4240
На які гроші живе український футбол
— Світ
16 липня матчем на Суперкубок України «Динамо» – «Шахтар» в Одесі відкрився футбольний сезон 2016/17. А 22 липня матчем у Львові «Шахтар» – «Зірка» стартує 26-й чемпіонат України серед команд Української прем’єр-ліги (УПЛ).
Український футбол переживає важкі часи. І мова не про спортивні результати, а про організаційну та економічну складову вітчизняної гри номер один. Наша модель футбольного господарства всі роки незалежності була далека від бізнес-підходів та світового досвіду. Тому настав час розплачуватися за життя на незароблені гроші.
Пейзаж перед битвою
У нинішньому чемпіонаті УПЛ вперше візьме участь рекордно мала кількість команд – лише12. Нагадаємо, що в попередньому турнірі виступали 14 клубів, а до цього їх завжди було 16. Перед чемпіонатом сезону 2016/17 не пройшли атестацію «Металіст» (Харків) і «Говерла» (Ужгород). Раніше був розформований збанкрутілий «Металург» (Запоріжжя). З Першої ліги до вищого дивізіону перейшла тільки одна команда – «Зірка» (Кропивницький). Чотири клуби гратимуть на стадіонах чужих міст: «Шахтар» (Донецьк) у Львові, «Зоря» (Луганськ) в Запоріжжі, «Олімпік» (Донецьк) у Києві – через війну на Донбасі, а «Сталь» (Кам’янське) в Дніпрі – через реконструкцію домашнього стадіону.
Суб’єктивні негативні моменти в нашому футболі, пов’язані із ситуацією на сході країни, тривають два роки. А ось об’єктивні причини того плачевного стану, в якому сьогодні опинився український футбол, налічують вже понад двадцять років. Головна з них – те, що футбол в Україні, як і весь український спорт, не заробляє на своє існування і розвиток, а цілком залежить від власників клубів – представників великого бізнесу.
Забава олігархів
Економіка професійного футболу досить проста. Дохідна частина виглядає так. Клуби заробляють на продажу телевізійних прав, квитків і атрибутики, на спонсорських і рекламних контрактах. А також – на трансферах гравців і призових преміях за спортивні досягнення, які виплачують організатори турнірів. Далі ми детально розглянемо, як саме все це працює в Україні.
Видаткова частина також зрозуміла. Футбольний клуб оплачує роботу колективу співробітників (включаючи гравців, тренерський штаб, адміністрацію і персонал команди), а також утримує клубну інфраструктуру: стадіон, тренувальну базу, дитячо-юнацьку школу, офіс.
В силу об’єктивних причин український футбол не в змозі окупати себе. У нас не склався ринок телевізійних прав, бідне населення, яке не може дозволити собі дорогі квитки, наші розцінки на рекламу і товари суттєво нижче зарубіжних.
Водночас сучасний футбольний клуб, який претендує на виступ на європейському рівні, об’єктивно повинен мати річний бюджет в районі EUR8-10 млн. Для того, щоб отримати від атестаційного комітету Федерації футболу України ліцензію на виступ до УПЛ, клубу необхідно забезпечити виконання цілої низки детально прописаних вимог, на що потрібно мінімум EUR2-3 млн.
Про роль олігархів
Необхідні суми забезпечують власники клубів. Саме їхні прямі й непрямі вливання тримають клуби на плаву. А у випадках, коли господарі з тих чи інших причин втрачають інтерес до своїх іграшок, клуби тонуть. Приклади у всіх на виду: «Арсенал», «Кривбас», «Металург» (Донецьк), «Металург» (Запоріжжя), «Металіст». І це тільки у вищому дивізіоні.
Мотивація олігархів інвестувати у футбол різна, але в цілому вона зводиться до питань статусного престижу, амбіцій, громадського іміджу, іноді – до щирої любові до футболу. У докризові часи в українські клуби вливалися дуже серйозні кошти. Див. таблицю «Топ-10 українських клубів з найбільшими бюджетами».
Однак в останні роки капітали власників клубів серйозно зменшилися, і вони стали вкладати в свої футбольні активи набагато менше грошей. Тому в УПЛ сьогодні й залишилося 12 команд. Хоча двох наших грандів їхні господарі підтримують на пристойному рівні: «Шахтар» – Рінат Ахметов (1-ше місце в рейтингу Forbes по Україні, бюджет за оцінкою на квітень 2016 року – $2,3 млрд), «Динамо» (Київ) – Ігор Суркіс (57-ме місце в рейтингу Forbes по Україні, бюджет – $115 млн). Інше питання, що чемпіонат з двома фаворитами не цікавий – ні в спортивному, ні у фінансовому сенсах.
