1842
Смерть мажоритарки й кінець політичної реклами. П'ять змін до виборчого законодавства, які оновлять українську політику
— Казна та Політика
За майже два роки роботи Верховної Ради восьмого скликання депутати не виконали одну з головних своїх обіцянок – змінити виборчу систему. Засилля «вічних» мажоритарників, сумнівні бізнесмени з корупційним минулим і нестабільна коаліція гальмують реформування країни.
Потрапити до парламенту через мажоритарний округ – питання грошей і зв’язків. Скандальний депутат Олександр Онищенко, який втік з України після звинувачень НАБУ в махінаціях з продажу газу з державних свердловин, за версією слідства вкрав від 2,1 до 3 млрд. Його двічі обирали на окрузі № 93 у Київській області, на виборах 2014 року він здобув близько 30 тисяч голосів. Для перемоги йому довелося привезти в місто Кагарлик американську кінозірку Жан-Клода Ван Дама. До того ж, із якихось причин не виставив кандидата на цьому окрузі Блок Петра Порошенка, який фактично мав зелене світло від електорату на виборах-2014.
Експерти назвали п’ять рішень, які дозволять позбутися у Верховній Раді «наглядачів за бюджетними потоками» і зроблять партії інструментом змін в країні, замість бізнес-клубу для лобіювання чиїхось корупційних інтересів.
1. Скасування мажоритарних округів
Серед 416 депутатів нинішньої Верховної Ради понад 190 обрані на одномандатних округах. Перше, що кидається в очі, – вражаюча нерівномірність прохідного бар’єру в різних регіонах України. Якщо екс-регіонал Юхим Звягільський став депутатом завдяки 1 400 голосам виборців на Донеччині, то за активіста Майдану Володимира Парасюка на Львівщині проголосували понад 69 тисяч виборців. Причому Звягільський, колишній директор шахти ім. Засядька, був депутатом усіх восьми скликань Верховної Ради, пройшовши шлях від КПРС до Опозиційного блоку, а чотири терміни був депутатом від Партії регіонів.
Саме на одномандатних округах відбуваються найбільші порушення законодавства. Вся країна спостерігала за «битвою гречки» на 205-му окрузі в Чернігові рік тому, між Геннадієм Корбаном і Сергієм Березенком, а тітушки нинішнього депутата Олеся Довгого двічі нападали на технічних кандидатів від 102 округу на Кіровоградщині просто в приміщенні ЦВК.
У громадській організації “Опора”, яка спостерігає за виборами з 2007 року, після парламентських виборів 2014-го року заявили, що 70% порушень під час кампанії було зареєстровано саме на одномандатних округах.
«В українських реаліях мажоритарна складова – це масові підкупи, зловживання адмінресурсом і деідеологізація кандидата. Отже, він – добрий господар і все. Одні й ті самі люди голосують за одну партію, а по мажоритарці обирають абсолютно протилежну політичну фігуру, орієнтуючись на обіцянки матеріального або інфраструктурного характеру», – говорить аналітик “Опори” Олександр Клюжев.
Зараз у Верховній Раді коаліційні фракції БПП і НФ лобіюють збереження нинішньої виборчої системи. Це не дивно, оскільки в президентській фракції 69 депутатів-одномандатників зі 132 членів фракції, а в Народному фронті – 18 із 82. На позачергових виборах 17 липня лави мажоритарників можуть поповнитися – на всіх семи округах, де будуть проходити довибори, є кандидати від обох партій.
Колишні члени коаліції також розділилися: “Самопоміч” виступає за пропорційну систему з відкритими списками, “Батьківщина” і РПЛ – за частково закриті списки.
«Мажоритарна система проявляє себе ефективно тільки на нижньому рівні селищ і районів. Логічно було б вибирати депутатів парламенту за чисто пропорційною системою [партійні списки], а після завершення реформи децентралізації – вводити її на більш низькі рівні, аж до районів», – вважає експерт з виборчого законодавства і старший юридичний радник міжнародної організації IFES Денис Ковриженко.
2. Обмеження телереклами і жорсткий контроль за витратами
На останні парламентські вибори учасники перегонів витратили 650 млн грн, за даними мережі “Опора”. Експерти стверджують, що це лише офіційна частина витрат, оскільки до 80% легальних бюджетів партії-переможці витратили на телерекламу, а в офіційних звітах показали лише незначну частку.
«Безмежна політична реклама на виборах спотворює усвідомлений вибір громадянина. За її відсутності почнеться конкуренція ідей і смислів, а не просто грошей олігархів», – говорить кандидат в новий ЦВК Євген Радченко.
