1678
Погано, але для кожного: у скільки Україні обходиться "безкоштовна" вища освіта
— Казна та Політика
Нещодавно Кабінет міністрів України прийняв рішення про збільшення державного замовлення у вузах в 2016 році. Крім рішення про 14%-ве підвищення замовлення на молодших спеціалістів (це останній рік, коли можна вступити до ВУЗУ за такою кваліфікацією, рішення про його підвищення було прийнято багато в чому під впливом ситуації з фінансуванням ПТУ), на 6,4% знизили прийом бакалаврів, на 22% і 50% збільшили прийом спеціалістів і магістрів відповідно, пише VoxUkraine.
“У довгостроковій перспективі ідея про “безкоштовну” вищу освіту від держави насправді обертається неефективним витрачанням державних коштів і створює спотворення на ринку праці”, – вважає Марія Репко з Центру економічної стратегії.
Експерт знайшла відповіді на кілька питань про роль вищої освіти в Україні.
1. Чи відповідає обсяг державного замовлення демографічній ситуації?
Істотний спад народжуваності в кінці 90-х – початку 2000-х зараз обернувся тим, що кількість людей, які за віком можуть вступати у вузи, істотно нижчий, ніж у попередні роки.
“Скорочення кількості випускників шкіл через негативну демографічну ситуацію в країні випереджає скорочення держзамовлення. Так, кількість учнів, які закінчили школу III ступеня і одержали атестат про повну загальну середню освіту (що дає їм право вступу у вузи III-IV рівнів акредитації), так наблизилася до показників прийому за державним замовленням, що зараз нівелюється саме поняття “конкурсний відбір”, – йдеться в звіті Рахункової палати.
За даними Рахункової палати, якщо у 2012/13 роках поза межами державного замовлення у ВНЗ вступало близько 41% осіб, то вже в 2015 році ця кількість становила лише 26%. Тобто, якщо користуватися цифрами Рахункової палати, 74% осіб мали можливість вступити на бюджет.
2. Чи відповідає державне замовлення реальним потребам ринку праці?
Індекс складності економіки, який можна вважати якісним показником загального рівня технологій в країні, і, відповідно, можна припустити, що він матиме кореляцію з потребою у високоосвічених кадрах, демонструє низхідну динаміку, а основним експортним товаром України багато років залишається сировина.
Можна було б аргументувати, що зростання кількості людей з вищою освітою потенційно може вивести країну на новий технологічний рівень, якби чотири з ТОП-5 позицій в державному замовленні не займали економіка, гуманітарні науки, правознавство та педагогічна освіта. П’ята спеціальність у ТОП-5 – “Інформатика та обчислювальна техніка” – на третьому місці.
Доцент кафедри економічної теорії НаУКМА Ольга Купець у своєму дослідженні з’ясувала, що 30% українців вже нині відчувають, що мають більш високий рівень освіти, ніж потрібно для виконання їхньої роботи.
“Тобто люди з вищою освітою можуть роками працювати перукарями або операторами колл-центрів, або через завищену ринкову пропозицію фахівців з вищою освітою”, – каже Репко.
Водночас виникла проблема з робочими спеціальностями. Українські виробники в приватних розмовах скаржаться на те, що важко знайти якісні матеріали українського виробництва – від тканини до пляшок. За небагатьма дійсно кваліфікованими побутовими майстрами електриками і сантехніками шикуються черги, оплата їхньої праці, особливо у великих містах, може перевищувати оплату праці викладачів університетів.
3. Чи доцільно фінансувати безкоштовну вищу освіту для кожного за державний рахунок?
Україна багато років має бюджетний дефіцит і борг перед кредиторами. Сукупні витрати держави на освіту протягом 2007-2014 років становили 6,2% – 7,4% ВВП (в середньому, 6,8%), в 2015 році цей показник знизився до 5,4% і на 2016 році планується довести його до рівня 5,3% ВВП. Навіть після скорочення це досить високий показник порівняно з іншими країнами, де середній рівень витрат на освіту за цей період становить близько 4,7% від ВВП. У той же час надзвичайно недофінансованими залишалися капітальні витрати, витрати на медицину.
У складі фінансування окремо освіти в Україні надто високою є частка фінансування вищої освіти. Так, частка видатків на вищу освіту в півтора рази перевищує середній рівень для країн-нових членів ЄС.
Середня освіта за демографічними показниками – той сектор, який найбільше потребуватиме ресурсів найближчим часом, адже кількість дітей молодшого шкільного віку з 2010 року до 2018 року за прогнозами зросте майже вдвічі, як майже вдвічі збільшиться кількість підлітків 10-14 років в 2014-2022 років.
“Рівень оплати праці вчителів, перевантажені класи в містах, погані дороги і відсутність шкільних автобусів у селах, відсутність лабораторного обладнання, комп’ютерів тощо – це все проблеми середньої освіти, які потрібно вирішувати, і це вимагає ресурсів”, – резюмує Репко.
4. Чи може сучасна українська вища освіта бути якісною?
Незважаючи на те, що фінансові ресурси розпорошені між багатьма студентами, і високий рівень корупції у вузах, навіть такої значної частки ВВП України не вистачає, щоб забезпечити високу якість освіти. Приблизно 32% коштів йде не на забезпечення якісної освіти, а на стипендії студентам-бюджетникам, незалежно від фінансово-майнового стану сімей. Якщо брати до уваги рівень функціональної грамотності і продуктивність праці в Україні – навряд чи можна зробити висновок про те, що вища освіта є якісною.
Серед 288 українських університетів немає жодного, який би піднявся вище 400 рядка в глобальному рейтингу QS, а в розрахунку на чисельність населення України має в середньому 6,35 університетів на 1 млн осіб. У Великобританії, де 48 університетів відносяться до світового рейтингу ТОП-400, акредитовано всього 160 університетів, у відношенні до чисельності населення становить 2,48 університетів на 1 млн осіб. Швеція і Німеччина відповідно 4,95 і 5,28 університетів на 1 млн осіб.
“Таким чином, в Україні кількість місць державного замовлення перевищує і потреби ринку праці, і фінансові можливості країни, а освіта при цьому не є якісною”, – резюмує Репко.
Вже зараз існує розрив між вимогами роботодавців та рівнем освіти в Україні. У глобальному світі падіння ресурсних ринків з високою вірогідністю призведе до подальшого тиску на економіки всіх сировинних країн, в тому числі України, і протягом наступних 10 років може посилитися розрив між багатими і бідними країнами не тільки в термінах доходу на душу населення, але і в термінах вимог до кваліфікації робочої сили. Для України це означатиме стрімке розширення кваліфікаційного розриву між вимогами ринку і станом робочої сили, і, відповідно, поглиблення падіння, якщо ситуація докорінно не зміниться, вважають експерти.
За матеріалами: Сьогодні
Поділитися новиною