Слід зазначити ще й те, що наші олігархи ведуть свої футбольні справи так само, як звикли вести свої основні бізнеси. Тобто не зовсім прозоро, не надто публічно, використовуючи різні схеми, що дають змогу оптимізувати витрати. У 2007 р. ФК «Шахтар» став першим і, по суті, єдиним українським клубом, який оприлюднив річний фінансовий звіт. Принаймні його офіційну версію. Крім того, є стійка думка, що футбольні клуби іноді використовували для виведення грошей в тінь.
Присутній ще й фактор нез’ясовної з логічної точки зору поведінки деяких власників клубів. Так, дніпровський «Дніпро», яким з 1996 р. володіє Ігор Коломойський (група «Приват», 2-ге місце в рейтингу Forbes по Україні, бюджет за оцінкою на квітень 2016 року – $1,3 млрд), сьогодні має EUR20 млн боргів із зарплати, з команди пішли майже всі гравці основного складу, УЄФА виключив «Дніпро» з єврокубків. Водночас аналітики сайту «Трибуна» підрахували, що сумарна трансферна вартість гравців, які безкоштовно залишили «Дніпро» за останній рік, склала EUR55 млн. Крім того, від продажу трьох гравців – Ніколи Калинича, Джаби Канкави і Дениса Бойка – клуб виручив EUR10 млн. Таким чином, якби «Дніпро» продав усіх гравців і розрахувався з боргами, йому залишилося б EUR45 млн, чого вистачило б на 15 років пристойного існування. Проте сьогодні доля клубу висить на волосині, і він будь-якої миті може збанкрутувати. Можливо, справа в тому, що Ігор Коломойський відомий висловом «Борги віддають лише боягузи»?
«Я знав, що Ігорю Коломойському набридне все і він перестане вкладати гроші у футбольний клуб, – сказав про це легендарний гравець «Дніпра» Володимир Лютий в інтерв’ю газеті «Експрес». – Це повинні були передбачити топ-менеджери «Дніпра». Коли «крапають» великі гроші, то будь-який ідіот може керувати. У «Дніпрі» треба було організувати роботу так, щоб клуб заробляв гроші».
Пересихаючі джерела
А тепер розглянемо уважно, як працюють в Україні основні джерела доходів: телевізійні права, квитки, фірмова атрибутика.
На початку 2016 р. футбольні клуби Української прем’єр-ліги отримали спільну пропозицію щодо продажу телевізійних прав від двох головних телетрансляторів України («1+1» і «Україна»). Йдеться про суму 102 млн грн (близько EUR3,6 млн) за сезон 2016/2017 з поступовим збільшенням у наступні три сезони. Об’єктивно це невелика сума. Порівняйте із сумами в сусідніх європейських лігах: Румунія – EUR27,3 млн; Росія – EUR32 млн; Польща – EUR35,7 млн. А керівництво англійської Прем’єр-ліги продало телевізійні права на матчі чемпіонату на три сезони на загальну суму в £5,1 млрд (EUR2,2 млрд за один сезон).
Українська проблема полягає в тому, що головні канали-транслятори належать двом олігархам-конкурентам у бізнесі й футболі – Ігорю Коломойському («1+1») і Ринату Ахметову («Україна»). Тому домовитися про єдиний пул і справедливий розподіл коштів ніколи не вдавалося. Правда, зараз в цьому напрямку були зроблені деякі кроки.
7 червня в Будинку футболу відбулася зустріч керівників провідних футбольних клубів з керівництвом УПЛ. Під час зустрічі її учасники обговорили низку важливих питань щодо розвитку, стратегії та ефективності роботи. Однією з головних тем обговорення стала централізація комерційних телевізійних прав для їх подальшої реалізації на внутрішньому і міжнародному ринках. Клуби підтримали загальну стратегію, спрямовану на підвищення загальної вартості продукту. Після голосування 10 клубів передали УПЛ свої комерційні права міжнародних трансляцій, а 7 погодилися на передачу українських прав. Але попри всі домовленості й компроміси в прийдешньому сезоні по ТВ буде висвітлюватися лише 30% матчів чемпіонату України.
