666
Вийти в нуль. Як перезавантажити свідомість суспільства на нетерпимість до хабарів і корупції
— Кримінал
Засуджуючи корупцію нагорі, українці залишаються напрочуд толерантними до «низового» хабарництва і продовжують давати й брати подяки та заохочення.
«Ну ні, чиновникам не давала і не даю. Тільки лікарям – добровільно і щиросердно. Не хочу, щоб педіатр моїх дітей ходила в подертій спідниці. Фахівець вона висококласний, а получка – як у прибиральниці дешевого офісу», – емоційно пояснює Олена Л., менджер одного з українських видань. Ця вічно заклопотана мама двох дівчаток-близнят пишається гіппократами з державних клінік: за шість років дитячих болячок жоден з них не натякнув, що треба заплатити, а багато лікарів узагалі відмовлялися від нишком залишених на столі купюр.
Незважаючи на освіченість і обізнаність, яку дає її професія, Олена не вважає такі «добровільні пожертви» побутовою корупцією, називає їх делікатно – вдячністю. І вона, м’яко кажучи, не одна: згідно з дослідженнями, проведеними в минулому році соціологічною групою “Рейтинг”, від 13% до 67% українців, залежно від регіону, не вважають, що дати хабар чи подарунок держслужбовцю або іншому «бюджетникові» – це корупція. А якщо і корупція, то така собі, «несправжня», несерйозна якась, бо хіба ж це хабар у 200 гривень, еквівалент двох кілограмів телятини, а справжня корупція – десь там, у вищих шарах політичної атмосфери, так високо, що нам із землі не дуже видно.
Соціологи відзначають: незважаючи на дійсно збільшену спрагу подолання корупції, наше суспільство залишається напрочуд толерантним до «низового» хабарництва, сприймаючи його мало не як елемент національної культури. З такими уявленнями навряд чи можлива ефективна боротьба. Як «вправити мізки» співвітчизникам, як прищепити їм відразу до брудних грошей? У Проектному офісі реформ, проаналізувавши перебіг антикорупційної реформи, зрозуміли, що у неї є прогалина – відсутність діалогу із суспільством, – і розробили стратегію антикорупційних комунікацій.
У всіх липкі руки
«Кінцева мета антикорупційної реформи – звести корупцію не до нульового рівня, тому що це неможливо в будь-якій країні, а хоча б знизити до такого рівня, щоб вона не становила загрози національній безпеці та не заважала сталому економічному розвитку. Вирішення цього завдання неможливе без глибинної зміни в громадському мисленні, – говорить Ігор Гончаренко, менеджер з антикорупційної реформи Проектного офісу Національної ради реформ. – Треба позбутися стереотипу, що корупція – це частина нашої культури, змінити моделі поведінки».
Парадоксально, але навіть кров Майдану не змила з нас бруд корупції. Ні з пересічних громадян, ні тим більше з політичного олімпу. Незважаючи на гучні реформаторські заяви і певні реальні дієві кроки, незважаючи на прозріле громадянське суспільство, країна не зробила сильного ривка з лещат корупції.
Так, згідно зі звітом впливової міжнародної організації Transparency International, в 2015 році Україна за Індексом сприйняття корупції посідала 130-те місце серед 167 держав. На одному щаблі з такими незавидними сусідами, як Парагвай, Непал, Нікарагуа, Коморські острови. Порівняно з попереднім 2014 роком Україна в Індексі сприйняття корупції поліпшила свої позиції лише на один бал зі ста можливих. Погодьтеся, з таким «посагом» соромно сунутися в європейську сім’ю.
За даними співзасновника і до недавнього часу виконавчого директора Transparency International Україна Олексія Хмари, близько 40% великого та середнього бізнесу вдається до корупційних дій. А значить, водоспади грошей ринуть повз державну кишеню. «Приблизно понад мільярд корумпованих доларів ходить серед громадян. У 2014 році ця цифра становила понад 3 мільярди. З огляду на падіння курсу долара, обсяг корупційних коштів приблизно такий же», – констатує Хмара.
Громадська думка співзвучна з оцінками експерта. 54% українців, опитаних в квітні 2016 р. соціологічною компанією TNS, вважають, що боротьба з корупцією не принесла жодних змін. І – що цікаво – таке враження у них сформувалося не тільки з теленовин. Адже на питання «Чи стикалися ви особисто з корупційними діями?» 33% респондентів відповіли ствердно. Тобто третина дорослих українців – «досвідчені хабарники», неважливо – роблять вони це під тиском обставин або з власної волі.
Невтомно беруть і зітхаючи дають, але при цьому всі розуміють, що таким чином підтоплюють човен, на якому самі ж пливуть разом з дітьми, онуками і домашніми тваринами. 77% респондентів визнали боротьбу з корупцією найважливішою серед реформ, яких потребує Україна! Для порівняння: навіть реформуванню армії в країні, яка воює, надали такого значення істотно менше людей – 49%.
