2243
Як В'єтнам стає новим економічним дивом
— Світ
За кілька років В’єтнам з найбіднішої країни перетворився на державу з середнім рівнем доходів і не збирається зупинятися на досягнутому.
Коли в 2009 році компанія Джонатана Морено шукала місце для нового заводу з виробництва медичних пристроїв, керівництво відразу виключило більшу частину світу. Європа і Америка обійшлися б занадто дорого, вести бізнес в Індії — складно, а в Китаї є труднощі з інтелектуальною власністю. Врешті-решт залишився всього один кандидат: В’єтнам.
Ідея, як і раніше, здавалася ризикованою — тоді країна ще тільки починала відкриватися для іноземних інвесторів. Сім років потому Морено стоїть в цеху, який більше нагадує лабораторію, де його в’єтнамські співробітники збирають високоточні діагностичні зонди. Більше він не сумнівається в тому, який напрямок для зростання вибере його компанія Diversatek. І він далеко не один.
Обсяг прямих іноземних інвестицій у В’єтнам досяг рекордного рівня в 2015 році, а в цьому — продовжує рости. За першу половину 2016-го обсяг вкладень досяг 11,3 млрд доларів — на 105% більше порівняно з аналогічним періодом минулого року. І це в умовах застою світової економіки. Почасти такий успіх можуть пояснити численні угоди про вільну торгівлю.
Однак щось важливе відбувається і на більш глибокому рівні. Як і Південна Корея, Тайвань і Китай, В’єтнам знайшов правильну комбінацію факторів для швидкого і стійкого зростання. Економіка В’єтнаму і раніше зростала досить швидко, хоча її часто недооцінювали.
З 1990 року щорічне зростання ВВП на душу населення в середньому трималося на рівні майже 6%, поступаючись лише Китаю. Це дозволило В’єтнаму перетворитися з найбіднішої країни в державу з середнім рівнем доходу. Якщо в наступні 10 років країна зможе досягти зростання в 7%, траєкторія його розвитку буде схожа на успіхи Китаю та азіатських «тигрів». Але гарантувати такий результат не можна. Якщо зростання знову опуститься до 4% — В’єтнам чекає такий же прикрий спад, що і Таїланд чи Бразилію.
Мабуть, найважливіший фактор, що грає на руку В’єтнаму, його географічне положення. Кордон з Китаєм, який колись був місцем запеклих військових дій, став його головною конкурентною перевагою. Жодна інша країна не розташована так близько до виробничих центрів південного Китаю, — причому країни межують не тільки на суші, але і в морі. Зі зростанням заробітної плати в Китаї В’єтнам стає очевидною альтернативою для компаній, що намагаються скоротити вартість виробництва, — особливо якщо при цьому вони хочуть зберегти зв’язок з розгалуженими ланцюжками поставок КНР.
Привабливості В’єтнаму додає його відносно молоде населення. Середній вік жителів Китаю — 36 років, тоді як В’єтнаму — всього 30,7. Старіння населення, звісно, неминуче, зате чисельність міської робочої сили зможе рости ще довго. Сім з десяти в’єтнамців живуть у сільській місцевості, — приблизно стільки ж, скільки і в Індії, у порівнянні з 44% в Китаї. Такий запас працездатних жителів села має сповільнити зростання вимог до заробітної плати, і в результаті у В’єтнаму буде достатньо часу для створення галузей з високим попитом на робочу силу, що життєво важливо для країни з населенням майже 100 мільйонів. Багато інших країн також можуть похвалитися молодими трудовими ресурсами, але мало де при цьому проводиться така ефективна політика, як у В’єтнамі.
З початку 1990-х років уряд всіляко підтримує міжнародну торгівлю та інвестиції. Це вселило впевненість в іноземні компанії, які почали будувати в країні свої заводи. Іноземні інвестори відповідають за чверть всіх щорічних капітальних витрат у В’єтнамі. Обсяг міжнародної торгівлі становить приблизно 150% від національного виробництва — більше, ніж в будь-якій іншій країні з порівнянним ВВП на душу населення.
Інвесторів також надихає стабільність довгострокового планування В’єтнаму. Як і Китай, В’єтнам використовував п’ятирічні плани — грубі намітки майбутніх напрямків розвитку. Але при цьому — знову-таки, як і в Китаї — уряд залишив простір для інновацій: 63 провінції країни конкурують між собою за увагу інвесторів.
Модель розвитку, яка передбачає створення індустріальних парків на гроші іноземних компаній і під їхнім керівництвом, була випробувана в Хошиміні в 1991 році і відтоді успішно відтворюється по всій країні. Варто зазначити, що робоча сила В’єтнаму відрізняється не лише молодістю, але і досвідом. Державні витрати на освіту становлять близько 6,3% від ВВП — на два процентні пункти більше, ніж у середньому в країнах з низьким і середнім рівнем доходу.