Якщо в провідних футбольних країнах частка в доході клубів від продажу телевізійних прав перебуває в районі 30-40%, то в Україні навіть у найкращі часи у найбільш затребуваного клубу «Шахтаря» вона становила тільки 8%.
Але і трансляторів можна зрозуміти: кому з глядачів будуть цікаві похмурі матчі слабких команд, а це три чверті учасників нинішнього чемпіонату? Відповідно, і зібрати рекламу для трансляції каналів буде важко. Тут коло і замикається.
Тепер квитки. Тут проблема в низькій відвідуваності матчів на тлі слабкої купівельної спроможності населення, що зумовлює низькі ціни. Плюс млява політика багатьох клубів у плані організації продажу квитків через абонементну систему і в інтернеті. Нерідко трибуни українських стадіонів на прохідних матчах заповнюються глядачами безкоштовно.
Сукупний дохід від продажу квитків на матчі УПЛ в сезоні 2014-2015 за середньої ціни квитка 40 грн і близько 1,3 млн глядачів на всіх матчах сезону склав близько 50 млн грн ($3,2 млн). У польській Екстраклясі цей показник склав EUR16 млн ($18,2 млн), а в англійській Прем’єр-лізі – £616 млн стерлінгів ($897,5 млн). Відчуйте різницю.
Спортивний аналітик Сергій Болотніков розрахував формулу середньої вартості квитка для українського клубу. Вона є похідним од відношення річного бюджету клубу до складових комерційної діяльності (ті ж ТВ-права, квитки, атрибутика), до кількості домашніх матчів за сезон і середньої відвідуваності матчів в УПЛ.
За цією формулою квиток на матчі провідних українських клубів має в середньому коштувати 444 грн (близько $18). Але це явно нереальна цифра. А фактична середня цифра – 40 грн за тією ж формулою виводить на бюджет клубу в районі 16 млн грн, що для УПЛ явно мало.
Що стосується продажу клубної атрибутики, а також друкованих видань та сувенірної продукції, то тут наші клуби теж сильно відстають від провідних країн. Там виручка від продажу атрибутики становить 10-20% в структурі доходів. У нас рекорд знову ж належить «Шахтарю» минулих часів, який в 2009 р. через мережу фірмових магазинів реалізував продукції на 10,6 млн грн (15% від загальної виручки клубу, на 1 млн грн більше, ніж було отримано від продажу квитків). Але це стосується тільки «Шахтаря» того часу. Іншим клубам такі показники не снилися, хоча систему продажу клубної атрибутики сьогодні мають практично всі клуби.
Тут знову маємо замкнуте коло. Рекордсменом світу з продажу клубних футболок є «Реал Мадрид», який продав 2015 р. 1,4 млн штук. Найбільшим попитом користуються футболки з іменами Кріштіану Роналду і Гарета Бейла. В українських клубах немає Роналду і Бейла, і далеко не кожен наш уболівальник у змозі заплатити за футболку улюбленого клубу EUR20-30.
Специфічна економіка українського футболу
У 2014 р. клуби УПЛ отримали від спонсорів і комерційних партнерів (як правило, це компанії, афілійовані з власниками клубів) EUR87 млн, що склало 56% від загальної суми доходів. Правда, ці цифри – середня температура по лікарні, вони вкрай нерівномірно розподіляються по різних клубах. Скажімо, продавши Алекса Тейшейру в китайський клуб «Цзянсу Сунін» за EUR50 млн, «Шахтар» покрив майже весь свій річний бюджет. Але «Ворскла» чи «Сталь» такими успіхами похвалитися не можуть. В цілому клубні бюджети покриваються за рахунок спонсорських коштів на 70-80%. Хіба це бізнес?
До того ж у структурі витрат українських клубів станом на 2014 р. 85% складали зарплати. З цією позицією були пов’язані й різні схеми за участю футбольних агентів і менеджменту клубів, які отримували відсотки й відкати від придбання нерідко непотрібних клубам гравців. Не випадково динаміка зростання зарплат в клубах УПЛ з 2009 до 2014 р. склала 95% (другий показник в Європі після Туреччини), і в Україну із задоволенням їхали легіонери. Див. таблицю «Топ-10 найбагатших футболістів України».
Втім, було б неправильно стверджувати, що українські клуби нічого не робили і не роблять в очікуванні хазяйських інвестицій. У кращі часи (2007-2013 рр.) в клубах розробляли бізнес-програми з оптимізації доходів і витрат, а ФК «Шахтар» навіть створив компанію «Шахтар Трейдинг», яка системно займається реалізацією брендованої продукції клубу.
