862
Нечесна гра: хто інвестує мільярди в обіг спортивного допінгу
— Світ
Переддень XXXI літньої Олімпіади, яка стартує 5 серпня в Ріо-де-Жанейро, ознаменувався грандіозним допінговим скандалом навколо спортсменів Росії. Допінг – безумовне зло і величезна проблема світового спорту. Його застосування спотворює результати спортивного змагання і шкодить здоров’ю спортсменів. При цьому допінг є глобальним ринком, який оцінюють в $50 млрд щорічно.
Все для перемоги
Сучасний спорт найвищих досягнень – це великі гроші. Заради них недобросовісні спортсмени і тренери нерідко йдуть на застосування допінгу – природних, синтетичних і наркотичних речовин, які здатні поліпшити роботу організму спортсмена і оптимізувати результати. Щорічно на застосуванні допінгу ловлять до 2% спортсменів, які здали проби.
Основні види допінгу: стимулятори, пептидні гормони (гормони росту), анаболічні стероїди, діуретики (сечогінні), анальгетики (знеболювальні). Їх застосування залежить від завдань, пов’язаних з видами спорту. Так, у циклічних видах (біг, велоспорт, лижні перегони) важлива витривалість – тому використовуються допінги типу еритропоетину, який поліпшує доставку кисню до м’язів. Саме в застосуванні еритропоетину 2012 року звинуватили й довічно дискваліфікували легендарного американського велогонщика Ленса Армстронга. Анаболічні стероїди застосовують для нарощування м’язової маси, а діуретики – для зменшення ваги, а також для виведення з організму інших заборонених засобів.
У списку заборонених препаратів Всесвітнього антидопінгового агентства (ВАДА) сьогодні – понад 200 найменувань. Деякі засоби спортсменам забороняють вживати лише під час змагань, але дозволяють в період тренувань.
Якщо в організмі спортсмена допінг-тест виявляє заборонені препарати, то винного дискваліфікують. У перший раз – на 2 роки, а при повторному порушенні – від 4 років і довічно.
Власне, більшість речовин, що належать до допінгу, є медичними засобами, ліками. Але в площині спорту вони потрапляють під заборону – офіційно після досить тривалого моніторингу з боку ВАДА, коли з’ясовується, що препарат має на організм таку дію, яка може надати спортсмену перевагу під час змагань.
Яскравий свіжий приклад – мельдоній (мілдронат). Препарат, який підтримує енергетичний метаболізм серця, було синтезовано в Латвії наприкінці 1970-х років, у 1984 – дозволено до застосування, в 2012-му включено до переліку життєво необхідних і найважливіших лікарських препаратів. А з 1 січня 2016 року – заборонено ВАДА як допінг. Найвідомішою жертвою мельдонію стала російська тенісистка Марія Шарапова. Визнання у вживанні мельдонію, крім дворічної дискваліфікації, коштувало їй $140 млн – після розриву рекламних контрактів з великими брендами. Зате продаж мельдонію в аптеках після скандалу збільшився в 20 разів.
Допінг – бич світового спорту. Ставки високі, а можливості людського організму не безмежні. І в боротьбі за результат постійно відбуваються спроби штучного стимулювання. Фармакологічна наука веде пошуки все нових і нових препаратів, намагаючись грати з ВАДА на випередження: поки препарат невідомий, він не може бути заборонений. Також ведуться розробки методів завчасного виведення допінгу з організму перед змаганнями – щоб не ловили на тестах. Заочне змагання виробників і споживачів допінгу з антидопінговими службами триває з не меншим завзяттям, ніж змагання атлетів на аренах. (Див. таблицю «Топ-10 країн за допінг-випадками»).
Історія питання
Допінг по суті є ровесником спорту. Відомо, що ще за часів античних Олімпіад учасники перегонів на колісницях підгодовували своїх коней травами, які мали збудливі властивості.
Сучасна історія підтверджених випадків застосування допінгових засобів ведеться з 1865 року, коли британські майстри спортивної ходьби зізналися у використанні опіатів. На Олімпіаді 1904 року в Сент-Луїсі ледве врятували переможця-марафонця Томаса Хікса, який «заправився» сумішшю бренді, кофеїну і стрихніну.
