608
5 ключових документів в енергетичній політиці України
— Енергетика
Так, у нещодавній презентації міністр енергетики та вугільної промисловості Володимир Демчишин відзвітував про свої досягнення за перший рік перебування в міністерському кріслі. Немає особливої потреби переказувати офіційну думку глави енергетичного відомства щодо подій, які відбувалися цьогоріч у ПЕК. Натомість зосередимося на констатації п’яти найбільш значущих провалів в енергетичній політиці нинішнього уряду. Ці провали можна позначити в п’яти реформаторських документах, що їх могли прийняти упродовж 2015-го року, але відклали в довгий ящик. І це незважаючи на те, що саме ці документи багато в чому можуть визначити довгострокове енергетичне майбутнє України, яке поки з чиновницьких кабінетів не проглядається.
Енергетична стратегія України
У кількості проектів Енергетичних стратегій, написаних в Україні за останні 2,5 роки, плутаються навіть галузеві експерти. Писати стратегію стало модно. Крім самого Міненерговугілля, цим почали займатися неурядові організації. У результаті у країні є кілька проектів того, як має розвиватися енергетика в майбутньому, але немає самого офіційно затвердженого документа. Як немає й остаточного розуміння, що і в яких обсягах потрібно будувати.
З огляду на найсвіжіші проекти стратегії, які було опубліковано на сайті Міненерговугілля цьогоріч, нинішній уряд є проатомним – частка АЕС до 2035 року у виробництві електроенергії в Україні має становити 45–50%. Ще 20% будуть виробляти поновлювані джерела електроенергії (ПДЕ). Власне, якщо не звертати уваги на подальші, взяті «зі стелі» цифри прогнозного вироблення електроенергії за різними видами генерації в окремих документах, то на цьому вся конкретика й закінчується.
Загалом тема розробки Енергетичної стратегії країни заслуговує окремих публікацій. Наразі можна лише зробити висновок, що наявні версії документа складаються переважно зі словесного опису давно відомих енергетикам азбучних істин і не містять у собі серйозного прогнозування на базі достатніх економічних і технічних параметрів. Та й сама стратегія, можливо, вже має охоплювати не 20-річний, а триваліший період. Поки її немає. Є тільки гіпотези. А якщо немає стратегії, то й немає розуміння в інвестора, які види генерації і в яких пропорціях необхідно розвивати.
Енергетичний баланс
Проблему відсутності у країні реалістичного енергобалансу найактивніше у 2015 році порушував заступник голови Всеукраїнської енергетичної асамблеї Юрій Саква. Йдеться не просто про те, щоб розписати, скільки палива потрібно електростанціям за тієї чи іншої середньостатистичної температури. Завдання ширше: визначити й конкретизувати джерела реального фінансового наповнення виробничих планів енергокомпаній. Звести дебет із кредитом, просто кажучи.
Для стабільної та надійної роботи галузі потрібно чітко розуміти, наскільки чинні тарифи для того чи іншого виду генерації покривають поточні та інвестиційні потреби, яку частину коштів можна залучити за рахунок кредитів, як водночас розв’язати проблему фінансового небалансу енергоринку й що робити з мільярдними боргами. В іншому разі в енергетиці буде й далі царювати практика адміністративного ручного перерозподілу коштів, супроводжувана скандалами, виробничими перебоями і фінансовими дірами.
Закон про незалежного регулятора
Як раніше повідомлялось, члени стратегічної консультативної групи з доопрацювання кабмінівського законопроекту № 2966 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» розраховували внести доопрацьовану версію документа на голосування до парламенту і забезпечити прийняття закону до кінця цього року. Проте надіям поки здійснитися не судилося.
По-перше, як і в разі з іншими ключовими для енергетики реформами, дався взнаки брак в Україні політично вагомого лідера, здатного ці реформи просувати.
По-перше, як і в разі з іншими ключовими для енергетики реформами, дався взнаки брак в Україні політично вагомого лідера, здатного ці реформи просувати.
По-друге, представникам різних гілок влади дуже складно розподілити між собою квоти на формування конкурсної комісії з вибору членів НКРЕКП.
По-третє, в експертному середовищі вже зріють побоювання, чи не забагато повноважень віддають майбутньому незалежному регулятору й чи не виявиться він занадто незалежним?
А поки триває бюрократична тяганина з гальмуванням проходження законопроекту, у вітчизняному енергоринку введено черговий надзвичайний стан. Це режим, у якому чиновники можуть перекидати фінансові ресурси між учасниками ринку, як вони вважають за потрібне. Ментальності українських чиновників подібні управлінські можливості набагато ближчі.
Закон «Про ринок електроенергії в Україні»
Безумовно, ще один втрачений рік для проведення багатостраждальної реформи, про необхідність якої у країні говорять років п’ятнадцять, навряд чи виявиться катастрофічним. Україна вже й без того давно відстала у справі побудови конкурентного енергоринку від європейських країн, і до статусу аутсайдера нам не звикати.
Однак пригнічує не так навіть сам факт гальмування законопроекту, скільки цілковитий брак бажання в енергетиків щось реально робити в його світлі. У грудні цього року виповнюється два роки з моменту підписання Віктором Януковичем попереднього закону-аналога № 663–VII «Про засади функціонування ринку електричної енергії України».
Документ, звичайно, виявився недосконалим, а його положення про перекладання повного вантажу субсидій енергоринку на «Енергоатом» і «Укргідроенерго» взагалі призвело до рішення ухвалити закон новий. Але недосконалість закону Януковича водночас зовсім не заважала енергетикам розробити за два роки в його межах до 100 нормативно-правових актів, необхідних для створення у країні конкурентного ринку електроенергії.
Як стверджують скептики, якщо в Україні коли-небудь і буде створено конкурентний енергоринок, то це буде свій енергоринок, з урахуванням наших «національних особливостей». Внутрішній зміст цього ринку буде не в усьому відповідати декларативному європейському фасаду.
Закон про вдосконалення методології приєднання споживачів до електромереж
У період тривалих піар-воєн між ДТЕК, «Енергоатомом» і «зеленими» багато хто в енергетичній галузі якось забув, що це виробники електрики і її постачальники створені для споживача, а не навпаки.
Забули і про те, що розподільчі електромережі, якими доходить електроенергія до споживачів, у плачевному стані, а щоб підключитися до них, новим абонентам доводиться оплачувати повну вартість реконструкції та розширення прилеглих мереж вищої напруги. Так велить чинна методика під’єднання до електропроводів. Ясна річ, що далеко не всі споживачі можуть собі це дозволити, внаслідок чого поняття доступу до електроенергії перетворилося на одне із ключових гальм економічного зростання країни.
Щоб виправити таку ситуацію, робоча група при Міненерговугілля та НКРЕКП цьогоріч розробила вдосконалену методику, котра передбачала змішану форму фінансування підключень. А саме, відповідно до законопроекту про внесення змін до деяких законів України, витрати за приєднання мають покриватися не тільки з кишені споживача, але і з тарифу на передавання електроенергії для обленерго. Документ відправили на розгляд до Кабміну, після чого його подальша доля виявилася в тумані. Факт у тому, що Міненерговугілля втратило свою початкову ініціативу у просуванні законопроекту. А отже, майбутнє методики приєднання до електромереж є наразі невідомими.
Олег Кільницький
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
