2504
Олександр Лактіонов: Європейський «локомотив» на російському газі, або Навіщо Німеччині й Австрії газ РФ?
— Енергетика
Німеччину по праву вважають «локомотивом» економіки ЄС. Проте в 2015 р. країна збільшила залежність від російського газу до небувалих показників за 24 роки – критичного рівня 55%. З’явилася загроза, що «локомотив» потягне всю Європу в бік посилення енергетичної залежності.
Подешевшання газу РФ відсунуло пріоритети ЄС до кращих часів, але надихнуло німецький бізнес. При цьому більша частина газу, що закуповується Німеччиною у РФ, перепродується країнам ЄС.
Налагоджуючи спільний бізнес з Газпромом, німецькі підприємства, мабуть, навряд чи розділяють пріоритети ЄС і власні. В таких умовах черговий, за фактом, російсько-німецький проект «Північний потік 2» (ґпП-2) стає передостаннім цвяхом у кришку труни незалежності Європи, в той час як «Південний/Турецький потік», ну або як його там ще благозвучніше назвуть, – стане останнім цвяхом для Європи.
Російські метастази ведуть у Німеччину
Вже ні для кого не секрет, що Німеччина, як і будь-яка компанія, давно не є великим виробником газу. Добуваючи менше 10 млрд. куб. м., і при цьому споживаючи 90-100 млрд куб. м., потреби країни задовольняються переважно імпортом.
Торгівля, транспортування і реекспорт газу – основи спільного газового бізнесу з РФ. Все це створює додаткову вартість газу для інших країн Європи. Але, річ у тім, що вони і без подібних нав’язливих послуг мають можливість закуповувати ресурс, що транспортується існуючими коридорами за нижчими цінами.
Після зародження газової галузі СРСР коридор через Україну був основним маршрутом поставок газу в Німеччину. Однак, здобувши незалежність, Україна поступово почала втрачати «клієнта». Спочатку 1999 р. той побудував додатковий газопровід через білоруський коридор «Ямал-Європа», а в 2006 р. вивів його на проектну потужність близько 33 млрд куб. м. Але пізніше, в 2011 р., для впевненості в надійності «партнера» – купив всю решту ГТС Білорусі.
Паралельно рухався і ще один «путінопровід» – Північний потік (ПП), проект позиційований також як додатковий газопровід для зростаючих потреб європейців.
Надмірна і нав’язлива турбота про Європу (лише б їй вистачило газу) переповнювали ініціатора і автора обох проектів. Однак ПП-2 судилося стати “першим цвяхом у кришку труни енергетичної незалежності Європи”, заради нього РФ навіть тимчасово відмовилася від чорноморського проекту. Згідно з початковою своєю концепцію – призначеного обійти територію України і збільшити залежність ЄС.
У 1997 р. почалися підготовчі роботи з будівництва морської ділянки ПП, а в 2000 р. навіть вдалося «протиснути» рішення комісії ЄС з енергетики і транспорту проектом і присвоїти ПП статус TEN (проекту транс-європейської системи).
В кінці 2005 р. почалися роботи з будівництва на суші. Подальше просування ПП проходило завдяки безпрецедентному рівню підтримки Німеччиною, яка вже не давала схаменутися ЄС.
У 2006 р. керівником ПП став Г.Шрьодер, екс-Федеральний канцлер Німеччини в 1998-2005 рр.
В липні 2008 р. більшість у Європарламенті проголосувала «проти» ПП, але незалежно від цього будівництво морської частини ПП почалося в квітні 2010 року, у вересні 2011 р. було розпочато заповнення технологічним газом 1-ї з двох ниток, 8 листопада 2011 р. 1-а нитка газопроводу була введена в експлуатацію і почалися поставки.
Успішний досвід, надійність партнерів і зміцнені позиції в Європі вселили впевненість РФ в реалізації проекту-близнюка в тому ж балтійському коридорі.
Ще один новий газопровід «Північний потік-2» (ПП-2) через Балтійське море ще раз з’єднає РФ і Німеччину. Потужність і довжина ПП-2 заплановані на аналогічному рівні: 55 млрд куб. м/рік (2 нитки по 27,5 млрд куб. м кожна) і близько 1,2 тис. км відповідно.
ПП-2 російський газ буде транспортуватися до Німеччини і далі в інші в ЄС з перспективою виведення значних його обсягів на газовий хаб «Баумгартен в Австрії. Введення в експлуатацію газопроводу заплановано на 2019 р. і відповідає планам РФ одночасно відмовитися від транзиту російського газу через територію України.
Якщо проти правил не попреш, то правилами можна знехтувати
Якщо ПП був додатковою інфраструктурою, що відкриває новий коридор постачань російського природного газу, який так уподобали німці, то ініційований Газпромом ПП-2 – це черговий засіб досягнення мети посилення домінування Газпрому і РФ в Німеччині і Європі. Мета залишилася незмінною – «енергетична безпека Європи. Але справа в тому, що ПП-2 вже неприкрито загрожує енергетичній безпеці ЄС і послаблює позиції більшості країн Східної Європи, і зокрема України.