«Існує певне стереотипне сприйняття корупції: вважається, що корупція – це мільйони в кишенях суддів, але не 200 гривень в кишені лікаря або вчителя, – пояснює хитавицю в головах українців заступник генерального директора TNS Світлана Винославська. – Ця тенденція відображена і в оцінці найбільш корупційних структур, серед яких стабільно лідирують суди і прокуратура, а ось установи освіти посідають останні місця. До речі, у закладів освіти (як шкільної, так і вищої), а також у нової поліції та медичних закладів один з найвищих рівнів довіри серед населення».
Звикли, але не змирилися
Чому ж ми так робимо? 56% респондентів TNS зазначили, що без грошей у конверті їхню ситуацію неможливо було залагодити. Тобто до незаконних дій їх підштовхнула низка об’єктивних обставин. Лише в 19% випадків чиновник сам вимагав хабар.
«Переважна більшість побутової, «стогривневої» корупції – це не звичка, не данина традиції, а елементарна необхідність вирішити свою проблему швидко, без черг і більш-менш культурно: з вахтером, паспортисткою, сантехніком жеку, тітонькою в реєстратурі поліклініки тощо, – говорить «педіатрична хабарниця» Олена Л. – Коли стоїть дилема: за законом, але довго і тягомотно, чи сто гривень і швидко – багато виберуть друге. І їх можна зрозуміти – адже час безцінний. Звичайно, ніхто не хотів би шукати «потрібну» людину і тицяти їй крадькома пом’яту купюру, відчуваючи при цьому своєрідне моральне приниження. Усі б хотіли прийти, чесно сплатити в касу та оперативно отримати послугу. Але наша країна побудована так, що другий варіант не завжди доступний». Таким чином, робить висновок Олена, треба знищити підстави для низової корупції.
Українці звикли до дрібного хабарництва, але це не означає, що такий стан їх влаштовує. Коли у респондентів запитали про їхні дії, якщо вони в майбутньому будуть стикатися з проявами корупції, 41% заявили, що не будуть давати хабар і намагатимуться офіційно вирішити свої питання. Ще 9% запевнили, що повідомлять про подію правоохоронним органам. Лише 13% опитаних зізналися, що і в подальшому будуть вдаватися до послуг «рішал» і давати хабарі.
Гончаренко з Проектного офісу реформ демонструє порівняльну соціологію за 2011 і 2015 роки (підготовлену проектом UNITER, Pact Inc. за результатами низки загальнонаціональних досліджень), яка свідчить, що готовність громадян протидіяти корупції суттєво зросла. Так, за часів Януковича 26,7% респондентів сказали, що готові вимагати від чиновників виконання їхніх обов’язків, а в 2015-му цей відсоток зріс до 34,6. У 2011 році 32,9% заявили, що не вдаватимуться до жодних заходів стосовно чиновників-корупціонерів; через чотири роки кількість таких пасивних спостерігачів відчутно поменшала – до 19,2%. Чверть українців упевнена, що пересічні громадяни повинні бути відповідальними за подолання корупції в країні: 24% в 2015 році проти 17% в 2011-му.
Цей відсоток, вважає Гончаренко, був би значно вищим, якби людям вистачало інформації, а іноді й освіченості, розуміння елементарних речей – що сотня в кишеню службовця теж є корупцією, що НАБУ розслідує політичну корупцію, а не дрібні зловживання, для яких створюється НАПК і т. ін. «Географія антикорупційної активності дуже нерівна: якщо в столиці й великих містах є рух, то в регіонах нею охоплені цілі соціальні групи», – наголошує Гончаренко.
Він зазначає, що антикорупційна реформа зробила певний прогрес в двох напрямках – запобігання корупції (запроваджено нові стандарти на держслужбі, працює і розповсюджується система держзакупівель ProZorro, готується до запуску електронне декларування, забезпечено відкритість даних про бенефіціарів, створено Національне агентство із запобігання корупції, набуває чинності закон про фінансування політичних партій тощо) і покарання за корупційні дії (почало роботу Національне антикорупційне бюро, Спецпрокуратура, розпочато реформу судової системи, налагоджено діяльність установи бізнес-омбудсмена). Однак все це відбувається ніби осторонь від суспільства. «Необхідні комплексні системні комунікації із суспільством, яких зараз у сфері антикорупції немає», – робить висновок Гончаренко.
Немає чітких меседжів, які змушують людей змінювати поведінку, заохочують бути проактивними (повідомляти про випадки корупції, ставати розслідувачами). Вкрай мало позитивних прикладів: на ключові слова «боротьба з корупцією» ЗМІ відгукуються одним негативом – купа золотих зливків, виявлених в підвалі прокурора, суддя, якого затримали і незабаром відпустили під заставу, депутат, який втік за кордон… Соціологія реагує відповідно: згідно з результатами досліджень TNS, 56% співгромадян вважають, що держава нічого не робить у боротьбі з корупцією, а водночас 47% чули про прогрес в цій боротьбі.
