940
Важкий метал запорізького розливу
— Казна та Політика
17 липня Україна відзначила День металурга. Для Запоріжжя, де сьогодні працюють десять підприємств металургійної промисловості, це особливий і значущий день. Однак з різних причин це свято стає для запорізьких металургів все менше радісним.
Чим привабити людей в металургію
Взагалі-то професійне свято металургів з 2006 р. офіційно називається День працівників металургійної та гірничодобувної промисловості України. Витоки вшанування людей важкої та складної професії ведуть у 1957 рік, коли в СРСР було започатковано День металурга.
Причому якщо серпневий День шахтаря приурочений, як виявилося, до вельми сумнівного трудового подвигу Олексія Стаханова, то у металургів третю неділю липня для свята взагалі було “взято зі стелі”.
Деяку ясність у ситуацію внесла назва фільму «Найжаркіший місяць» (1974) за гучною постановкою МХАТу «Сталевари». Фільм, на відміну від спектаклю, виявився абсолютно пересічним, але натякнув, що липень – найспекотніший місяць біля мартенівської печі, коли від захмарної температури не рятує навіть повстяний костюм.
Можливо, із цієї самої причини, незважаючи на телевізійні бравурні марші з приводу і 100-, і 200-мільйонної тонни сталі, а також оспівування «підкорювачів вогню» в радянському мистецтві, до 1980-х років металургію вразив кадровий голод. Не рятували ситуацію ні гарячий стаж, ні безкоштовна газвода – народ до мартена не поспішав.
Колишній багаторічний директор «Запоріжсталі» Віталій Сацький, прийшовши на підприємство в 1986 р., насамперед почав преміювати 25 рублями кожного, хто привів на комбінат нового працівника. Хтось скаже – своєрідна форма мережевого маркетингу, але виходу директор на той час просто не мав.
З 1991 року в економіці Запоріжжя почався новий час, коли назагал зберегла свої позиції лише металургія. Звичайно, і тут були втрати – але куди менші, ніж в машинобудуванні, хімії, електроніці та навіть електротехніці. Тому дуже швидко настав період, коли для того, щоб влаштуватися на підприємство металургії, стали давати сотні доларів хабара. Але корупція вітається лише в державному секторі, а в приватному потрібні підготовлені, працьовиті й надійні кадри. Тому кожен завод розв’язував кадрові проблеми по-своєму.
Наприклад, «Дніпроспецсталь» приймала молодих фахівців чи не цілими потоками – за гарантії якості підготовки з боку, наприклад, ректорату Запорізької державної інженерної академії. А ось на «Запоріжсталі» впровадили систему завчасного супроводу учнів і студентів металургійних і родинних металургії ліцеїв, коледжів і університетів, і адаптації їх на робочих місцях. І сьогодні конкурс серед випускників вищих навчальних закладів тут – вісім чоловік на місце. Втім, хороші студенти знають про своє працевлаштування задовго до отримання диплома.
Чому такий конкурс? Тому що середня зарплата на провідних підприємствах запорізької металургії становить 7-10 тис. грн. Крім того, на всіх заводах і комбінатах підписано колективні договори, гарантовано соцпакет, забезпечено постійний медичний контроль і дедалі комфортніші умови праці.
«Соцпакет феросплавника» (він існує не тільки в Запоріжжі, а й на інших феросплавних підприємствах України) вже, здається, обріс легендами. Й інші заводи намагаються до нього підтягнутися. Хоча був час, коли трудовий колектив Запорізького заводу феросплавів через майже дворічний період вимушеного простою погодився із частковим згортанням соціальних гарантій. Але незабаром після відновлення роботи соцпакет було відновлено майже в попередньому обсязі.
Держава не дружить з металургами
Як бачимо, запорізькі капіталісти досить дбайливо ставляться до свого персоналу. Тут є свій економічний інтерес. Адже, навчивши працівника, озброївши його промисловими таємницями і секретами, потім втратити фахівця через надмірну жадібність просто собі дорожче.
Голова Запорізького обкому профспілки металургів і гірників Валерій Сєров зазначає, що мати справу з бізнесменами краще, ніж із державою. Так, бувають важкі переговори з менеджментом і особливо – з власниками підприємств, але, врешті-решт, завжди знаходиться якийсь розумний компроміс, і аргументи профспілок завжди вислуховують. Набагато складніше розмовляти з державою в особі її сьогоднішніх чиновників.
«Нігілізм, лицемірство, цинізм – ось із чим доводиться стикатися в кабінетах, де, здавалося б, всі просто зобов’язані чимось цікавитися, когось вислуховувати і приймати узгоджені рішення», – говорить профспілковий лідер.
Профспілки в боротьбі за робочі місця нині виявилися чимось на кшталт «штовхачів» радянського зразка. Вони намагаються на пальцях пояснити чиновникам згубність підвищення залізничних тарифів, тарифів на електроенергію, перебоїв з поверненням ПДВ та іншого.
