджеті заводу. На сьогодні Росія ще повною мірою використовує одеську перевалку, але що буде, коли прийде новий іноземний господар? Чи залишить вона перевалку, чи піде з Одеси? І чи може таке статися?
«Фактор втрати перевалки пов’язаний не стільки з Росією, скільки з тим, що частина аміакопроводу проходить по території Донбасу – там, де йде війна. Це мілітаризована зона, і якщо вона перестане взагалі всьому підкорятися, то ця труба стане кісткою в горлі всіх», – пояснює Дмитро Гордейчук, директор галузевого інформпорталу «Інфоіндустрія».
РФ давно намагається відсторонитися від транзитних послуг сусідів. Раніше російські хімзаводи вантажили свій аміак через Вентспілс (Латвія), і через український порт Південний. Кілька років тому вони почали будівництво великого перевалочного комплексу біля Тамані, частина якого вже побудована і працює. Але в тому районі – дуже незручний берег і неспокійне море. А будь-яка аварія загрожує екологічною катастрофою.
«Якби я був бізнесменом, у якого є аміаковозів на 40 000 тон, і мені запропонували б взимку піти на Тамань завантажитися, я б краще на Вентспілс пішов. На Тамані дуже погане місце», – каже Дмитро Гордейчук. Тому, на думку експерта, Росія навряд чи остаточно і безповоротно відмовиться від «послуг» українського чорноморського узбережжя, але скоротити обсяги перевалки може.
Через дорогий інфраструктури, тривалого будівництва і великих витрат на їх утримання, сама перевалка в Тамані обходиться в кілька разів дорожче, ніж через порт Південний. Але для Росії це свого роду геополітичний мегапроект, який використовується при обговоренні «українського питання».
При цьому Дмитро Гордейчук констатує, що сьогодні в Україні вартість будь-якого об’єкта приватизації або інвестпроекту залежить від фактора війни на Донбасі. А по відношенню до ОПЗ цей фактор становить до 90%.
Держава-давалець
Остання стартова ціна ОПЗ, яка була озвучена главою ФДМ Ігорем Білоусом перед депутатами парламенту 21 вересня – $220-260 млн. Він додав, що це без урахування боргів ($283 млн – Forbes). При цьому чиновник повідомив, що він розраховує на велике коло учасників, а крок аукціону становитиме $25 млн. Нагадаємо, що відповідно до методики, стартова оцінка показує ринкову вартість об’єкта як ймовірну суму грошей на дату оцінки, яку можна витягти при продажу.
Увечері в четвер Ігор Білоус заявив, що і прем’єр-міністр Володимир Гройсман, і члени уряду погодилися з пропозицією Фонду встановити стартову ціну в розмірі $150 млн. Втім, остаточно її повинні будуть затвердити на окремому засіданні Кабміну. І є підстави вважати, що цей процес виявиться непростим – надто високий градус політичної напруги навколо стратегічного підприємства Одеського регіону і країни. Хоча назвати свою «справедливу» ціну ніхто з публічних персон не поспішає.
«Жоден із методів оцінки не дасть точної вартості такого активу. Це виключно питання стратегії і пошуку дійсно сумлінного інвестора. Можна довго фантазувати щодо вартості аналога, витрат на будівництво в нинішніх цінах, оцінки потенційної прибутковості, і т.д. Але все це в нинішніх умовах є неприйнятним. Тільки участь широкого кола інвесторів і найвища ціна, яку один із них готовий буде заплатити», – вважає Володимир Козленко, керуючий партнер аудиторської компанії CroweHorwath AC Ukraine.
А ось Дмитро Гордейчук впевнений, що ОПЗ треба було продавати раніше. А за нинішньої – дуже поганої – світової кон’юнктури на міндобрива завод доцільніше було б передати в концесію галузевому державному або приватному підприємству.
«Зробив би його чистим давальцем: я, держава-власник – даю газ, плачу зарплату людям, а прибуток забираю собі. Точно за таким же принципом може діяти і приватний концесіонер. Але якщо він погано виконує свої обов’язки, я, як держава-власник, можу прийти і сказати йому: я в тебе забираю повністю всю продукцію. І вже сам виходжу на ринок як великий продавець, продаю товар з аукціонів», – пояснює наш співрозмовник. До речі, саме за таким принципом будують свою роботу аналогічні підприємства в Індії та в країнах Близького Сходу – в тому числі й тих, які цікавилися Одеським припортовим заводом.
Інна Коваль, Андрій Леденьов
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
