1321
Теорія брехні: чому в тотальній бідності винен неолібералізм
— Світ
Чому безліч людей – бідні? Критики неолібералізму дають розгорнуту відповідь на це запитання, звинувачуючи сучасну ідеологію у фінансових кризах, офшорізації доходів, занепаді медицини та освіти, а також у виникненні культу злоби, ворожнечі й ненависті.
За часів СРСР кожна радянська людина чула про комунізм і мала уявлення про цю віру в можливість побудови кращого і справедливого суспільства. Назва нинішньої ідеології, яка домінує у свідомості людей, може загнати співрозмовників у ступор. Запитайте про те, що таке неолібералізм, і побачите здивовані обличчя. Навіть якщо хтось чув цей термін, навряд чи він зможе пояснити його значення.
«Анонімність нинішньої ідеології – це одночасно і наслідок, і причина її сили. Неолібералізм став настільки всепроникним, що ми рідко навіть визнаємо його своєю ідеологією. Але ми можемо виявити, що погоджуємося з постулатами цього утопічного вірування покоління людей, які народилися після 1981 року. Ми приймаємо як факт, що в економіці є нейтральна сила – якийсь закон біологічного життя, на кшталт теорії еволюції Дарвіна. Однак цей світогляд впроваджувався усвідомлено для того, щоб переформатувати людські життя й перемістити важелі влади. Філософія неолібералізму просувалася злагодженою мережею теоретиків і активістів, озброєних чітким планом дій», – пише екологічний активіст, засновник організації «Земля належить нам» Джордж Монбіо.
«Невидима рука» і «Всевидяче око»
Неолібералізм – це ідея необхідності поширення вільного ринку й необмеженої конкуренції як екстенсивно – у глобальному масштабі, так і інтенсивно – на всі сфери життя суспільства. З початку 1990-х років уряди найбагатших країн разом із впливовими міжнародними організаціями, як-от Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк, активно поширювали віру в те, що глобалізація, вільна торгівля, відкриті ринки, приватизація, дерегуляція і скорочення урядових витрат задля підвищення ролі приватного сектору – найкращий спосіб прискорення зростання економіки й загального добробуту.
Вільний ринок у філософії неолібералізму виступає Богом, «невидима рука» якого справедливо роздає блага, піклуючись про те, щоб кожен дістав по заслугах. Хто здібний і ефективний – того обдаровано сповна, а хто виробляє мало – тому і віддається відповідно. Адепти цієї ідеології зводять нерівність у ранг вищої чесноти, яка стимулює бідних гнатися за багатими й підвищувати свою продуктивність, роблячи внесок у збагачення та розвиток усього соціуму.
«Хай живе лібералізація руху капіталу!», – проголошував МВФ, радячи державам прибрати обмеження на фінансові потоки між країнами, щоб прискорити економічне зростання. «В офшорах немає нічого поганого», – приблизно в такій формі цю ідею донесли до рядового громадянина, і він уже з гордістю сприймає той факт, що його підприємство прискорює свій розвиток шляхом «оптимізації доходів» на Кіпрі або Віргінських островах.
«Країна має нести фінансову відповідальність і не витрачати більше, ніж заробляє!», – лають Грецію її багаті сусіди в Євросоюзі, і ми погоджуємося з розумністю цих доводів. Адже це неправильно, що безтурботні греки живуть невідповідно до своїх статків. А отже, їхньому уряду треба «затягнути паски» – стежити за бюджетним дефіцитом, підвищувати податки, скорочувати витрати. І надалі позики грекам потрібно видавати під вищі відсотки, ніж добропорядним економним країнам, щоб їм не кортіло нарощувати й без того величезну гору боргів.
Погоджуючись зі справедливістю претензій до Греції, ми хоч-не-хоч приміряємо й на себе «гамівну сорочку» життя відповідно до своїх достатків. Бракує грошей на квартиру? Отже, потрібно знімати житло, платити орендну плату і продуктивніше працювати. Уряд роздуває тарифи на газ і електроенергію? Що ж поробиш – цього вимагає МВФ, ціни мають бути ринковими, а не штучними. Відсотки за кредитами сягають тризначних чисел? Це тому що позичати бідним ризиковано, і вони мають компенсувати ці ризики.
У світі вільної конкуренції, яким його сприймають неолібералісти, бідних вважають невдахами. Відсталі теж вважають себе лузерами і звинувачують у своїх бідах самих себе, навіть якщо рамки їхніх можливостей штучно обмежено. Якщо людина не працевлаштована – це тому, що вона «не пробивна» і безініціативна, а не тому, що робочих місць із гідною оплатою та умовами праці занадто мало. Якщо для позичальника виявився непосильним житловий кредит, це через те, що він незаповзятливий, а не через роздуті ціни на житло і драконівські відсоткові ставки.
