1232
Шенгенська криза. Чому єдність Європи опинилася під загрозою
— Світ
У європейських столицях все частіше стали говорити про скасування Шенгенської угоди. Причина – нездатність ЄС упоратися зі збільшенням потоку біженців
Першою європейською країною, яка відгородилася від потоку біженців парканом уздовж південного та східного кордону та жорстким паспортним контролем, ще влітку стала Угорщина. Хаотичні сцени на прикордонних КПП і вокзалі Будапешта змусили місцеву владу діяти швидко, жорстко і всупереч панівному тоді в Європі погляду на проблему. Західні політики, правозахисники, більшість ЗМІ були захоплені ідеєю приймати всіх, хто попросить притулку. Розбиратися у справжній мотивації шукачів статусу, а тим більше – відгороджуватися від них влітку 2015 року вважалося найгіршим цинізмом, граничним націоналізмом та майже расизмом.
Дії угорського уряду заслужили найнеприємніших оцінок, у більшості європейських столиць прем’єр Віктор Орбан раптом став «нерукопожатним», хоча він і намагався пояснити, що лише вжив заходів щодо захисту зовнішніх кордонів Шенгенського простору. Засудження було гнівним і дружнім. Однак ситуація змінилася досить швидко, коли біженці почали шукати собі нові шляхи проникнення в ЄС.
Коли сотні тисяч людей стали скупчуватися біля кордонів країн, які ще вчора лаяли угорців останніми словами, місцеві уряди почали усвідомлювати, що мотиви Будапешта були не настільки вже й злочинними. Порівняно невеликі країни, на кшталт Хорватії та Словенії, що раніше жорстко критикували Угорщину за паркан, заходилися будувати власні. У цьому сенсі всіх переплюнула Австрія, яка почала споруджувати стіну на кордоні всередині Шенгенської зони – на кордоні зі Словенією.
Шведський уряд, який на початку кризи оголосив, що дасть притулок усім, хто дістанеться берегів цієї країни, під плач одного з міністрів визнав, що для нових біженців просто фізично немає місця. Після цього Стокгольм увів прикордонний контроль на данському кордоні. Копенгаген, розуміючи, що всі, хто прямує до Швеції, найімовірніше після цього залишаться в Данії, ввів прикордонний контроль на кордоні з Німеччиною.
Коли в Берліні зрозуміли, що мільйону з гаком приїжджих не залишається вибору, окрім самої Німеччини, було ухвалено рішення ввести контроль на австрійському кордоні (що, до речі, спровокувало будівництво австрійсько-словенської стіни). Після терактів у Парижі про часткове закриття своїх кордонів оголосила й Франція. Ліберальна Норвегія почала масово висилати нелегалів.
Лише за півроку після справжнього шельмування Угорщини її прикладом скористалася майже половина країн, що входять до Шенгену. Східноєвропейські члени ЄС – Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина – оголосили, що ні за що в світі не приймуть у себе біженців. Логіка була приблизно така: «Якщо Німеччина і Швеція пообіцяли прийняти всіх, то нехай і приймають. А нам весь цей мультикультуралізм незрозумілий і нецікавий. Їжте самі».
Низка балканських країн – Болгарія, Румунія і Македонія – заходилися будувати власні паркани, побоюючись стати «відстійником» для біженців, які йдуть з Туреччини та Греції, але не можуть пробратися в багаті країни на півночі. Ситуація склалася унікальна: Македонія, яка не входить до Шенгену, початку відгороджуватися стіною від Греції, яка туди входить.
Причин масового парканобудівництва – відразу кілька. Ангела Меркель, обіцяючи допомогти всім біженцям, очевидно, була впевнена, що це стане загальноєвропейською справою. Однак решта країн ЄС готові лише пропускати мігрантів через свою територію, розміщувати цих людей у себе вони не хочуть. Відповідно, Німеччина, незважаючи на економічну міць, виявилася переповнена новоприбулими. Їх просто нема де селити, нема кому вчити і нема справи для них. Широкої популярності набула історія одного баварського містечка, мер якого розмістив 1800 чоловік, а нових став відправляти автобусами в Берлін – до офісу Меркель.
