Чотири ілюзії щодо IT-проектів в Україні


Чотири ілюзії щодо IT-проектів в Україні

IT проникли в усі сфери нашого життя. Інформаційні технології освоюються в Україні навіть на такій території, як публічні фінанси або державні фінанси.

Це особлива територія, на якій перетинаються громадські, політичні та міжнародні інтереси. Такий “мікс” інтересів і учасників може призвести до спотворення реальності в управлінні IT-проектами.

Можна виділити кілька ілюзій, які міцно вкоренилися в нашій свідомості.

1. “Поверхнева класифікація”. Перша ілюзія криється в назві або визначенні проекту: часто будь-який проект з участю IT-девелопера отримує статус “IT-проект”.

Тобто якщо ти створюєш портал про управління фінансами або розвиваєш сервіс на базі відкритих даних, з великою ймовірністю вашу команду назвуть “айтішниками”, а проект віднесуть до сфери інформаційних технологій.

При цьому неправильна назва корабля часто приводить його в тиху гавань і не дозволяє здійснити похід у відкритий океан можливостей. Адже у вузькому розумінні IT-проект – це чітко заплановані і задокументовані технічні роботи.

Чи справді мета твого проекту – тільки розробити програмне забезпечення, зверстати сайт і підтягнути під це апаратну частину? Чи це важлива і відповідальна, але все ж частина чогось більшого?

Наприклад, не створити програмне забезпечення, а завдяки цьому ПЗ знизити рівень корупції у твоєму місті або скоротити витрати на експлуатацію транспорту.

Дуже важливо правильно самовизначитися на стадії ініціації проекту.

2. “Популярна професія”. Вищі навчальні заклади вже переживали бум економістів і юристів. Сьогодні їм на зміну прийшли “айтішники”.

Безумовно, для цього є об’єктивні причини: перспективи IT-галузі великі, а криза інших галузей вимагає від фахівців або перекваліфікації, або автоматизації процесів управління. IT-фахівці потрібні скрізь.

Крім того, у багатьох вселяють надію історії успіху стартапів.

При цьому мало хто пам’ятає, що 99% з них помирають: хтось не може візуалізувати свою ідею для інвестора, хтось залишається без команди та фінансування, хтось перетворюється на “валізу без ручки”.

У широкому розумінні “управління проектом” включає в себе процеси ініціації, планування, виконання і контролю. У будь-якому проекті важливий баланс цих процесів, їх узгодженість.

Ти можеш робити IT-проект, але при цьому зобов’язаний володіти знаннями про фінанси і ризики, про маркетинг і продажі, рекламу та PR. Якщо у тебе немає такої компетенції або людини з такою компетенцією, ти ризикуєш залишитися з “кодом”, задокументованими IT-роботами і непотрібним продуктом.

3. “Держава і громадські організації нас підтримають”.

3.а. “Держава прагне бути “просунутою”. Насправді держава гріє повітря в надії, що на мертвих планетах open data, e-government або i-gov саме по собі виникне життя.

Це дуже м’яке визначення взаємовідносин держави і IT-сектора. Реально від неї варто чекати перевірки і рейдерства, а про фінансування інновацій – відразу забути.

Держава мляво відкриває публічну інформацію. Причому її якість, повнота і достовірність навіть не пріоритет, а, швидше, можлива перспектива, говорити про яку рано зважаючи на те, що дані доступні в кращому випадку на 30-40%.

Оцінити їх якість без додаткового аудиту, наявності історії баз даних і відсутність єдиних стандартів майже неможливо.

З. б. “Громадські організації борються за прозорість влади”.
Все набагато простіше: маніпуляція громадською думкою, боротьба за увагу донорів і гранти, політичні “замовлення” і спроби утримати на собі увагу цільової аудиторії.

Популярні громадські організації в Україні експлуатують тему впровадження IT-технологій в сфері державного управління, створюють кастомні рішення з відкритим бюджетам, плодять безліч сайтів для громадськості і друкують величезну кількість макулатури про свої досягнення.

Все це на тлі відсутності єдиних стандартів, елементарної документації та систем довгострокової підтримки цих доморощених рішень.

Якщо об’єднати пункти “а” і “б”, виникають питання. Хто більше інвестує в розкриття даних в Україні: наш уряд чи зарубіжні партнери?

Чому провідні міста світу скромно заявляють, що вони тільки на шляху створення “розумного міста” або “відкритого бюджету”, а наша столична влада впевнено заявляє, що вже давно все створила?

4. “Це має бути безкоштовно”. “Це не може коштувати так дорого”.
Дивно стикатися з думкою, що робота наших волонтерів безкоштовна. Люди, які щось створюють на волонтерських засадах, вкладають в свої ініціативи частину свого життя.

Вони оплачують проїзд в метро, щоб дістатися до місця роботи, експлуатують свої домашні ноутбуки, принтери, а іноді безпосередньо вкладають в волонтерські проекти свої гроші. Час кожного волонтера має ціну і цінність.

Безглуздо також стверджувати, що якісь проекти, які реалізує держава, безкоштовні. Ці проекти робляться в будівлях, які підключені до електропостачання та опалення.

Люди, які ходять по кабінетах, ставлять візи або забезпечують “документообіг”, мають столи, стільці та комп’ютери. Будь-яке безкоштовне ПЗ або технічна допомога зазвичай згодом вимагає купівлі ліцензії, оплати супроводу, оновлення та підтримки.

Друга крайність – “це дуже дорого”. В державних фінансах, якщо забути про зловживання і корупцію при формуванні та використанні бюджетних коштів, важливо правильно оцінювати всю вартість процесу.

Сьогодні використовується такий підхід: якщо потрібно купити, наприклад, снігоприбиральний автомобіль, ми вважаємо, що він буде коштувати стільки, скільки зазначено в документі на його купівлю. Максимум – з транспортним збором, оформленням і страховкою.

Це найбільша помилка. Щоб автомобіль прибирав сніг, потрібен водій з зарплатою, регулярний технічний огляд, ремонт. Потрібні гараж, світло та комунальні платежі у транспортному парку, бухгалтер, медогляд водія. Не кажучи вже про пальне, заміну мастила, заміну колеса при експлуатації на наших дорогах.

Коли ми підрахуємо, скільки реально обійдеться місту снігоприбиральний автомобіль, отримаємо зовсім інший порядок чисел. А коли ми чесно і відкрито оголошуємо, скільки реально коштує наш IT-проект, це викликає бурю емоцій і негативу.

Невже ми теж віримо, що він буде “безкоштовним”? Або нам просто хочеться виплеснути емоції і написати “перемога” або “зрада”?

Цих чотирьох ілюзій ми можемо позбутися еволюційним шляхом через років 10-20. Або вони можуть зникнути раніше, якщо ми будемо частіше ставити собі правильні запитання, вчитися, спілкуватися і довіряти один одному.

Олександр Щолоков

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Також з цієї теми: Технології&Авто
Дивись також
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
Топ новини
Обговорюють

Читають

В Контексті Finance.ua