Хоча деякі уряди витрачають на освіту навіть більше, В’єтнам дуже добре управляє своїми витратами, щоб охопити якомога ширші верстви населення і забезпечити мінімальні стандарти якості освіти. Згідно зі світовими рейтингами, 15-річні школярі з В’єтнаму обходять своїх однолітків в Америці і Великобританії за результатами в математиці та природничих науках.
Пізніше така підготовка цілком окупається на виробництвах країни. На заводах Saitex (виробник джинсового одягу вищої якості), де створюються такі популярні на Заході «потерті» джинси, робітникам доводиться управлятися з дуже складними машинами — від лазерів до нанобульбашкових пральних машин.
Всі ці фактори створюють міцну основу для зростання, крім того, В’єтнам пожинає плоди зовнішньоторговельних угод. Країна має найбільше виграти від створення Транс-Тихоокеанського партнерства — угоди про вільну торгівлю між 12 країнами, включаючи Америку та Японію.
Правда, останнім часом американські політики налаштовані проти подібних угод, і є ризик, що ТТП так і не буде втілене в життя. Але навіть у цьому випадку В’єтнам залишиться у виграші: галас навколо проекту вже допоміг країні розповісти світу про свої можливості. До того ж вона укладає й інші важливі угоди: зараз обговорюється договір про вільну торгівлю з ЄС, а аналогічна угода з Південною Кореєю набрала чинності в грудні. Та у В’єтнаму вистачає і проблем, кожна з яких може негативно позначитися на зростанні.
Раніше спекулятивні надмірності призвели до появи бульбашки на ринку нерухомості. Вона лопнула в 2011 році, і на руках у банків залишилося безліч кредитів без будь-якої надії на їх погашення. Влада організувала спеціальне підприємство з управління активами, яке отримало у народі прізвисько «Поганий банк». Воно мало взяти на себе всі безнадійні кредити. У банківській системі почали наводити порядок.
Проте капітал повертався в банки занадто повільно, а модернізація системи проводилася не цілком послідовно. В одній дуже важливій сфері країна явно програє Китаю — йдеться про потенціал приватного сектора економіки. Приватні китайські компанії отримують близько 1,7 юанів прибутку на кожен юань в активах; це більш ніж удвічі перевищує результат державних підприємств — 0,7. У В’єтнамі, за даними Світового банку, продуктивність приватного сектора впала до того ж рівня 0,7, що і у державних підприємств. Одна з причин полягає в тому, що великі компанії у В’єтнамі в середньому працюють в 6,4 окремих галузях промисловості; у Китаї, за оцінкою Організації економічного співробітництва і розвитку, цей показник дорівнює лише 2,3.
Крім того, хоча В’єтнаму йдуть на користь іноземні інвестиції, тільки 36% компаній країни інтегровані в експортні галузі, у порівнянні з майже 60% в Малайзії і Таїланді, за даними Азіатського банку розвитку (АБР). У деяких випадках швидкість, з якою В’єтнам відкрився світу, грає проти нього.
Samsung довго працювала над запуском виробництва мобільних телефонів у В’єтнамі й має намір інвестувати в проект до 3 млрд доларів, але вітчизняні постачальники мало що можуть запропонувати компанії за винятком пластикової упаковки. Ву Тхань Ту Ань, глава навчальної програми Фулбрайта з економіки в Хошиміні, говорить, що уряд має допомогти організувати ланцюжки поставок, наприклад, навчаючи компанії з виробництва текстилю випускати продукцію для підтримки швейної промисловості. Але для обережного оптимізму є всі підстави.
Міністерство планування та інвестицій на початку цього року спільно з Світовим банком розпочало роботу над стратегією модернізації. В їхній спільній доповіді «В’єтнам 2035» описується, як країна може комерціалізувати державні підприємства і вдихнути нове життя в приватний сектор. Державі дуже бракує грошей: у 2016 році дефіцит бюджету п’ятий рік поспіль складе більше 6% від ВВП.
Щоб зміцнити свої доходи, минулого року уряд відкрив торгівлю акціями більш ніж 200 державних підприємств, що стало рекордною пропозицією. В основному були продані зовсім невеликі пакети, але в липні держава зробила сміливий крок, скасувавши обмеження на розмір частки іноземної власності для Vinamilk, основної молочної компанії країни (раніше вона становила 49%).
Інвестори сподіваються, що за цим рішенням підуть аналогічні зміни щодо інших держкомпаній. Після декількох років стійкого зростання В’єтнам майже досяг найважливішого рубежу.
Зараз він вважається країною з середнім рівнем доходу і може втратити доступ до пільгового фінансування за рахунок банків розвитку. У 2017 році Світовий банк почне поетапну відмову від пільгового кредитування. Для В’єтнаму це хороший привід задуматися про те, чого йому вдалося досягти і що його чекає попереду. Країна має шанс стати новою легендою економічного зростання Азії. Але для цього буде потрібно чимало сил і мужності.
За матеріалами:
Поділитися новиною