Звідси – друга проблема: сотні тисяч молодих чоловіків геть іншого виховання та культури, зазвичай не дуже освічених, від вимушеного неробства стали вчиняти казна-що. У місцях масового розселення біженців зріс рівень злочинності, з усіх кінців Німеччини почали надходити скарги на залицяння до жінок і навіть повідомлення про зґвалтування. Кульмінацією стала новорічна ніч в Кельні, де приїжджі влаштували справжній фестиваль грабунку, що супроводжувався полюванням на німецьких жінок.
На Ангелу Меркель почали тиснути її соратники за коаліцією. Десятки депутатів Бундестагу від її партії – Християнсько-демократичного союзу – зажадали негайно припинити пускати до країни людей без необхідних віз і запровадити квоти на прийом нових мігрантів. «Це вже не виклик, а справжня загроза для країни», – сказано в їхньому спільному листі. Хорст Зеєхофер, лідер Християнсько-соціального союзу, що теж входить до коаліції, зажадав від Меркель повністю закрити для біженців австрійський кордон, погрожуючи покинути коаліцію: «Нам необхідне розв’язання цієї проблеми – з вами або без вас».
Канцлер поки чинить опір запровадженню таких заходів. Вона наполягає на тому, що приймання біженців – це зобов’язання цивілізованої країни, але при цьому обіцяє, що потік скоротиться, а незабаром буде ухвалено нову загальноєвропейську стратегію розселення мігрантів.
Однак часу не дуже багато. Міністр транспорту ФРН Александр Добріндт публічно оголосив, що Німеччина буде змушена вже найближчим часом самостійно закрити кордони, якщо ЄС не зуміє якось упоратися з кризою. За його словами, «Європейський проект буде знищений не введенням кордонів, а їх відсутністю».
Проблема, однак, у тому, що всі попередні спроби ухвалити загальноєвропейську програму розселення біженців повністю провалилися: лідери інших країн не розуміють, чому вони мають ризикувати своїми кар’єрами через обіцянку Меркель «прийняти всіх» і «впоратися». Переважна більшість населення цих країн, налякана терактами в Парижі та подіями в Кельні, категорично не бажає приймати у себе приїжджих з ісламських країн. Протести проти біженців відбулися навіть у традиційно ліберальних Нідерландах, де жителі низки міст і сіл зчинили міні-повстання проти планів будівництва центрів тимчасового розміщення у своїх населених пунктах. В одному разі поліції навіть довелося застосовувати проти зазвичай мирних голландців сльозогінний газ, щоб розігнати мітинг.
Будь-яких вказівок на те, що настрій європейців істотно зміниться найближчим часом, немає. Більше того, в самій Німеччині там і тут запроваджуються сегрегаційні заходи проти біженців – їм забороняють ходити в басейни, нічні клуби й інші місця масового скупчення людей, побоюючись за безпеку інших відвідувачів.
Чимало хто зараз побоюється, що з весною потік приїжджих тільки посилиться. Війна в Сирії й Іраку не закінчилася, в Ємені справи все гірше, в Афганістані конфлікт набирає обертів, а в субекваторіальній Африці справи вічно не слава богу. Спроба залучити на свій бік Туреччину, з якої до Греції прямує найбільше мігрантів, провалилася. По-перше, ЄС ніяк не може зібрати обіцяні Анкарі три мільярди євро на охорону кордонів. По-друге, біженці, відчуваючи ізоляціоністські вітри з Європи, намагаються скористатися останньою, як вони гадають, можливістю і все активніше штурмують рубежі Євросоюзу.
За таких умов Німеччина, Австрія й низка інших країн північної Європи пропонують створити наднаціональну прикордонну службу ЄС, надіславши її представників на охорону зовнішніх кордонів Союзу – до Греції, Словенії, Угорщини, Італії. Однак місцеві уряди категорично проти, бо це фактично означало б втрату суверенітету над власними кордонами.
Крім того, у разі Греції та Італії не дуже зрозумілий технічний бік питання: кордон там морський, паркан у Середземному або Егейському морі не поставиш. Мігранти зазвичай прибувають на вутлих човнах і баркасах. Що з ними робити? Розстрілювати в морі? Цей варіант не обговорюється. Надсилати назад – прикордонників забракне. Що ще гірше, розгалужена мережа контрабандистів все одно знайде спосіб доставити свій «живий товар» на береги ЄС, нехай і з більшими втратами серед мігрантів. Простіше кажучи, потік не можна зупинити просто механічно.
