Продати проблеми: НБУ опублікував список застав за кредитами рефінансування

Учора Національний банк України опублікував список застав за кредитами рефінансування неплатоспроможних банків. Наразі всі неплатоспроможні банки винні НБУ 55 млрд гривень, а за весь минулий рік вони погасили тільки 1,1 млрд гривень боргів. Цього року НБУ планує, що обсяг таких погашень становитиме 12,8 млрд гривень. Це означає, що продаж активів неплатоспроможних банків доведеться значно пришвидшити.

Оптимізм НБУ пов’язаний із тим, що у квітні розпочне свою роботу Офіс консолідованих продажів активів Фонду гарантування вкладів (ФГВ). Втім, опитані Forbes експерти сумніваються в тому, що попит на активи неплатоспроможних банків буде суттєвим.

Застави за рефінансуванням – здебільшого права вимоги за кредитами з якісним забезпеченням – основний товар, який цьогоріч треба буде реалізовувати Фонду гарантування вкладів, оскільки інші активи неплатоспроможних банків найчастіше були виведені або ж за ними вивели застави, і мотивації погашати такі кредити у боржників немає.

Зважаючи на не зовсім теплі відносини Фонду гарантування з Нацбанком, останній поки що не дав відмашку на продаж активів багатьох банків. Найімовірніше, цей процес почнеться у квітні, із початком роботи Офісу консолідованих продажів. «Це один із кроків Національного банку для збільшення прозорості роботи. Крім того, публікація застав допоможе кращому інформуванню потенційних покупців майна, а отже, і ефективнішій його реалізації. У наших планах також публікація детальної інформації про найбільші заставні об’єкти, інформування про проведення аукціонів з їхнього продажу тощо», – заявив директор Департаменту управління ризиками Національного банку Ігор Будник.

Державі ФГВ винен понад 60 млрд гривень. Із них 9,7 млрд гривень – борг перед НБУ, який йому потрібно погасити в 2016–2017 роках

Фонд наразі вкрай зацікавлений у реалізації таких активів, оскільки вартість застав часто перевищує заборгованість перед НБУ, що дасть змогу ФГВ задовольняти свої фінансові потреби і почати розраховуватися з державою. Державі ФГВ винен понад 60 млрд гривень. Із них 9,7 млрд гривень – борг перед НБУ, який йому потрібно погасити в 2016–2017 роках. Відповідно, щоб знову не вимагати допомоги від держави, Фонд розраховує продати цьогоріч рекордну кількість активів. Останнім часом дедалі частіше лунала цифра 15 млрд гривень.

Завадити цьому може вузький попит, адже банки в нинішній час не особливо зацікавлені у проблемних активах. «Банки сьогодні кредитують у дуже обмежених обсягах і розміщують вільні кошти на депозитних сертифікатах НБУ, тому що на ринку дуже високі ризики неповернення кредитів і вузьке коло клієнтів із бездоганною кредитною історією. І навіть такі клієнти не готові нині брати нові кредити за ставками, які суттєво перевищують 20% річних. Купуючи діючі портфелі, банк має враховувати ті ж ризики, які він аналізує, видаючи нові позики. І якщо портфелі, пропоновані до продажу, обслуговуються погано і там немає надійних висококласних клієнтів, економічного сенсу в такій купівлі немає», – пояснює аналітик UniCreditBank Андрій Приходько.

Схожі причини називає радник голови правління АКБ «Конкорд» Павло Крапівін: «Перше – це рівень власних накопичених проблемних портфелів, які погано обслуговуються, а відсотки за депозитами потрібно платити щомісяця. Друге – необхідність формування значних додаткових резервів під такі кредити, що автоматично призводить до необхідності додаткового збільшення капіталу. У нинішній ситуації це не приводить акціонерів у захват. Третє – якщо позичальник не платить одному банку, висока ймовірність, що кредит і після переуступлення іншому банку не обслуговуватиметься».

Крапівін наголошує: якщо орієнтуватися на погашення за рахунок забезпечення, на це можуть піти роки. «І то не факт, що його: а) вистачить для покриття боргу; б) вдасться врешті-решт забрати. Ступінь захисту кредитора в Україні вкрай низький», – підсумовує він.

Більше того, з огляду на реалії української судової системи банкам важко працювати з проблемними активами. «Не всі банки вміють працювати з проблемними активами. Враховуючи, що ринків немає – ні нерухомості, ні авто – той, у кого є кеш, вважає за краще залишити його, незважаючи на «солодкі» плани», – каже голова правління Комерційного індустріального банку Вадим Березовик.

Ще одна проблема – загальна стагнація банківського сектору. «В цілому ще з минулого витка кризи в 2008–2009 роках банки як привабливий бізнес майже померли, якщо не вважати бізнесом перекачування грошей від вкладників і рефінансування НБУ в засіки власників таких «банків». Тому не дивно, що до банківського бізнесу бракує інтересу: тут і курс, і відсутність платоспроможних позичальників, і загальне зниження ділової активності у країні», – перераховує фінансовий аналітик Іван Угляниця.

При цьому Фонд не раз заявляв, що однією з головних проблем у реалізації активів неплатоспроможних банків є слабкий попит. Водночас фінансисти неоднозначно оцінюють і роботу самого Фонду в цьому напрямку. «ФГВ вносить свою лепту в цей процес, фактично добиваючи активи, які надійшли до нього. Фонду гарантування вкладів, точніше особам, які беруть участь у цьому процесі, вигідна така ситуація, коли активи мертвих банків перебувають «під управлінням» Фонду якомога довше. У роботі з активами загиблих банків необхідно змінити майже все. І це стосується не тільки самого ФГВ і останнього етапу, а й початкового, коли в нас звалюють усі банки в одну купу, у інвесторів, вкладників майже немає шансів і часу спробувати врятувати банк, оскільки є багато навколодержавних інтересів добити банк і поживитися на залишках активів», – констатує Угляниця.

Вадим Березовик зазначає, що проблема радше не в самому Фонді, а в судовій системі. «Як може бути ефективною робота Фонду, якщо не працює судова система, не захищено права кредиторів? Чому Фонд має працювати швидше, ніж вони? Якщо банки за стільки років не впоралися зі своїми боргами, то як може Фонд за два роки?» – запитує Березовик.

І все ж, незважаючи на постійні «реформи» фінансового сектору, Фонду гарантування, для того щоб перестати бути структурою, яка потребує постійної підтримки держави, належить виконати ще багато роботи.

«У цілому Фонд справляється зі своїм завданням. Але, звичайно, хотілося б, щоб процеси в ньому відбувалися швидше. Адже активи втрачають свою вартість, на їхнє утримання необхідно витрачати кошти. Це призводить до того, що вкладники збанкрутілого банку отримують меншу, ніж могли б, компенсацію. Також потрібно створити і впровадити процедури, які дадуть змогу оперативно виставляти на продаж активи, швидко реагувати на цінові пропозиції ринку, не боятися брати на себе за це відповідальність», – резюмує Крапівін.

Олександр Мойсеєнко, Ольга Левкович