Підйому сприяла і відносно добра ситуація в економіці, і те, що в зв’язку з проведенням в Україні Євро-2012 низка клубів отримала можливість грати на великих сучасних аренах. Але через відомі історичні події ситуація драматично змінилася. Перш за все, для клубів з Донбасу, які змушені базуватися і виступати в чужих містах. Але і кілька клубів зі спокійних регіонів теж потрапило в зону фінансової та організаційної турбулентності. Жити по-старому вже не виходить і не вийде.
Проте, в українському футболі, звичайно ж, ведеться комерційна діяльність. Той же матч на Суперкубок в Одесі нинішнє керівництво УПЛ на чолі з її президентом Володимиром Генінсоном постаралося перетворити у велике шоу і максимально капіталізувати. На стадіон «Чорноморець» було продано майже 30 тис. квитків різних цінових категорій (через інтернет і каси). Навколо арени був організований продаж атрибутики команд-суперниць (шарфи – по 350 грн, футболки – по 300 грн), проводилися різні розважальні акції. Титульний спонсор матчу компанія UDP забезпечила призовий фонд в 1,5 млн грн. Шкода тільки, що матчів такого рівня в календарі сезону лічені одиниці.
Але свіжий досвід також показує, що за розумної організації справ українські клуби можуть працювати в плюс. Це продемонстрували «Карпати», які зуміли за підсумками сезону 2015/16 отримати прибуток 7,5 млн грн. Правда, цей прибуток піде на розрахунки за старими боргами, але сам факт показовий. Велику частину доходу клубу (63,5%) склали трансфери трьох гравців: Мар’яна Шведа в «Севілью», Даніло Авелара (відсоток від переходу в «Торіно») і Лукаса Переса (відсоток від переходу в “Депортіво”). (Див. таблицю «Структура доходів ФК «Карпати» в сезоні 2015/16»).
Загалом по Україні дохід клубів від трансферів становить 30%, що сильно поступається, наприклад, Хорватії (75%) чи Португалії (63%). Відкривати і виховувати юні таланти – справа складна, але фінансово цікава. Хоча, як показує український досвід, схеми з придбанням дорослих бразильців або аргентинців ще більш цікаві окремим людям.
І знову ж таки, будувати фінансовий добробут на трансферах це не найцивілізованіший шлях у світовому футболі, де на дохід сукупно працюють інші статті. Див. таблицю «Топ-10 найдорожчих трансферів футболістів з українських клубів».
Треба зістрибувати з олігархічної голки
Цілком очевидно, що звичні шляхи вже завели український футбол в глухий кут. Нескінченно сидіти на голці олігархічних вливань не можна. Потрібно шукати нові підходи і будувати нові бізнес-моделі.
Про необхідність змін говорять різні фахівці. Зокрема, генеральний директор ФК «Зоря» Сергій Рафаїлов стверджує: «Формат проведення чемпіонату потрібно міняти – це зрозуміло. Хоча, я не згоден з багатьма твердженнями, що його потрібно міняти лише заради підвищення глядацького інтересу. Ми бачимо, що якраз глядацького інтересу до ігор в нинішній час немає. Це стосується навіть наших лідерів чемпіонату. Не думаю, що найближчим часом інтерес буде вище. Він залежить від багатьох факторів. Це фінансові можливості уболівальників, політична ситуація, яка склалася, поведінка фанатів, які за останні роки відлякали багатьох глядачів. Плюс безпека і стадіони».
Можливо, у процесі децентралізації та розвитку громадянського суспільства в Україні з’являться інші форми підтримки футбольних клубів, крім доброї волі олігархів. Муніципальні вкладення чи об’єднання вболівальників – все це давно працює в Європі. Але навряд чи у нас це відбудеться досить скоро.
У будь-якому випадку, в організаційному плані нашим клубам сьогодні необхідно йти по шляху оптимізації витрат, розумної кадрової політики, осмислених бізнес-рішень і опори на внутрішні резерви – підготовку і просування молодих вітчизняних талантів. У спорті не завжди є пряма кореляція між грошима і результатами – це наочно підтвердив Євро-2016 із сенсаційними успіхами Ісландії, Уельсу, Угорщини.
Ігор Левенштейн
За матеріалами: Hubs
Поділитися новиною