Наприклад, зараз виникла проблема субсидій. Як відомо, уряд рапортує про колосальні суми, що виділяються на підтримку населення через подорожчання газу й теплопостачання. Кажуть про 60% охоплення субсидіями квартир і домоволодінь. Але металурги ніяк не потрапляють в число претендентів на субсидії через свої порівняно високі зарплати. Середня зарплата на металургійних підприємствах Запоріжжя нині становить близько 6 300 грн на місяць, і середньодушовий дохід на кожного члена сім’ї металурга вище встановленої урядом планки. І виходить, що металурги, які перебувають в авангарді тих, хто своєю працею формує бюджет країни, розплатяться за газ і тепло двічі. У цьому, звичайно, нічого поганого немає. В умовах економічного форс-мажору сильні й справді повинні допомагати тим, хто слабший. Але все повинно мати свої розумні межі. Адже хто-хто, а металурги вже точно знаються на енергоефективності, модернізації та капітальних вкладеннях. Тому сьогодні вони цікавляться: а в чому задум і як довго проблема енергоефективності та модернізації ЖКГ буде усуватися тільки виплатою субсидій частині населення – без копійки вкладень в ремонти і будівництво.
Панорама різних доль
У металургійних містах колишнього СРСР, і зокрема, в Запоріжжі День металургів (тут його часто називають саме так) – це одне з найважливіших свят. Але і 17 липня всі металургійні підприємства запорізького проммайданчика працювали в три зміни, як це завжди буває на виробництвах безперервного циклу.
Та не всі гіганти індустрії Запоріжжя, пов’язані з виробництвом металу, працювали в цей святково-робочий день. У їх списку донедавна було 10 комбінатів і заводів. Це «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь», Запорізький сталепрокатний завод, Запорізький залізорудний комбінат (ЗЗРК, с. Мала Білозерка Василівського району), Запорізький алюмінієвий комбінат (ЗАлК), Запорізький титаномагнієвий комбінат (ЗТМК), Запорізький завод феросплавів (ЗЗФ), «Укрграфіт», «Запоріжвогнетрив» і «Запоріжкокс».
Нині від ЗАлКу залишається тільки гучна назва, а пуск лінії з виробництва хоча б алюмінієвої «катанки» перенесено з 1 липня на серпень. Спасибі, що на реприватизованому в березні минулого року (рішенням Верховного Суду України) алюмінієвому комбінаті хоч щось запрацює. Втім, експерти далекі від думки, що підприємство почне відповідати статусу комбінату без появи серйозного інвестора, здатного швидше встановити нове обладнання, ніж привести в робочий стан старе. Тобто ЗАлК знову буде випускати первинний алюміній, силумін, кремній, глинозем.
Ще сумніша доля Запорізького сталепрокатного заводу. В процесі приватизації його продали анонімним російським конкурентам (що сховалися за двома швейцарськими компаніями), які досить швидко привели підприємство до банкрутства. На жаль, стан заводу мало кого цікавив (невідомо – чи безкорисливо). Особливо тих, хто просто зобов’язаний був курирувати цей актив з боку державних органів. Тому підприємство вже більше року як викреслено з усіх списків. І тільки його колишні працівники пишуть непотрібні папери в усі можливі інстанції.
А от «Запоріжсталь», а також три підприємства, які входять у сферу його інтересів – ЗЗРК, «Запоріжкокс» і «Запоріжвогнетрив» – виглядають цілком успішними навіть за всіх наявних проблем українського і світового ринку, а також попри хронічні битви за повернення ПДВ і вимоги «Запоріжжяобленерго» щодо погашення боргів.
«Дніпроспецсталь» – монополіст в СНД у виробництві збройової сталі. Завод в останній рік, напевно, менше всіх створював проблем і владі, й енергетикам. При цьому на підприємстві здивовані вельми мізерною динамікою в замовленнях «Укроборонпрому», де начебто не чули ні про АТО, ні про війну на сході.
Запорізький завод феросплавів, незважаючи на свої знамениті соцпакети, з жахом очікує чергового «судного дня» з підвищенням НКРЕКП тарифів на електроенергію. Адже 60% в собівартості продукції ЗЗФ становить саме вона. Уже тепер ситуація, використовуючи шахову термінологію, «висить на прапорці», а що буде восени – ніхто навіть припустити не може.
На ЗТМК понад 3,4 тис. робітників і більше 300 млн грн заборгованості з електроенергії. З огляду на розташування – через територію комбінату прокладено лінії енергопостачання на інші підприємства Запоріжжя – титано-магнієвий не підлягає відключенню ні за яких обставин. Максимум – йому можуть обмежити подачу електроенергії (що востаннє сталося 24 червня).
Колишній Дніпровський електродний завод, а нині «Укрграфіт» оперативно перебудувався і функціонує в нормальному режимі, забезпечуючи зарплатою 2,2 тис. працівників. Можливо, саме цьому підприємству в сучасних умовах найважче, адже найближчий і потужний споживач його анодної маси – ЗАлК, який з 2010 року не працює. Крім того – триває війна, практично заблоковано відносини з Росією (при тому, що коло споживачів вельми обмежене) і зупинена вся вибудовувана роками логістика. Адже промислові електроди потрібні тільки кольоровій металургії. І тут варто згадати і нинішній менеджмент заводу, і екс-директора, колишнього же запорізького губернатора, а нині одного з основних акціонерів «Укрграфіту» Бориса Петрова. Взятий ним ще в 1990-ті роки курс на модернізацію заради якості продукції та розширення її номенклатури, активна співпраця з ЄБРР, дали свої плоди. Підприємство не чекає ласки від природи, а працює, виживаючи в найскладніших умовах. Як бачимо, сьогодні металургам Запоріжжя в більшості своїй не до свят.
Леонід Романовичев
За матеріалами: Hubs
Поділитися новиною
