1433
Станіслав Под'ячев: як НБУ інфікує корупцією банківську систему
— Кримінал
На цьому тижні НБУ опублікував дві постанови: одна з них, № 364, створює ілюзію лібералізації в банківській сфері, друга, за № 365, змушує банкірів виконувати невластиві бізнесу адміністративні функції або ставати корупціонерами.
Сучасна правова система розділяє регулювання діяльності державних органів і приватних компаній на публічне та приватне право. Основний принцип приватного права – дозволено все, що не заборонено законом. А публічного – дозволено лише те, що безпосередньо передбачено законом.
З часів Римської імперії цей принцип використовується для того, щоб захистити суспільство від свавілля влади, точніше людей, які були обрані або призначені діяти від імені держави, користуючись можливістю примусу і покарання за непокору.
Суспільство розвивається, створюючи нові технології, які не тільки змінюють побут людей, а й дають змогу подолати монополію держави, зменшити її роль в житті звичайної людини. Обмежені публічно-правовими інструментами чиновники, в гонитві за інструментами контролю, перекладають «брудну роботу» на бізнес, який діє за протилежними принципами.
Саме в цьому полягає суть ухваленої ще в 2012 році Постанови НБУ № 346, що надає НБУ найширший інструментарій в сфері впливу на діяльність комерційних банків, які змушують виконувати поліцейські функції щодо клієнтів. Як і “стаття 73 Закону України Про банки і банківську діяльність, що дозволяє чиновникам НБУ самостійно оцінювати рівень порушень або загрози інтересам вкладників і на свій розсуд застосовувати до банків санкції в діапазоні від письмового попередження до ліквідації. Діапазон повноважень настільки широкий, що коли провести аналогію з діями поліцейського, то за будь-яке порушення правил дорожнього руху або загрозу такого порушення було б передбачено покарання у вигляді усного попередження чи конфіскації автомобіля.
У цих умовах всі банки перебувають на короткому повідку в регулятора, репутація котрого завдяки участі у фінансових схемах попереднього і чинного гарантів Конституції, м’яко кажучи, викликає питання. Що ж тепер вимагає від банкірів держава? Розберемо три найсуперечливіших підстави для визнання ризикованою діяльності банку в сфері фінансового моніторингу, які запроваджує нова постанова.
1. «Проведення клієнтами банку фінансових операцій, що не мають документального підтвердження очевидної економічної доцільності (сенсу), і/або якщо у банку немає документів (інформації) про реальні фінансові можливості здійснення фінансових операцій клієнтів, або в разі невідповідності фінансових операцій клієнта наявним у банку документам (Информації) про фінансовий стан і/або зміст діяльності (соціальний статус) клієнта».
Прийшовши в банк з платіжним дорученням, клієнт змушений буде просто з порога починати виправдовуватися і переконувати всіма доступними йому способами в «очевидній економічній доцільності». Те, що очевидно для однієї людини, може бути нонсенсом для іншої. Підприємницька діяльність, особливо в сфері інновацій, на думку банківського клерка, може не мати очевидного сенсу. Це найширше поле для корупції.
2. «Участь банку (надання банком послуг) у проведенні фінансових операцій, характер або наслідки яких дають підстави вважати, що вони можуть бути пов’язані з виведенням капіталів, легалізацією кримінальних доходів, конвертацією (переведнням) безготівкових коштів у готівку, здійсненням фіктивного підприємництва, ухилення від оподаткування тощо (зокрема пов’язаних зі зняттям готівки, переказом коштів за кордон, купівлею-продажем цінних паперів, використанням рахунків осіб не за призначенням тощо)».
Якщо підприємець, який заробив за рік мільйон гривень, хоче купити собі ділянку в Чорногорії, це може служити «підставою вважати» цю операцію виведенням капіталу за кордон.
Зняття в банкоматі готівки – «конвертація (переказ) безготівкових коштів в готівку». У цій статті не йтиметься про «ухилення від оподаткування» і «легалізацію злочинних доходів», бо провину особи у вчиненні цих злочинів, відповідно до законів України, визначає виключно суд.
Але НБУ вважає, що банкір має бути компетентніший і без зайвих органів на кшталт поліції чи прокуратури самостійно кваліфікувати дії клієнта і визначати, винен той чи ні, ґрунтуючись на таких критеріях, як «можуть бути пов’язані», «тощо», «очевидний економічний сенс».
3. «Проведення банком або клієнтами банку фінансових операцій, характер або наслідки яких дають підстави вважати, що вони можуть бути пов’язані з уникненням вимог і обмежень, передбачених банківським, валютним законодавством, законодавством з питань фінансового моніторингу».
При цьому, в жодному законі або іншому нормативно-правовому акті України не визначено поняття «дають підстави вважати, що вони можуть бути пов’язані». Тобто, навіть якщо операція не пов’язана з уникненням обмежень, яких в наших законах безліч, і навіть якщо клієнт гадки не мав про їх наявність, але банкір вважає, що вони «можуть бути пов’язані», хоча б чисто теоретично, він зобов’язаний відмовити клієнту в її здійсненні.
Такі дискреційні повноваження нагадують розстрільні протоколи трійок НКВД. Справді, чим вищезгадані категорії відрізняються, наприклад, від «вів різку контрреволюційну агітацію» або «вів серед населення активну контрреволюційну діяльність, поширюючи занепадницькі настрої»? Звичайно, сьогодні не йдеться про розстріли. Це стосується «лише» бізнесу, репутації, власної гідності.
Закручування гайок у бізнесі руками банкірів, які самі по собі представляють приватний бізнес, є логічним продовженням історії з постмайданівським рефінансуванням банків 2014 року, коли, за інформацією банкірів, чиновники отримували 25% у вигляді відкатів за кредити банкам.
Здавалося б, добра справа порятунку банків обернулася втратами для бюджету і прибутком для чиновників. Трагедія полягає не в тому, що нові вимоги з контролю за операціями клієнтів заважатимуть спокійно спати менеджменту і акціонерам українських банків, а в тому, що держава, перекладаючи невластиві бізнесу функції на банкірів, заражає вірусом влади і корупції кожного співробітника банку. Цей вірус дуже небезпечний. Він оселяється в людині й провокує шукати якомога більше інструментів впливу на клієнтів.
НБУ прикривається війною і необхідністю відрізати можливість фінансування терористів. Одночасно з цим компанія Президента поповнює бюджет країни-агресора в рамках чинного законодавства. Природно, це має «очевидний економічний сенс» і не викликає питань з приводу виведення капіталів за кордон.
Для людей знайомих з футурологією очевидно, що час не лінійний і не універсальний. Одночасно на Землі живуть люди, які прагнуть в минуле (Росія, релігійні фанати), які чіпляються за теперішнє (Європа, власники капіталів) і проектують майбутнє (Кремнієва долина, інноватори). Нацбанк, слідом за своїми московськими колегами, явно тягне банківську систему України в минуле. Ідеальний банк очима НБУ – це сільська філія ощадбанку, яка приймає комунальні платежі, видає пенсії і приймає копійчані вклади від віруючих в державу.
Однак та частина суспільства, яка штовхає людство вперед, відчуває гостру потребу в сучасний фінансових інструментах. І як ми бачимо, це не мають бути банки за визначенням. Єдиний доступний на сьогодні інструмент для реалізації цих потреб – цифрові автономні організації, що існують у віртуальному світі й працюють за природними законами математики.
Станіслав Под’ячев, експерт у сфері віртуальних валют
За матеріалами: Файненс.ЮА
Поділитися новиною
