376
Чи може система гарантування вкладів працювати краще
— Кредит&Депозит
Заступник Андрій Кияк розповідає про функціонування та розвиток системи гарантування вкладів. У цьому матеріалі автор розмірковує про можливості щодо поліпшення роботи системи.
Один з важливих питань, що хвилюють кожного вкладника неплатоспроможного банку – не тільки сума, але і швидкість виплат. Це, до речі, і найважливіше репутаційне завдання Фонду гарантування вкладів.
Згідно із законодавством, Фонд зобов’язаний почати виплати на 30-й день з моменту введення тимчасової адміністрації. На практиці мегазусилля співробітників Фонду і неплатоспроможного банку приносять успіх. Але успіхом як раз треба вважати початок виплат не пізніше сьомого дня, а у випадках таких соціально значущих банків, як, наприклад, КБ «Хрещатик» – якби виплати почалися на другий день.
Поки Фонд не готовий до таких подвигів, і тут позначається вічна проблема – відсутність достатньої кількості мотивованих професіоналів і поки що низький рівень підготовки інформаційних систем. І перше, і друге питання вдається поступово вирішувати з додатком максимуму зусиль топ-менеджменту і співробітників фонду. Але цей час. А з урахуванням того, що, згідно із законодавством, вже з 1 липня 2016 року Фонд зобов’язаний почати виплати за новою системою (без виділення позик на етапі тимчасової адміністрації, і з підключенням в режимі онлайн до бази вкладників всіх зацікавлених у виплатах банків), швидкість рішення вище означеної проблеми набуває ще більшої важливості.
Другим важливим питанням в даному напрямку є якраз сума виплат. Раніше було помічено, що гарантована сума в розмірі 200 000 гривень «покриває» значну частину від загальної кількості «дрібних вкладників». Варто, до речі, зауважити, що це відповідає важливому коефіцієнту, прийнятому у світовій практиці. А саме: співвідношення суми гарантування до номінального ВВП на душу населення (3,2). ВВП на душу населення в 2015-му становив 46 210 гривень. Значить, і коефіцієнт становить 4,3.
В сьогоднішніх умовах, коли «банкопад» проходить по долях людей, можна і потрібно надати громадянам додаткові орієнтири. А саме, проаналізувати впровадження якщо не трьох-, то хоча б дворівневої системи гарантування вкладів. І для цього провести чіткі розрахунки.
Так, наприклад, при збільшенні суми гарантування до 300 000 гривень фінансове навантаження на Фонд становитиме 42,2 млрд гривень. До 400 000 гривень – 68,3 млрд гривень. Зрозуміло дво-, трирівнева системи не передбачають 100% -ного покриття кожного траншу збільшення суми гарантування. А скажімо, 75% – до 300 000, і 50% – до 400 000.
Гроші істотні. Але соціальний ефект в умовах аж ніяк не зростаючої економіки країни буде значним. Для покриття додаткового фінансового навантаження потрібно вишукувати резерви, застосовуючи кращу світову практику, логіку і бажання знаходити результат.
Проблеми Фонду та нові можливості
У роботі Фонду є кілька очевидних проблем, серед яких – горезвісне «дроблення вкладів». Моє глибоке переконання, що поки у ФГВ (та й не тільки у нього) немає адекватної нормативної бази, що регулює процедури визнання транзакцій недійсними (а такими зізнаються транзакції, в рамках яких відбувається дроблення, розподіл або передача вкладів), обмеження виплат по «дробленню вкладів» не можуть мати достатньо підстав. Такі транзакції відбуваються до моменту визнання банку проблемним або під час проблемності (коли діють обмеження НБУ на певні транзакції). Всі обмеження, що проходять під грифом «Банківська таємниця», абсолютно незнайомі вкладникам. А оскільки внесок – це його власність, він може робити з ним все що завгодно. До речі, це повинно стосуватися і юридичних осіб. Інша справа – арешти, накладені на певні рахунки в рамках відкритих справ різних проваджень.
До того ж необхідно в даному процесі нарешті акцентувати увагу на топ-менеджменті проблемних банків, які знають про вищезазначених обмеження в постановах НБУ і все одно не сповіщають про них вкладників. Такі дії точно повинні отримувати певні характеристики від представників силових органів. І основні питання повинні бути до таких банкірам.
Що нового можна впровадити в системі фінансування виконання основних функцій Фонду? Пропоную наступне.