Таким чином, ефективна європейська міграційна стратегія заздалегідь є химерою. Її ухвалення практично неможливе не тільки з політичних, але й із технічних причин. Але навіть якщо якийсь документ буде підписаний, то його втілення у реальність неминуче зіткнеться з непереборними труднощами. Так, раніше укладені угоди про розселення біженців у різних країнах ЄС були виконані менше, ніж на 1 відсоток: із запланованих 160 тисяч Італію і Грецію залишили лише дещо більше 300 осіб.
Усі ці чинники в комплексі призвели до цілком серйозних розмов про припинення чинності Шенгенської угоди в частині відкритості внутрішніх кордонів. Австрія, Данія, Франція і Швеція вже частково або повністю відновили прикордонний контроль. Німеччина, на якій в Європі тримається буквально все, неофіційно надала чинності Шенгену два-три місяці, після чого і вона буде змушена відмежуватися від сусідів прикордонними КПП або навіть стіною.
Власне, у «шенгенських» країн ЄС зараз є три відносно реалістичних варіанти дій. По-перше, вони можуть продовжити «політику відчинених дверей» імені Ангели Меркель, дозволивши все більшій кількості біженців порівняно безперешкодно в’їжджати до Німеччини. Цей варіант, щоправда, може мати неприємні наслідки для нинішнього німецького уряду: безконтрольної імміграції німці вже наїлися. По-друге, вони можуть припинити чинність Шенгенської угоди, відгородившись один від одного стінами і прикордонниками. Це стане дуже серйозним ударом по економіках країн, а також зробить сумнівною доцільність євро.
Третій варіант – установлення не фізичних, а юридичних стін для біженців і мігрантів, які збираються до Європи. ЄС може радикально посилити загальні правила надання статусу біженця, скасувати для шукачів допомогу, безкоштовне житло та їжу, зобов’язавши новоприбулих працювати й оплачувати все це самостійно. Також необхідні жорсткі правила депортації іноземців у разі скоєння ними злочинів, особливо насильницького чину. Крім того, не завадило б запровадити приблизно таку норму: кожен, хто перетинає кордон шенгенської зони незаконно, без візи, автоматично позбавляється права на отримання притулку та негайно депортується.
Теоретично, це могло б призупинити потік. Проблема в тому, що громадська думка і політичні еліти в ЄС поки не готові до настільки радикальних заходів. Меркель, наприклад, довелося б публічно визнати, що її політика спричинила справжню катастрофу, а гасло «Ми впораємося!» виявилося просто брехливим. Зараз бундесканцлерін до такого не вдасться.
Який саме варіант буде ухвалено, стане відомо вже в лютому, коли в Брюсселі відбудеться позачерговий саміт ЄС, цілком присвячений цій проблемі. Найімовірніше слід очікувати якогось половинчастого рішення, що воно почне буксувати, доведе неспроможність, ситуація погіршиться, після чого відбудеться ще один саміт.
Повністю виключати поступового скасування Шенгенської угоди теж, на жаль, не слід. Чимало національних політиків, дивлячись на зростання популярності ультраправих, з дедалі більшим інтересом розглядають таку можливість. Наприклад, Ніколя Саркозі, який збирається стати президентом Франції у 2017 році, офіційно оголосив, що вважає експеримент зі скасуванням кордонів «мертвим» і буде їх відновлювати після приходу до влади.
Однак українцям та громадянам інших країн, які не входять до Шенгенської угоди, турбуватися поки рано: візи, видані німцями, напевно, і далі визнаватимуть, наприклад, у Польщі – та навпаки. Складнощі та гаяння часу виникнуть тільки під час перетину внутрішніх кордонів ЄС, де відродяться зруйновані раніше будки з прикордонниками, які перевірятимуть на наявність віз та правильно оформлених документів.
Але взагалі, звісно, буде дуже шкода, що через абсолютно безвідповідальних політиків, які задля підвищення власних рейтингів покликали до Європи всіх біженців світу, Шенгенська угода може припинити існування. Якщо це станеться, то проект Єдиної Європи буде значно дискредитований і невідомо коли відродиться знову.
Іван Яковина
За матеріалами:
Поділитися новиною