Газотранспортний коридор через Україну залишається єдиним маршрутом транспортування російського газу до Європи, який власне не контролюється РФ (на відміну від СП та коридору через Білорусь). Наявність незалежного від Газпрому українського коридору, не єдиного, але найпотужнішого з існуючих (потужність понад 146 млрд куб. м/рік) – ускладнює реалізацію планів РФ захоплення енергетичного ринку ЄС.
Очевидні плюси існуючих коридорів, зокрема української ГТС, відверто ігноруються Газпромом, а серед них:
- найпотужніший з існуючих конкурентних маршрутів: потужність коридору на вході в Європу 146 млрд куб. м, найбільша система ПСГ 31 млрд куб. м. необхідних для оперативної поставки газу, особливо затребуваної в холодну пору року, оскільки через територію України від кордону з РФ до кордону з ЄС (середня відстань 1200-1500 км) російський газ «йде» 36 годин, в кращому випадку. Багато років Україна докачує росгаз до Європи своїм власним;
- рівень транскордонних сполучень: Україна має пряме сполучення з 4-ма країнами ЄС, співробітництво у всіх точках перекладено на європейські правила (підписані Контракти про взаємодію), але деякі обмеження все-таки є внаслідок десятирічного контракту між НАК Нафтогаз і Газпром 2009 р.;
- історія надійного транзитера російського газу, що підтверджує репутацію України впродовж кількох десятків років;
- існуюча клієнтська база і інфраструктура, що постійно розвивається в існуючих коридорах – близько 15 країн Європи отримує російський газ, який транспортується через Україну;
- у 2016 р. в Україна імплементувала загальноприйняту в Європі методику розрахунку тарифів на послуги транспортування газу, нові європейські правила роботи і адаптується до енергетичного законодавства ЄС.
Такі переваги легко, із задоволенням і не вперше дискредитуються Газпромом, оскільки вони більше не дозволяють маніпулювати РФ даними про реальні обсяги, ціни, тарифи, вартість проектів.
Отже, відносини РФ і України в газовій сфері стали індикатором готовності РФ співпрацювати з компаніями світу за загальноизнаними нормами і правилами.
Але РФ на кордоні з цивілізованою Європою потрібна «чорна діра», яка дозволить грати «в закриту». Приклад того – Північна Осетія, Придністров’я, окуповані території Донецької і Луганської областей України та АР Крим. Куди безконтрольно йде газ і відмивається мільярди, а борг офіційно вішається на номінального власника території.
Тобто, якщо проти правил не попреш, то правилами можна знехтувати! РФ вигідно ловити рибу в каламутній воді – доведено Газпромом.
Навіщо Німеччині та Австрії російський газ?
РФ відкрито демонструє правовий нігілізм щодо європейських норм та правил, але поступово, завдяки реалізації подібних проектів із залученням провідних європейських компаній, переважно з Німеччини та Австрії, – стабільно зміцнює свої позиції в Європі.
Дивно, що це відбувається відкрито на тлі встановлених ЄС пріоритетів і тенденцій, що стосуються скорочення споживання викопних палив, викидів вуглецю та поширення використання енергії з альтернативних джерел із збільшенням їх частки в енергобалансі.
За останні 5 років обидві країни суттєво скорочували частку природного газу в структурі балансу споживаних викопних палив: Німеччина з 23-21%, Австрія з 27% до 22%, але обсяги його закупівель, як раніше, становлять великий інтерес як для німецьких, так і австрійських компаній. Це пояснює розташування великих газових хабів, де формується ціна на газ і постачання іншим країнам Європи.
Австрія, якій РФ пророкує роль ключового газового хаба Європи, – лідер ЄС у виробництві енергії з відновлюваних джерел!
Згідно з даними Центру енергетичної економіки і інфраструктури Австрійського енергетичного агентства, країні знадобилося 30 років, щоб стати лідером за часткою виробництва електроенергії з відновлюваних джерел серед країн ЄС, довівши її до 65,5%.
Сьогодні енергетична стратегія Австрії базується на відновлюваній енергії, впровадження енергоефективності у бізнес-сфері і безпеки поставок. Країна віддає перевагу гідрогенерації, потенціал якої використовує на 70%. Зараз в Австрії працює понад 2800 ГЕС: більше 100 ГЕС потужністю більше 20 МВт і більше 2500 малих ГЕС потужністю менше 10 МВт. У 2015 р. встановлена потужність вітрових електростанцій у країні становила 2,486 МВт, а сонячних — 756,1 МВт.
Австрія почала активно шукати шляхи економії енергії та використання відновлюваних джерел енергії під час різкого підвищення цін на нафту. У реаліях останніх років пріоритети, схоже, змінюються, як і для Німеччини.
У Німеччині також скорочується використання газу та обсягів його споживання, але це не поширюється на газ РФ, одержуваний за лояльними цінами в обмін на режим максимального сприяння його транспортування та ексклюзивної дистрибуції в країни ЄС.
За останні роки поставки російського газу в Німеччину стабільно зростають і в 2015 р. досягли рекордного за 25 років рівня – 45,3 млрд куб. м.
За матеріалами: Файненс.ЮА
Поділитися новиною