- Використовувати можливості застосування спеціального збору з банків – учасників системи гарантування (жодного разу не застосовувався, хоча дирекція Фонду виносила такі рішення на адміністративна рада).
- Створити систему обов’язкового страхування вкладів банками, коли, скажімо, на окремому рахунку в НБУ банки зберігають усереднений відсоток (наприклад, 10%) від обов’язкових резервів, і використовують ці кошти лише в екстрених випадках, пов’язаних з необхідністю захисту вкладників.
- Встановити диференційовану ставку регулярних зборів в залежності від якості портфеля банків. Цей підхід не тільки допоможе співробітникам Фонду ретельніше аналізувати ситуацію в ще здорових банках, але і забезпечити принцип, згідно з яким «сильніші банки солідарно не платитимуть за слабші».
Три вищенаведених способи, звичайно, несуть додаткове навантаження на здорові банки, але від цього не піти, якщо хочемо отримати стабільну банківську систему. І щоб не перекладати весь тягар на банки, пропоную повернутися до перерахування частини (або значної частини) перевищення доходів НБУ над витратами на підтримку Фонду (згідно з даними річного звіту, ця сума становила в 2013 році 28,3 млрд гривень, а в 2014-му – 22,807 млрд гривень).
І, зрозуміло, горезвісні продажі активів неплатоспроможних банків як основний законний джерело фінансування ФГВ (а головне – повернення коштів вкладникам і державі). На цьому зупинимося коротко і докладніше.
Все, що працювало раніше, створювалося в 2014-2015 роки командою, практично, ентузіастів. Адже країна і суспільство ніколи не стикалися з такою кількістю зруйнованих банків і особистих трагедій людей на цьому тлі. Часу на навчання не було. Були проаналізовані найкращі світові практики, а також можливості вітчизняних і закордонних інвестицій в проблемні активи. Структурована модель прийняття рішень з управління та продажів активів неплатоспроможних банків в напрямок чотирьох-, п’ятирівневого контролю над прийняттям рішень (на рівні Банк – Фонд). Весь обмін інформацією відбувався тільки по захищених каналах і з заповненням вкрай необхідних для прийняття рішень інвесторам полів даних (до речі, за відсутності хоча б одного з не менше 130 полів в так званому Паспорті активу лот не міг бути сформований системою і виставлений на продаж, інакше – зловживання, які жорстко припинялися).
Підсумки почали проходити в 2015-му – тільки на електронних майданчиках, що стало безпрецедентним результатом. Була сформована багаторівнева система звітності та обліку всіх операцій, пов’язаних з управлінням активами і їх продажами. Результатом стали обсяги продажів фактично за 2015 рік на суму вже 2,2 млрд гривень (і цей результат відображає продаж за цінами, значно вище оцінок, наданих Фонду суб’єктами оціночної діяльності). При цьому якщо майнові права за кредитами (часто бланковими) продавалися близько 25% до балансової вартості (яка, до речі, формувалася в попередні, роки), то коефіцієнт на нерухомість склав 65%. При тому що в світовій практиці такі коефіцієнти варіювали від 3 до 15%.
На цей рік в планах – продажу на 7,5 млрд гривень. Це не так багато на тлі 85-90 млрд оціночної вартості ліквідаційної маси, вже прийнятої дирекцією Фонду (плюс ще, очевидно, до 40 млрд – по таким банкам, як «Дельта», «Фінанси і кредит» та ін.). Але треба ще докласти всіх необхідних зусиль для досягнення і цього результату.
Керівництвом консолідованого офісу Фонду, в тому числі і для прискорення продажів, за основу було взято організаційні моделі і механізми, які використовувалися, починаючи з 2015 року. Для забезпечення цих процесів була розроблена нова нормативна база у вигляді Положення про продажі, яка повинна довести свою придатність на практиці. В інтересах кредиторів неплатоспроможних банків, які чекають результатів продажів активів, а значить, і накопичення коштів для повернення за їх боргами, в двомірної шкалою – «процес» (як повнота розкриття інформації про активи, які продаються і час експозиції в оголошеннях (30 днів) і «швидкість» (швидкість реалізації та отримання коштів від продажу), як мінімум, пріоритет не слід віддавати монопольно одному з двох напрямків. а краще – прискорюватися. Адже якість поганих активів неплатоспроможних банків з часом навряд чи покращиться, а люди чекають і вірять.
Андрій Кияк, заступник голови Фонду гарантування вкладів
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