Першу офіційну заборону на використання штучних стимуляторів у спорті ухвалила в 1928 році Міжнародна федерація легкої атлетики. У «достероїдну» епоху нечесні спортсмени переважно користувалися широко доступними тоді кокаїном і стрихніном. У 1935 році винайшли синтетичний тестостерон, завдяки якому нацистська Німеччина блискуче виступила на домашній Олімпіаді 1936 року в Берліні. У роки Другої світової війни в спорт прийшли з армії розробки лікарів для підвищення витривалості солдатів – стимулятори нервової системи амфетаміни.
У 1958 році американський лікар Джон Зіглер синтезував перший анаболічний стероїд – дианабол, який почали застосовувати важкоатлети і бодібілдери. У 1960 році була зафіксована перша смерть, пов’язана з допінгом: датський велосипедист Кнут Єнсен впав на 100-кілометровій гонці в Римі, в його крові знайшли сліди амфетаміну. А в 1967 році відбулася найбільш резонансна смерть від допінгу: британський велосипедист Томмі Сімпсон помер під час 13-го етапу гонки «Тур де Франс». Причина смерті: амфетаміни з коньяком.
Після смерті Сімпсона в 1967 році при Міжнародному олімпійському комітеті (МОК) була створена комісія з боротьби із допінгом, яку очолив бельгійський принц Александр де Мерод. Спершу ця комісія не мала ні коштів, ні апаратури, ні дисциплінарних прав і займалася тільки моніторингом випадків застосування допінгу. Приводів було чимало: американські, радянські й німецькі (НДР) фахівці наввипередки розробляли нові стимулятори. Початок роботи комісії ознаменувався цікавою історією: американці надали їй апаратуру, яка могла визначати в пробах крові й сечі популярний тоді допінг – метандростенол. Добра воля фахівців зі США пояснювалася тим, що вони вже розробили для своїх атлетів новий анаболік – станозолол, а їхні головні конкуренти тренувалися на метандростенолі.
На Олімпіаді 1968 року в Мехіко вперше були запроваджені перевірки на допінг і відбулася перша дискваліфікація (шведська збірна з п’ятиборства позбулася бронзових медалей). У 1972 році почалися широкі перевірки олімпійців на наркотики і стимулятори. У 1975 році МОК заборонив анаболічні стероїди.
На Олімпіаді 1988 року в Сеулі вибухнув найгучніший допінговий скандал того часу: канадський спринтер Бен Джонсон був позбавлений золотої медалі в бігу на 100 метрів за застосування станозололу.
Загалом, починаючи з 1968 року, олімпійських медалей через допінг були позбавлені 63 спортсмена. Серед них є і українці: в Афінах-2004 – Юрій Білоног (штовхання ядра, золото) і жіноча четвірка в академічному веслуванні; в Пекіні-2008 – Людмила Блонська (легкоатлетичне семиборство, срібло). (Див. таблицю «Топ-5 видів спорту – лідерів за відібраними через допінг олімпійськими медалями»).
Через системне застосування допінгу і наступні скандали поняття «болгарські штангісти» і «легкоатлети НДР» свого часу стали загальними. Але напередодні ігор в Ріо 2016 року всі попередні скандали своїм масштабом перекрило викриття масових фальсифікацій допінг-проб російських спортсменів на зимовій Олімпіаді 2014 року в Сочі. Причому головним криміналом стала участь у цій афері державних структур РФ – Міністерства спорту і ФСБ.
Схоплений – злодій
У 1999 році було створено агентство ВАДА, яке стало головним міжнародним органом із системної боротьби з допінгом. За словами колишнього голови комітету спортсменів ВАДА В’ячеслава Фетісова, причиною створення агентства стало те, що МОК як громадська організація вже був не в змозі боротися з допінгом колишніми методами. Була потрібна підтримка державних органів, у тому числі – Інтерполу та інших поліцейських структур. Тому що мати справу доводиться з організованою злочинністю аналогічною наркоторгівлі.
Сьогодні ВАДА об’єднує близько 600 різних структур, включно із міжнародними й національними федераціями з видів спорту, а також урядові організації різних країн. З 2002 року штаб-квартира ВАДА розташована в Монреалі (Канада), президентом ВАДА з 2014 року є британець Крейг Ріді.
У 2004 році під час Олімпіади в Афінах було ухвалено чинний Всесвітній антидопінговий кодекс. На його основі в жовтні 2005 року на Генеральній асамблеї ЮНЕСКО в Парижі була ухвалена Міжнародна конвенція проти допінгу в спорті, яку підписали представники 191 країн світу.