Він визнає, що офіційні проплати за рекламу ризикують перейти в «джинсу» – приховану рекламу. Для цього працівникам ЗМІ і виборчим штабам доведеться створювати події, прописувати сценарії, а не просто крутити однотипні ролики.
Гонитва за телерекламою і білбордами роздула суми на вибори до астрономічних цифр. Так, один мандат депутата фракції “Батьківщина” коштував 6,4 млн грн, а члена Опозиційного блоку в Раді – 3,9 млн грн. І це тільки за даними офіційних звітів про витрати.
Обмеження телереклами дозволять не просто вирівняти баланс сил у Верховній Раді – це чи не єдиний спосіб прийти до влади новим партіям, які називають себе «антиолігархічними».
«Без обмеження політичної телереклами, гречка і медіа-підтримка олігархів і надалі будуть консервувати нинішню систему», – вважає співголова “Демальянсу” Світлана Заліщук.
Обмеження або заборона на телерекламу політичних партій існує в більшості країн Євросоюзу. У Румунії, де реклама на ТВ для партій і кандидатів під час виборчої кампанії заборонена, вихід на виборців через телеекрани і радіо компенсують дебатами. Правила цих дебатів жорстко прописані: ведучі повинні бути неупередженими, кожен учасник має рівну кількість часу на виступ, а рейтинги промовців не можна показувати в прямому ефірі.
Офіційні обмеження на фінансування виборів в Україні існують: партії та блоки не можуть витратити більше, ніж 2,5 млн грн, кандидати – не більше 170 тисяч. На практиці ані перевірити витрати партій, ані покарати їх за це всі ці роки в Україні було просто нікому.
«Доречно було б просто контролювати витрати партій або кандидатів. Зараз у ЦВК просто немає таких повноважень, а правоохоронні органи нічого не роблять. Тепер цим зможе займатися НАПК, але штрафи, які вони можуть накладати – смішні, десь до тисячі гривень», – каже Ковриженко.
Довести підкуп виборців або партіями, або кандидатами по мажоритарних округах – вкрай важко. Так, із понад 600 заяв про порушення законів під час виборчої кампанії 2014-го року судовими вироками завершилося менше 10.
Він розповідає, що коли за проблему взялися в Грузії – члени уповноваженого органу просто їздили на зустрічі з виборцями і рахували неофіційні витрати. Якщо партія влаштовувала «шашлик-паті», вони рахували кількість учасників, м’яса та напоїв, оцінювали ринкову вартість свята і подавали в суд, де порушників відчутно штрафували. «Іншого шляху просто немає», – резюмує Ковриженко.
3. Розкриття списків
Засилля телереклами і відсутність ідеології призвели до того, що українці звикли голосувати за яскравих лідерів, не звертаючи уваги на тих, хто йде навіть у перший десятці. Цим користуються партійні лідери, які або продають прохідні місця, або ставлять туди наближених осіб, не враховуючи їхню популярність або професіоналізм.
Виправити ситуацію можна запровадженням відкритих списків. Це означає, що на виборах, після обрання партії, виборець зможе поставити позначку навпроти конкретного прізвища людини, яку він хоче бачити в парламенті. Ця ідея ширяє в українському політичному повітрі вже понад 10 років.
Місяць тому до Верховної Ради внесли свій варіант Виборчого кодексу колишній голова Комітету виборців України Олександр Черненко та спікер Ради Андрій Парубій. Чинний член ЦВК Андрій Магера розповідає, як може виглядати нова політична реальність, у разі його ухвалення.
«Буде створено не більше 30 виборчих регіонів, до складу яких зарахують нинішні 225 територіальних округів. Без обрання мажоритарників ці округи стануть функціональною одиницею виборчого процесу, – вважає Магера. – По одному регіону партія зможе виставити 10-15 кандидатів за відкритими списками, його зможе очолити той кандидат, який набере більшість голосів у цьому окрузі».
Якщо після підрахунку голосів партія візьме в окрузі умовних 4,7 мандата – чотири лідери голосування підуть до Верховної Ради з регіонального списку. Залишки по регіонах будуть підсумовувати і проводити до Ради кандидатів вже по загальнодержавному округу.
Запровадження цілком відкритих списків, коли виборці обиратимуть «знайомі обличчя», може призвести до руйнування політичної системи, відзначають експерти.
«У списки будуть брати лише зірок шоу-бізнесу, акторів і шахраїв, щоб взяти більшість. Це буде та сама мажоритарна система, тому частину цього списку партії повинні формувати без голосування за особистості», – каже Ковриженко.