«Безперечно, українці чують про проведення антикорупційних реформ, однак не бачать реальних результатів, судові справи не мають фінальних рішень або про них не говорять, а самі корупціонери залишаються непокараними. Така реальність формує у людей розуміння того, що нічого не змінюється, а в ЗМІ вони читають лише факти викриття корупції, а не боротьби з нею», – робить висновок соціолог Винославська.
Тим часом висока довіра (більше 40%) до нової поліції, віра в її «чисту природу» є добрим прикладом попиту на позитивні зміни. Зауважимо, частиною свого високого рейтингу нова служба зобов’язана вдалій державній промоції.
Платформа для старту
Ліквідувати комунікаційну прогалину покликана платформа щодо забезпечення національного діалогу у сфері антикорупції. «Це буде партнерство різних стейкхолдерів – державних інститутів, громадських організацій, міжнародних організацій та проектів, представників ЗМІ, рекламного сектора і бізнесу, – розповідає про новостворювану структуру Гончаренко. – Буде секретаріат, який забезпечуватиме адміністративно-організаційну діяльність, наглядова рада, яка буде визначати пріоритети й напрямки діяльності. На базі платформи буде збиратися важлива статистика, інформація, дослідження, будуть аналізуватися і впроваджуватися найкращі світові антикорупційні практики; будуть проводитися спільні комунікаційні заходи, будуть залучатися ресурси міжнародних організацій для реалізації важливих ініціатив та розвитку громадянського суспільства в регіонах. Намічено чотири стратегічні цілі комунікацій, для кожної з яких, що не менш важливо, розроблено шаблони оцінювання ефективності кампаній. Ми зможемо відстежувати, наскільки виявилася дієвою, скажімо, та чи інша соціальна комунікаційна кампанія і як підвищувати ефективність комунікацій в подальшому».
Підтверджує критичну важливість комунікацій і Наталя Севостьянова, перший заступник Міністра юстиції України та голова цільової команди антикорупційної реформи, створеної під егідою цього міністерства.
«Довгостроковий успіх в реалізації реформ залежить не тільки від того, наскільки комплексними і якісними будуть плани та ефективною їх імплементація, – каже Севостьянова. – Протягом усього шляху реформування вкрай необхідна злагоджена робота всіх безпосередніх учасників реформи і одночасно сильна підтримка з боку суспільства. Отримати таку підтримку неможливо, не розповідаючи докладно, але водночас зрозуміло про кожен крок реформи, про кожне досягнення або навіть невдачу. Якщо комунікації відсутні або неефективні й спотворені, є велика ймовірність зіткнутися з опором або неприйняттям з боку суспільства, що в підсумку загальмує просування реформи».
Як бачить Гончаренко, інформаційної допомоги потребують не тільки пересічні громадяни, але і державні інститути, перш за все спеціалізовані – НАБУ, Спецпрокуратура, НАПК: «Учасники Платформи допоможуть визначити, якого каналу комунікації не вистачає державному органу, скласти стратегічний план комунікацій, розробити методики, навчити фахівців. Надалі цей держорган зможе діяти за таким гайдом або ж користуватися потенціалом учасників Платформи».
Запланована і масована позитивна атака на мізки пересічних українців. Наша мета, заявляє Гончаренко, – підвищити обізнаність суспільства, змінити індивідуальну поведінку громадян і заохотити проактивний підхід до боротьби з корупцією. Для досягнення цієї мети існує досить інструментарію – від зовнішньої реклами, коміксів, до уроків громадянської свідомості в школах. До речі, зараз розробляється план проведення таких уроків уже з наступного навчального сезону.
Активні антикорупційні комунікації можуть змінити суспільну свідомість, переконані фахівці. Хмара згадує кампанію «Корупція в суді грабує. Корупція в школі розбещує. Корупція в лікарні вбиває», яку Transparency International Україна проводила в 2014 році. «Це була шокуюча соціальна реклама, – говорить він. – Однак на «гарячу лінію» ми отримали небагато відгуків – лише 200. Тому ми захотіли, щоб люди не просто відчували шок, а викривали корупцію, тому в наступному році провели кампанію «Вони б не мовчали. Повідомляй про корупцію». Може, пам’ятаєте? На бордах купюри з Лесею Українкою, Сковородою, Іваном Франком. Наші волонтери щомісяця отримували по 200 дзвінків протягом цієї кампанії».
Водночас Хмара визнає, що без рішучих дій влади в подоланні корупції такі кампанії матимуть короткостроковий ефект. «Люди розчаровуються, не бачачи конкретних рішучих дій влади, – міркує він, – Запорукою успіху будь-яких перетворень є політична воля двох сторін – влади, з одного боку, і суспільства, з іншого. Державні органи – ширми по боротьбі з корупцією існували і за Януковича, але політичної волі до боротьби не було. Сьогодні владі потрібно додати ресурсу і рішучості в боротьбі з корупцією, щоб зміни, які намітилися, отримали сталість і незворотність».
Матеріал підготовлено з ініціативи та за сприяння Проектного офісу Національної ради реформ
За матеріалами: НВ
Поділитися новиною