Представники ВАДА здійснюють системні перевірки атлетів на допінг – як під час змагань, так і в будь-який інший період часу. Ухилення від здачі проби тягне за собою найсуворіші наслідки – дискваліфікації та штрафи. Список заборонених препаратів постійно моніториться і поповнюється. Існують різні винятки і процедури для застосування ліків спортсменами в разі медичної потреби (наприклад, астматики). Взагалі вся діяльність ВАДА ретельно регламентована і розписана до найдрібніших деталей.
Бюджет ВАДА, який сьогодні становить близько $60 млн на рік, наполовину формує МОК і наполовину – уряди країн-учасниць. Зокрема, внески великих країн – засновниць ВАДА становлять $750 тис. Спільну структуру МОК і ВАДА – Фонд антидопінгових досліджень (Anti-Doping Research Fund) також фінансують МОК ($10 млн) і уряди країн-учасниць ($6 млн).
Президент МОК Томас Бах проголосив боротьбу з допінгом одним із пріоритетів у своїй роботі. Хоча МОК ухвалив компромісне рішення з приводу допуску на Олімпіаду в Ріо спортсменів Росії – на розсуд профільних міжнародних федерацій, ВАДА продовжило мандат на роботу незалежної комісії Річарда Макларена, яка розслідувала махінації з допінг-пробами на іграх в Сочі-2014. Робота буде продовжена, щойно комісія знайде необхідні кошти для забезпечення своєї діяльності – $1,3 млн.
Ціна питання
Якщо цифри фінансування ВАДА є відкритими і коректними, цього неможливо сказати про обороти допінгу. Допінг – це абсолютний кримінал, явище того ж порядку, що наркоторгівля або корупція, з тим же градусом конспіративності, коли всі суми є оціночними. І, зрозуміло, ніякі аудиторські компанії, що оцінюють світовий спортивний ринок, не включають до своїх звітів тему допінгу.
Приблизний оборот світового роздрібного ринку допінгу, за оцінкою італійського експерта Алессандро Донаті, перебуває в районі $50 млрд (див. таблицю «Структура світового ринку допінгу»).
Для порівняння, роздрібний ринок кокаїну, за оцінкою Управління ООН з наркотиків і злочинності, дорівнює $85 млрд, а ринок опіатів – $68 млрд. Тобто, порядок цифр можна порівнювати.
В силу великих грошових обсягів і нелегального характеру виробництва, доставки і дистрибуції, допінговим бізнесом займаються глобальні кримінальні структури. Значна частина сировини (хімічних порошків), необхідної для виробництва заборонених препаратів, надходить з Азії. Основний ринок ділять між собою Китай, Індія і Таїланд – країни, де добре розвинена фармацевтична промисловість за наявності дешевої робочої сили.
За даними експертів ВАДА, сировину для допінгу, як правило, виготовляють не в промислових, а в лабораторних масштабах – на невеликих приватних фабриках. Прибуток таких виробництв у десятки разів перевищує витрати на випуск продукції. В середньому норму прибутку виробників сировини для допінгу оцінюють в 900%.
Виробництво та фасування безпосередньо препаратів здійснюється в підпільних лабораторіях в різних країнах світу. Принцип виробництва і розповсюдження практично такий же, як у наркодилерів. Правда, допінг, на відміну від важких наркотиків, можна легально придбати в інтернет-магазинах – коли йдеться про спортсменів-аматорів, які не беруть участі в змаганнях, а тренуються для себе і, відповідно, не підпадають під увагу ВАДА. Річний дохід одного інтернет-магазину, що продає допінг-препарати, може досягати $40 млн. Крім того, нерідко точками поширення допінгу виступають фітнес-центри. Саме любителі, перш за все – бодібілдери, складають основний контингент споживачів допінгу.
Сегмент професійних спортсменів на ринку допінгу Алессандро Донаті оцінює в $15 млрд. Тут активну роль в розповсюдженні грають так звані «чорні лікарі». Вони становлять свого роду преміум-сегмент ринку – невелика кількість дистриб’юторів і високі ціни для заможних клієнтів. Найвідомішими з таких персонажів стали Віктор Конте («Справа BALCO») і Еуфеміано Фуентес («Операція Пуерто”).
