Незаконні газові АЗС: чим небезпечні і куди скаржитися

Мыста і села України заполонили газові заправки, встановлені з порушенням всіх норм безпеки і з відсутністю будь-якої дозвільної документації. Точних даних щодо їх кількості немає.

Тільки в Києві КМДА нарахувала 250 нелегальних станцій, хоча більш реальною виглядає цифра в 350-400 штук. На одній тільки Окружний їх близько 50, ще 15 розташувалися на столичному на проспекті Григоренка та прилеглих вулицях.

З огляду на той факт, що місцева влада не поспішає впритул зайнятися демонтажем небезпечних для населення газових автозаправок, UBR.ua вирішив з’ясувати, як пересічному жителю можна візуально визначити незаконність установки газових модулів біля своїх будинків, кому писати скарги і чи допоможуть вони прибрати небезпечного “сусіда” .

Прибуткові нелегали

У Києві, в порівнянні з минулим роком, незаконних газових заправок стало на 20-30% більше.
На середній газозаправній станції продається приблизно 5 тис. літрів газу на добу. При ціні 13 грн /л тіньовий оборот столичних нелегалів складе не менше ніж 650 млн грн на місяць. Втрати бюджету тільки на роздрібному зборі з підакцизних товарів – близько 60 млн грн. на місяць.

При такому “наварі” власники газових модулів не надто переймаються отриманням дозволів і безпекою як свого персоналу, так і інших громадян. Основні порушення нелегальних учасників ринку – відсутність земельних документів та крадіжка податків: роздрібного акцизу і ПДВ. Крім того, за оцінками КМДА, 90% нелегальних заправок стоять в місцях, де це неможливо за будівельними нормативами ( “червоні лінії”, пожежні розриви, ЛЕП і т.д.).

Ще одне дуже важливе порушення – погана робота з персоналом. Заправник на АГЗС повинен бути навчений і добре проінструктований. “Більшість НП стаються при зливі автоцистерни і якщо робітники не знають, що робити, і порушують всі мислимі норми: курять, відпускають паливо під час зливання цистерни і т.д.”, – зазначив у розмові з UBR.ua замдиректора консалтингової групи “А- 95” Артем Куюн.

Головна частина витрат в будівництві легальної заправки – земля і час. Іноді це до 200 тис. доларів і до трьох років очікування. Навчання персоналу також коштує грошей. Нелегал натомість не має всіх цих витрат.

Саме обладнання коштує недорого: від $6 тис. за вживаний до $30 тис. за сучасний модуль.

Ознаки “сірості”

Як же розпізнати “ліву” заправку? Зрозуміло, що на зупинках, під парканом і біля шкіл вона кидається в очі. Але є і цілком “нейтральні” місця, де встановлюють модулі без документів.

Найпростіший спосіб виявити порушника – попросити чек більший, ніж фактична заправка. Цим часто грішать, наприклад, шофери, які хочуть, щоб начальство відшкодувала їм витрати на пальне на суму, що перевищує витрачену.

Нелегали видають чеки або з каси, яка просто не підключена до самої колонки, або ж їх просто друкують на принтері або заповнюють “від руки”.

Незважаючи на те, що походження газу у офіціалів і незаконних заправок одне і те саме, ціни у них істотно відрізняються – якщо різниця в ціні на паливо гривня і більше, то це явна ознака того, що модуль нелегальний. Але не потрібно спокушатися, в гонитві за дешевим газом для авто хай навіть і гарної якості, водій ризикує залишитися з порожнім баком раніше, ніж він розраховував: недоливи – звичайна річ на таких АЗС.

Так, за словами президента асоціації “Об’єднання операторів ринку нафтопродуктів України” Леоніда Косянчука, легальною, а значить – безпечною, може вважатися АГЗП, яка має:

   - Акт на землю (з обов’язковим цільовим призначенням) – власність або довгострокова оренда;
   - Розроблений та погоджений в установленому порядку проект;
   - Обов’язкову реєстрацію касового апарату в органах ДФС;
  - Акт введення в експлуатацію АГЗП.

“Вартість всіх цих “заходів” обчислюється сотнями тисяч доларів, чого не можуть собі дозволити власники нелегальних АГЗП. Небезпеку становить АГЗП, яка стоїть під лінією електропередач, над каналізаційним або стоковим колектором, якщо ближче ніж 50 м знаходиться будівля, де присутні люди, або ближче ніж за 3 метри від проїжджої частини”, – зазначив у розмові з UBR.ua Леонід Косянчук.

Все це лише мала частка тих вимог, які пред’являються до АГЗП, але і їх нелегали не поспішають виконувати, ризикуючи життями людей. За всього цього, навіть якщо місцева влада в особі Державної фіскальної служби, департаменту благоустрою міста, служби з надзвичайних ситуацій та МВС домагаються демонтажу незаконно встановленого газового модуля і відвозять його на штраф майданчик – нічого не заважає порушнику заплатити штраф і знову поставити станцію в іншому місці.

При цьому, у разі наявності рішення про демонтаж, потрібно злити залишок газу і дегазувати ємність, а для цього далеко не завжди є фізична або юридична можливості. Та й штрафом має обкладатися юридична особа, а коли контролюючі органи приїжджають на місце нелегальної АГЗП – такої просто не виявляється на місці.

Денис Вергун