498
Не все пропало
— Казна та Політика
Дисидент, в’язень радянських таборів і визнаний моральний авторитет української нації Мирослав Маринович на львівській конференції «Форум електронного урядування» розповів про появу нового покоління, в якому немає місця Homo Sovieticus, нових моделях розвитку держави, і оцінив українські реформи. Ключові тези виступу Мирослава Мариновича:
Нерадянське покоління
Демонтаж і дестабілізація старої радянської системи в Україні зайшли досить далеко. Настільки далеко, що чиновники бояться зробити наступний крок, щоб система повністю не завалилася. З іншого боку, немає виразної альтернативи системі.
Ця ситуація нагадує дискусію про еволюцію. Теорія Дарвіна пояснює абсолютно все. Окрім самого факту виникнення нового виду. Раптова комплексна мутація, яку неможливо обчислити. Точно так і в Україні. Є мутація старої системи, нової ще немає. Вона повинна з’явитися вже готовою. Так, як прийшли християнські демократи в Німеччині. Вони прийшли з готовими формулами, тому змогли змінити країну. Під час суспільно-політичної трансформації не може якась партія заявляти: «Довіртеся мені, ось я прийду до влади і почну думати, як реформувати країну». Потрібна група пасіонаріїв, що задає свої принципи існування, які стануть важливими для суспільства.
Ми вже побачили перше покоління, яке не можна віднести до категорії Homo Sovieticus. Чути його було тільки на Майдані. Разом з першими політичними шумами голос молодого покоління затих. Не чути його досі. Так і вийшло, що еліта Майдану не з’явилася на політичному рівні. Це був свідомий вибір. Майдан принципово не хотів вертикальної структури. Здавалося, що це типова українська хвороба – отаманщина. У National Endowment for Democracy мені пояснили, що це не тільки українська проблема, а, швидше, питання часу. За таким же принципом створювалося рух Occupy Wall Street, Парасольковий рух в Гонконзі. Тільки на відміну від цих рухів Майдан виявився успішним. Це наш феномен.
Важливий принцип побудови суспільства – networking. Тобто мережева, а не вертикальна структура. Не потрібно заганяти молоде покоління в традиційні партії з великим лідером. Такі моделі, які раніше були перспективними, більше неспроможні. Перспектива з’являється якраз у отаманських варіантів розвитку суспільства. Нам не потрібно чекати, поки таку модель знайдуть на Заході. У них свої умови, в яких важливу роль відіграють великі партії. Тоді яким чином допустити це покоління до політичного процесу прийняття рішень? На це питання дає відповідь електронна демократія. Пошуки нового нетрадиційного шляху розвитку – головна формула інноваційності. Пам’ятаю, як в Естонії електронне управління виглядало чимось недосяжним. Сьогодні це стало реальністю.
У чому важливість цього інноваційного пошуку для України? Інновації відкривають можливості для нового покоління, яке прийшло на політичну і громадську арену разом з Майданом. Не хочу сказати, що електронна демократія стане панацеєю. Це один з елементів, який прискорить появу моделі прийняття рішень без повторення старого досвіду.
Опір змінам
Я не можу сказати, що у нас нічого не робиться, що все пропало. Багато всього робиться і досить успішно як з боку влади, так і з боку суспільства. З іншого боку, у нас шалений опір змінам. Влада під час війни і під тиском Заходу проводить якісь реформи, але це схоже на ямковий ремонт радянських доріг. Є стара патерналістська система, коли влада дає суспільству якісь блага. Такий стиль керівництва відчувається і сьогодні. Змінилося те, що тепер влада бере кошти у Заходу і підживлює нас, даючи можливість якось вижити. При цьому не робить те, що робив Ленін – не вводить НЕП. Немає підтримки малого та середнього бізнесу, щоб люди самі собі допомогли. Якби Європа, даючи нам гроші, вимагала створення якихось законодавчих умов для змін, то у мене було б більше оптимізму.
Є якась ментальна прихильність керівництва до старих моделей управління країною. Для них навіть реформи – привід переживати. Розпочато настільки багато реформ, що хтось починає переживати, чи буде ефективною їхня влада, якщо внести «стільки» змін. Порошенко відмовився від готового закону про держапараті, позначивши, що його потрібно повністю переписувати. Це при тому, що закон вже був узгоджений навіть із Заходом. Звичайно, я не кажу, що Порошенко – це Янукович. У нього є відчуття, що ще трохи, і він відпустить влада, країна стане некерованою. Можна простежити, як логіка чекіста завела Путіна в глухий кут. Точно так само в нас логіка старого патерналістської держави може привести нас до тоталітаризму.
Своя Ахіллесова п’ята є і в суспільства. У країні досі домінує аморальна більшість. Слово «аморальність» тут має важливий підтекст: як ми ставимося до життя за європейськими правилами, до життя без корупції. Успіх для людей з «аморальної більшості» означає можливість уникнути відповідальності. Для життя по-європейськи нам потрібні люди, які беруть на себе відповідальність. Ні в одній країні зміни не здійснювалися відразу всім суспільством. Пасіонарна група людей задає нові принципи життя.
Про синдром Ляшко
Є дві форми реакції на якусь проблему. Перша – «хохляцька». Ми мотаємо на свій козацький вус все, що бачимо, але мовчимо. Довго мовчимо. Довше, ніж будь-який інший народ. Друга реакція – бунт. Скажімо, наш український бунт – Майдан. Немає середнього рівня. Цивілізованого європейського рівня, коли люди об’єднуються перед обличчям якоїсь проблеми. Потім вони борються за вирішення цієї проблеми солідарно, використовуючи всі демократичні методи. Ми відразу починаємо бунтувати в стилі Ляшко, а держава тоді схиляється в бік заборон. За формулою Ляшка є тільки боротьба без будь-якого бачення розвитку.
Заборони повертають нас до старої моделі розвитку держави. Не потрібно впадати в крайності сліпого бунтарства. Всі нормальні й успішні західні технології починаються принаймні з парламентаризму. Те, що у нас нормальним парламентаризмом не назвеш. Це імітація демократії, а не демократія. Держава буде імітувати до тих пір, поки ми це будемо дозволяти. Влада змінюється тільки тоді, коли її змушують змінюватися. Так, ми розуміємо, що кожне уряд не святий. Ми й не чекаємо святого уряду. Наше завдання полягає в тому, щоб кожен наступний уряд був в чомусь краще попереднього.
Зараз ми пробуксовує з феноменом солідарності. Ми не вміємо бути солідарними в звичайному житті, а не під час бунтів. Нам потрібна дуже висока температура в суспільстві, щоб ми могли об’єднатися. Краще не шукати нових об’єднуючих ідей, а навчитися розставляти пріоритети. Реформи будуть успішними лише якщо є група людей, які захочуть жити за цими новими правилами. Є визначення дисидентів, що це люди, які живуть в підневільній країні, але поводяться як вільні люди. Зараз потрібна група людей, яка знайде сміливість жити ідеально: без хабарів і всього того, що заважає суспільству. Ось і формула перетворення країни.
Олексій Коваленко
За матеріалами: Hubs
Поділитися новиною