Багаті, зі свого боку, переконують себе в тому, що їхнє багатство набуте справедливо, забуваючи про отриману спадщині, зв’язки чи інші переваги свого становища. «Адже нічого не заважало іншим скуповувати активи, коли була можливість», – переконують себе капіталісти, які розбагатіли під час хаотичної приватизації.
Зворотна тяга
Публічне засудження неолібералізму стартувало після міжнародної фінансової кризи 2008 року, що сталася через надмірну свободу фінансових ринків і недостатній контроль над великими банками. 2016 року число критиків системи різко зросло, оскільки неолібералізм вважають винуватцем «Брекзиту» й політичного злету Дональда Трампа.
Британцями, які проголосували за вихід із Євросоюзу, й американцями, що сприйняли «на ура» пропозицію Трампа про зведення стіни на кордоні з Мексикою, рухають схожі емоції – відчуття втрати й незахищеності. Значному і дедалі більшому числу виборців не вдається досягти успіху в умовах нинішньої глобальної економіки. Купівельна спроможність цих людей стагнує й нерідко падає, а уряди роблять занадто мало, щоб допомогти їм адаптуватися. Людей, які вважають себе неуспішними, охоплює пригніченість, невпевненість у завтрашньому дні й роздратованість діями уряду.
Сумніви в неолібералізмі нещодавно опублікував на своєму офіційному сайті навіть Міжнародний валютний фонд, який вважають одним із головних архітекторів цієї ідеології. Це рівнозначно тому, ніби бойовики ІДІЛ заявили, що засумнівалися в доцільності терактів.
Економісти МВФ – інституції, яка нав’язує країнам заходи жорсткої економії – зазначили, що політика «затягування пасків» створює на ринку брак грошей. А це дозволяє багатим державам підвищувати процентні ставки і викачувати більше грошей із бідних.
Також експерти МВФ визнали, що вільний рух капіталів не робить істотного внеску в економічне зростання, але слугує причиною нестабільності та фінансових криз. З 1980 року у світі було зафіксовано 150 масштабних грошових перетоків, 30 з них обернулися кризами. Багато з цих криз призвели до серйозних і тривалих економічних спадів.
«Замість того щоб забезпечувати стимули для зростання, неоліберальна політика іноді ще більше посилює соціальну нерівність, загрожуючи стабільному розвитку. Деякі аспекти неолібералізму потребують переосмислення. Кризи говорять нам, що спосіб нашого мислення може не бути правильним», – робить висновок економіст МВФ Джонатан Острі.
Повстання «лузерів»
Минулого місяця нобелівський лауреат з економіки Джозеф Стігліц заявив, що неолібералізм помер, подібно до комунізму. На його думку, як у розвинених, так і в країнах, що розвиваються, люди зрозуміли, що ця ідеологія погана. Однак через брак нової ідеології, яка могла б його замінити, неолібералізм як зомбі продовжує свій шлях, і в такому стані становить загрозу суспільній безпеці.
У статті «Помста нижчих класів і виникнення фашизму в США» публіцист Кріс Хеджес стверджує, що десятки мільйонів американців, переважно з числа білих низькооплачуваних працівників, розлючені тим становищем, у якому опинилися вони, їхні сім’ї та їхні громади. Ці громадяни США готові повстати проти неоліберальної системи, яку їм наполегливо нав’язує політична еліта, що діє в інтересах корпорацій і корпоративних босів.
«Американський фашизм захоплює білих представників нижчих класів. Базу фашистських рухів становлять не політично активні, а політично пасивні – лузери, які вважають, і часто справедливо, що їхній голос нічого не означає, і вони не можуть вплинути на політику», – попереджає Кріс Хеджес.
Переживання щодо безсилля перед панівною елітою занурює людей в «аномію» – стан відчуження від суспільства. У цьому морально-психічному стані індивідууми впадають в апатію, втрачають інтерес до роботи і стають більш сприйнятливими до гасел, символів, сенсацій. Люди в пастці аномії легко піддаються пропаганді та схильні вливатися в агресивні маси, якими рухає гнів і лють. Психологи зазначають, що головна характеристика людини, яка виявляється частиною натовпу – не брутальність або дурість, а її ізоляція і брак нормальних соціальних відносин.
Спостереження Кріса Хеджеса за американським суспільством невтішні: «Колапс неолібералізму породжує в людей прагнення здобути різновид свободи – свободу ненавидіти. Вони прагнуть свободи використовувати слова «нігер», «жид», «гомик». Вони хочуть свободи [в можливості] ідеалізувати насильство та культ зброї. Вони хочуть свободи мати ворогів, і фізично атакувати мусульман, незаконних мігрантів, афроамериканців, гомосексуалістів і будь-якого, хто посміє критикувати їхні фашистські нахили».
Денис Закіянов
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