Віктор Конте – засновник і власник скандально відомої лабораторії Bay Area Laboratory Cooperative (BALCO), яка на папері продавала харчові добавки, а на ділі забезпечувала забороненими препаратами відомих спортсменів. Серед клієнтів Конте була спринтер Меріон Джонс, позбавлена на Олімпіаді в Сіднеї-2000 трьох золотих і двох бронзових медалей. За результатами розслідування Конте був засуджений до чотирьох місяців в’язниці (2007 рік). Сьогодні він допомагає ВАДА виявляти випадки застосування заборонених препаратів.
Іспанський лікар Еуфеміано Фуентес скандально прославився після «Операції Пуерто» – розслідування іспанської поліції щодо допінг-системи у велоспорті. У 2006 році в лабораторії Фуентеса поліція виявила тисячі доз анаболіків, пакети з кров’яними препаратами для подальших переливань і апаратуру для їх синтезування і переливання. Клієнтами Фуентеса виявилися багато провідних велогонщиків світу. Зокрема, італійський велогонщик Іван Бассо згодом зізнався, що в 2005 році заплатив за допінг лікарю Фуентесу 94 тис. EUR.
Середній річний дохід «чорного лікаря» з одного елітного спортсмена Алессандро Донаті оцінює в $30 тис.
Український допінг – не лише сало
Україна приєдналася до всіх міжнародних документів, спрямованих на боротьбу з допінгом: у 2001 році наша країна ратифікувала антидопінгову конвенцію Ради Європи, а в 2004 – Додатковий протокол до неї. У 2006 році Україна однією з перших ратифікувала Міжнародну конвенцію про боротьбу з допінгом у спорті ЮНЕСКО.
Для імплементації вищезгаданих документів Україна в 2001 році ухвалила Закон «Про антидопінговий контроль у спорті», внаслідок якого в 2002 році був створений Національний антидопінговий центр (НАДЦ). В силу обмежених коштів, про які тільки говорять (жодних відкритих даних про бюджет НАДЦ виявити не вдалося. – Ред.), але ніде не наводять, центр переважно займається просвітницькою роботою. У структурі НАДЦ є лабораторія антидопінгового контролю, яка поки що не має акредитації ВАДА. У 2015 році НАДЦ розробив і погодив з ВАДА Антидопінгові правила, до яких приєдналися всі спортивні федерації України.
Українські спортсмени сьогодні перебувають у таких же відносинах з допінгом, як і всі інші. Хтось застосовує на свій страх і ризик, хтось попадається і позбавляється завойованих медалей і прав брати участь у турнірах. Крім згаданих вище Юрія Білонога і Людмили Блонської, на ОІ-2012 в Лондоні на різних допінгах попалися чотири українські спортсменки (плавчиня Ольга Береснєва, легкоатлетки Анжеліка Шевченко і Світлана Шмідт, семиборка Людмила Йосипенко), в Сочі-2014 – двоє: лижниця Марина Лісогор (триметазидин) і біатлоніст Сергій Седнєв (еритропоетин).
Українці виявилися і серед жертв мельдонію, зокрема, на Олімпіаду в Ріо не були допущені борці Ален Засєєв, Андрій Квятковський та Оксана Гергель.
Вкрай скептично оцінює роботу НАДЦ президент Федерації спортивного права України Олександр Кошевий, який зазначає повну інституційну невідповідність боротьби з допінгом в Україні вимогам ВАДА. Зокрема, він вказує на застарілу норму Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за застосування допінгу – ст. 323, яка вже більше десяти років апелює до неіснуючого антидопінгового кодексу Олімпійського руху. Тобто, має відсилання до акту, якого не існує.
«Міністерство спорту фінансує лабораторію, результати якої свідомо неприйнятні та не мають абсолютно ніякого значення з точки зору WADA, – каже Кошевий. – Тим не менше, за відсутності власної, акредитованої ВАДА, лабораторії, рудиментарна система боротьби з допінгом в Україні фінансується з розмахом навіть за теперішніх часів. По суті, за відсутності механізмів і процедур в Україні відбувається імітація боротьби з допінгом за рахунок держбюджету, а авторитет і престиж країни чиновники примудряються розмінювати на дешевий власний піар».
На думку Олександра Кошевого, змінити ситуацію можна, почавши вибудовувати механізми й інститути боротьби з допінгом, що працюють в суспільстві, яке визнає спортивну конкуренцію за правилами чесного суперництва.
Ігор Левенштейн
За матеріалами: Hubs
Поділитися новиною
