492
The Wall Street Journal: П'ять причин, чому Великобританія не вийде з ЄС
— Світ
Складно передбачити результат референдуму – це одна з причин, чому політичні лідери стараються їх уникати, якщо це можливо.
Колишній президент Франції Ніколя Саркозі попереджував Девіда Кемерона, коли прем’єр-міністр Великобританії вирішував, чи проводити голосування щодо членства Сполученого Королівства у Євросоюзі: уряд вибирає, яке питання задати на референдумі, але виборці вирішують, що відповісти на це питання.
Зрештою, пан Кемерон вирішив, що він не має іншого вибору, окрім як проігнорувати пораду пана Саркозі, побоюючись тиску на Консервативну партію з боку антиєвропейської Партії незалежності Сполученого Королівства, яка недвозначно натякнула – якщо він буде протистояти проведенню референдума, він вилетить зі свого крісла.
Тепер же час референдуму швидко наближається. Після саміту лідерів ЄС минулого тижня, пан Кемерон заявив, що він упевнений – скоро йому вдасться забезпечити обіцяний пакет змін до умов членства Великобританії. Так прем’єр прокладає шлях до головного питання, яке остаточно буде вирішено в наступному році.
Загальне враження таке, що референдум висить на волосині – деякі опитування показали, що думки британців розділились порівну. Незважаючи на впевненість пана Кемерона, що він зможе втримати ситуацію, євроскептики радісно відзначають, що знизити потік громадян ЄС, які приїжджають на роботу у Великобританії, Кемерон ніяк не зможе. А за попередніми опитуваннями, це питання хвилює виборців найбільше.
Тим часом, прихильники вступу до ЄС побоюються, що пан Кемерон вже розіграв свою найвигіднішу карту – вимогу, аби Великобританії було дозволено відмовляти у податковому кредиті громадянам ЄС, якщо вони не були резидентами країни протягом чотирьох років. Вимогу відкинули і ця поразка кидає тінь на всю кампанію проєвропейських сил.
Тим не менше, кілька речей прояснились за останні тижні і загальне враження – про те, що референдум висить на волосині, – може виявитися хибним.
По-перше, і в даний час це очевидно, – якщо взагалі коли-небудь викликали сумніви, – пан Кемерон буде підтримувати збереження членства Великобританії в Євросоюзі, не дивлячись на результат переговорів між сторонами.
Хоча офіційно він тримає шляхи для відступу відкритими, всі його зусилля спрямовані на збереження членства Великобританії в ЄС; ніякої підготовки до виходу з союзу не ведеться.
Навіть якщо у пана Кемерона була спокуса вести кампанію “за вихід” в спробі зберегти єдність своєї партії, він зробив занадто багато заяв, у яких підкреслював важливість членства в ЄС для національної безпеки Великобританії та економічного процвітання. Це поставило б під удар його авторитет. Виборців може відштовхнути такий неприкритий цинізм, і така зміна тактики могла б завдати більше шкоди, ніж користі.
По-друге, пан Кемерон може зіткнутися з нечікувано слабким політичним спротивом. Євроскептики вимагають, щоб міністрам дозволили вести агітацію за вихід з ЄС. Але пан Кемерон забезпечив собі повну урядову підтримку, так що будь-який міністр, який захоче кинути йому виклик, може одразу розраховувати на свою відставку. Цілком можливо, що один або два радикальних політики можуть піти, але інші лідери розуміють, що якщо вони виступлять проти Кемерона і програють, то на їх політичних кар’єрах можна буде поставити хрест. А якщо антиєвропейський табір не може залучити на свою сторону ключові політичні фігури, то і рядові соратники прем’єра не стануть ризикувати своїми кар’єрами.
По-третє, антиєвропейська кампанія в безладді, незважаючи на видимість того, що симпатії виборців переходять на їх бік. Справді, існує два табори євроскептиків і між ними глибокі розбіжності – особисті та політичні. Їх завдання – переконати британців у тому, що статус-кво є неприпустимим і що вони мають кращу альтернативу. Тим не менш, вони не можуть домовитися між собою, як буде виглядати майбутнє Британії за межами ЄС.
Чи країна буде прагнути зберегти членство у єдиному ринку ЄС і, отже, як і раніше буде підпорядковуватися правилам ЄС, в тому числі і праву громадян ЄС жити і працювати у Великобританії; а якщо ні, то яким буде формат нових відносин і як шукати порозуміння з 27 іншими країнами ЄС, у кожної з яких є право вето.
По-четверте, те, що сприймається як найсильніший аргумент євроскептиків, може виявитися їх найслабкішим місцем.
Поза сумнівів, криза міграції і загроза тероризму об’єдналися в суспільній свідомості в єдине ціле. І ЕС в цій ситуації виглядає вкрай некомпетентним. Тому в цій ситуації Великобританія може покладатися лише на власні сили, аби захиститися.
Але насправді, нещодавні кризи доводять зворотне: Європа стикається з спільними викликами безпеці, які вимагають і спільної відповіді. Будь то пошук шляхів стабілізації Сирії, Лівії та України; чи вироблення спільної політики по відношенню до Росії і Туреччини; або забезпечення зовнішніх кордонів ЄС; прийняття і застосування загальних стандартів щодо поводження з біженцями; спільні зусилля для усунення транскордонних терористичних загроз.
Звичайно, проєвропейський табір не може розслабитися і спочивати на лаврах: попередження Саркозі все ще резонує. Але заскоченою зненацька може виявитись і та, й інша сторона.
Зрештою, британський референдум – це іще один варіант того ж політичного змагання, яке розігрується по всій Європі, яке Марін Ле Пен, лідер правого крила Національного фронту Франції, точно описала як боротьбу між глобалізаторами та націоналістами.
Британським євроскептикам може не сподобатись порівняння із політичною силою пані Ле Пен, але вони апелюють до однакового кола виборців. А що показали усі нещодавні європейські вибори, в тому числі французькі регіональні вибори минулого тижня, де Національний фронт не виграв жодного змагання? Що число виборців, які відчувають загрозу глобалізації, досить велике, аби спричинити зсув у політиці, але поки не достатньо велике, аби перемогти.
Simon Nixon, The Wall Street Journal
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
