722
Уроки чужих криз
— Світ
За останні двадцять п’ять років найчастіше відмовлялися платити за рахунками країни Латинської Америки. Найповчальніші епізоди цього серіалу
Мексиканський дефолт 1994 року показав, які ризики несе в собі ставка на іноземний капітал та зовнішні запозичення без структурної перебудови економіки.
ПІРАМІДА, ЯКА ВПАЛА
У 1982-1994 роках в Мексиці було продано 940 держпідприємств, у тому числі банки, авіакомпанії, заводи. Приватизація принесла в казну більше $ 20 млрд. Однак багато приватизованих підприємств так і залишилися монополістами у своїх сегментах, що дозволяло їм діяти колишніми методами і не піклуватися про підвищення економічної ефективності. Крім того, приватизація була використана наркомафією для відмивання доходів та зміцнення позицій у легальній економіці.
Посилилися протиріччя між зростаючою потребою в інвестиціях і падаючою спроможністю населення до заощаджень. Єдиним способом вирішення проблеми було подальше заохочення припливу іноземних інвестицій. Цьому служив завищений курс мексиканського песо по відношенню до долара США, що гнітило експорт. Така політика призвела до кризи в сільському господарстві та ряді галузей промисловості. Замість прямих інвестицій, які йшли б на розвиток виробництва, в основному прибували портфельні інвестиції, які використовувалися в більшій мірі для зростання споживання. Наслідком стало різке збільшення торговельного та платіжного дефіциту.
Для фінансового обслуговування держборгу влада вдалася до випуску короткострокових держоблігацій. Ця піраміда росла, поки тривав приплив іноземного капіталу. Але в 1994 році в країні почалися політичні потрясіння: у січні підняли збройне повстання ліворадикали-сапатисти в штаті Чьяпас, 23 березня був убитий кандидат на пост президента від правлячої партії Луїс Дональдо Колосіо. Інвестори почали тікати з країни, відтік капіталу був колосальним. Уряд вжив ряд екстрених заходів на підтримку песо, включаючи підвищення процентних ставок за держоблігаціями і переведення більшої частини короткострокових облігацій на тесобони – короткострокові держоблігації, номіновані в песо, але індексовані до долара. Фінансова допомога США допомогла заспокоїти іноземних інвесторів, але ненадовго. У грудні уряд був змушений відмовитися від прив’язки національної валюти до долара, що призвело до різкої девальвації песо і унеможливило індексацію тесобонів до долара. Мексика опинилася в стані дефолту.
Уряду довелося звернутися за зовнішньою допомогою, і вона була надана: міжнародні фінансові організації дали $ 27,8 млрд., США – $ 20 млрд., інші країни – $ 2 млрд. У 1995 році уряд зміг викупити тесобони на $ 27,5 млрд. – 94% від їх емісії. Але за це Мексиці довелося заплатити надзвичайними заходами економії і структурними реформами. Уже в 1999 році економіка країни перевершила докризовий рівень.
КОЛИ КОРУПЦІЯ СИЛЬНІША, НІЖ РЕФОРМИ
Аргентинський дефолт 2001 року можна назвати класичним прикладом того, що буває, коли ринкові реформи не супроводжуються боротьбою з корупцією.
Реформи в Аргентині стартували в кінці 1991 року. Тоді була введена система валютного управління, що дозволила приборкати гіперінфляцію. За цим кроком пішли заходи з лібералізації економіки: знижені імпортні тарифи, ослаблене держрегулювання, проведена приватизація держпідприємств, полегшений вхід в економіку транснаціональним компаніям. У країну ринули прямі і портфельні інвестиції. Економіка зростала швидкими темпами до 1998 року, проте потім пішов спад.
Крім несприятливих загальносвітових тенденцій на економічній ситуації в країні позначилося те, що в ході реформ багато негативних атрибутів аргентинської економіки залишилися недоторканими. Зокрема, жорсткі антиінфляційні заходи не супроводжувалися адекватною фіскальною реформою.