4. Обмежити використання адмінресурсу
Крім безпосереднього незаконного втручання посадової особи в процес виборів, експерти виділяють ще одну проблему: кандидати в статусі посадової особи використовують державні або комунальні ресурси у власних інтересах.
Зараз чиновники, які балотуються в парламент, навіть не повинні йти у відпустку на час виборчої кампанії, що збільшує поле для використання адмінресурсу. У 1998 р. група нардепів уже пропонувала внести до Виборчого кодексу поправку, за якою чиновник має йти у відпустку на час виборів, але Конституційний Суд визнав це «правом, а не обов’язком держслужбовця».
«Це вважається обмеженням прав людини, що пояснюється двома аргументами: поточна діяльність влади не може припинятися на час виборів, але органи влади повинні утримуватися від соціальних ініціатив під час виборчих кампаній», – пояснює Радченко.
Деполітизація державної служби має супроводжуватися жорстким контролем за кандидатами, які обіймають держпосади. Коли ж керівник державного органу, який балотується, змушує підлеглих агітувати за нього чи проводить зустрічі з виборцями в державному приміщенні, – це звичайний кримінальний злочин, який передбачає до п’яти років позбавлення волі. Правда, жодного вироку з цього приводу в Україні ще не було.
«Україні варто запровадити не просто європейські виборчі практики, а забезпечити одну-єдину річ – невідворотність покарання за скоєні злочини. Без цього ніякі практики не будуть ефективними, не те, що європейські», – вважає Радченко.
Для прикладу, в Латвії ризики втручання посадових осіб у виборчий процес прописали до дрібниць. Було надано можливість притягати чиновників до відповідальності й відчутно штрафувати.
5. Оновити склад ЦВК
Чинний склад ЦВК давно став «притчею во язицех». Крім закінчення терміну повноважень два роки тому, комісія відома двома «виборами Януковича», ключовою роллю в провокуванні “Помаранчевої революції”, незрозумілими доходами більшості членів і наявністю тих її учасників, що підпадають під люстрацію.
В останній день травня членам ЦВК завдали ще одного репутаційного удару: нардеп Сергій Лещенко опублікував «чорну касу» Партії регіонів. Одна з найбільших статей витрат – майже $3 млн за 6 місяців 2012 року – Центрвиборчком.
Голова ЦВК Михайло Охендовський отримання грошей рішуче спростував, але НАБУ все-таки взяла у нього зразки почерку. Пройти поліграф скандальний чиновник відмовився навідріз.
«7 із 12 членів ЦВК обрані за квотою Партії регіонів, Комуністичної партії і Соціалістичної партії. Їх вже немає ні в парламенті, ні в активному політичному житті країни, і вони є прямими пособниками РФ», – заявляв НВ в травні екс-нардеп Єгор Фірсов, якого цей самий ЦВК упродовж дня після рішення фракції БПП позбавив мандата.
У листопаді 2015 року “Реанімаційний пакет реформ” звернувся з відкритим листом з вимогою призначити новий склад ЦВК, залишити в ньому з нинішнього складу тільки Андрія Магеру, щодо якого відсутні «підозри у політичній упередженості або непрофесіоналізмі».
«Таким членом ЦВК є Магера А. І., який голосував проти сумнівних з точки зору обґрунтованості рішень ЦВК і висловлював власну думку щодо багатьох спірних постанов Комісії», – йшлося в заяві активістів.
Епопея з призначенням нового складу ЦВК тягнеться другий рік. Після того як парламентські фракції визначилися зі своїми кандидатами, передали їх на розгляд президенту. Петро Порошенко проігнорував побажання відразу трьох парламентських фракцій – Опозиційного блоку, “Батьківщини” і Радикальної партії. Тепер подання президента лежить у Верховній Раді, але у депутатів не вистачає голосів ні для ухвалення, ні для повернення його в Адміністрацію Президента.
«Ми пропонуємо президенту і шести фракціям парламенту з нуля почати процес висунення кандидатів у члени ЦВК. Керуватися, в першу чергу, професіоналізмом цих людей і залучити туди представників громадських організацій», – заявила вчора на прес-конференції заступник генерального директора Комітету виборців України Наталія Линник.
Експерти сумніваються, що депутати встигнуть розглянути і проголосувати за новий склад ЦВК на цій сесії. Але за наявності політичної волі та консенсусу нова комісія все ж може з’явитися до кінця року. «Всі процедури можна пройти протягом осені. Так само всі альтернативні проекти виборчої реформи вже зареєстровані в парламенті. Треба їх розглядати на комітеті, щоб голосувати за них вже восени», – резюмує Магера.
Ілля Лукаш
За матеріалами: НВ
Поділитися новиною