Податкова система, з одного боку, залишалася дуже складною, а з іншого – допускала безліч лазівок для ухилення від податків. Ступінь ухилення від податків був дуже високим: наприклад, з ПДВ у середньому близько 40%.
Ця система була одним з найважливіших корупціогенних чинників. Взагалі ж корупція виявлялася практично у всіх сферах аргентинської життя, прийнявши особливо скандальний характер при проведенні приватизації. Потужні групи інтересів не дозволяли центральній владі ефективно контролювати держвитрати. Ситуацію погіршувала криза бюджетного федералізму: регіони до кінця 2001 року заборгували банкам до $ 10 млрд. І вимагали від центру додаткових трансфертів.
Через жорстку прив’язку аргентинського песо до долара США уряд не володів інфляційними джерелами для фінансування бюджету. А оскільки система держфінансів залишалася слабкою, були неминучі дефіцити і нарощування держборгу. Поточні боргові платежі Аргентини до кінця 1990-х років досягли $ 5 млрд. на рік.
Глибока рецесія, в яку занурилася аргентинська економіка на рубежі століть, призвела до втечі з країни іноземного капіталу. Темп падіння ВВП в 2001 році досяг 6%, а безробіття наблизилася до рівня 20%. Боячись погіршення ситуації, населення почало знімати заощадження з банківських рахунків і виводити капітали за кордон. На початку грудня 2001 року уряд відповів заходами, які фактично заморозили на рік всі поточні рахунки, дозволяючи громадянам знімати не більше $ 250 на тиждень. Крім того, влада спробувала здійснити обмін боргових зобов’язань з метою зниження процентних виплат. Цей варіант м’якого дефолту, однак, не вдався через проблеми довіри. 6 грудня МВФ заблокував виділення Аргентині чергового траншу кредиту в сумі $ 1,3 млрд. Уряд звернувся до засобів приватних пенсійних фондів на умовах, які були розцінені як конфіскація. Через виплати по кредитах залишилися невиплаченими 1,4 млн. пенсій. 19 грудня по всій країні почалися масові заворушення, 20 грудня було введено надзвичайний стан, 21 грудня президент Фернандо де ла Руа пішов у відставку.
23 грудня в.о. президента Адольфо Родрігес Саа оголосив державу неплатоспроможною по всьому об’єму боргу – $132 мільярди, що стало найбільшим дефолтом в історії.
ЛАНЦЮГОВА РЕАКЦІЯ
Інвестори теж винесли уроки з того, що сталося. Це показали подальші латиноамериканські дефолти.
Аргентинською кризою 2001 року “заразився” Уругвай – нерезиденти почали виводити капітал з країни, до літа 2002 було виведено 38% вкладів. Уругваю довелося провести девальвацію песо, уряд не зміг платити за кредитами – і звернувся до власників облігацій з проханням почекати виплат п’ять років. Аргентинський дефолт настільки врізався в пам’ять інвесторів, що вони масово (93%) відгукнулися на пропозицію уругвайського уряду.
У свою чергу, аргентинський уряд в 2005 році зміг досягти угоди, згідно з якою 76% облігацій, знецінених в результаті дефолту, замінюються іншими, більш довгостроковими і з набагато більш низькою номінальною вартістю – 25-35% від початкової.
Це дозволило Аргентині в 2006 році достроково погасити борг перед МВФ у розмірі $ 9,8 млрд.
Президент Еквадору Рафаель Корреа в грудні 2008 року прийняв рішення не здійснювати виплати по облігаціях, термін яких закінчується в 2012 і 2030 роках, визнавши їх такими, що «не мають законної сили» і оголосивши борг, накопичений попереднім керівництвом країни, «аморальним». Це один з найбільш незвичайних дефолтів в історії, так як насправді у Еквадору цілком вистачало «нафтових» грошей для обслуговування боргу. Але політичне рішення виявилося дуже вигідним. Почекавши якийсь час, країна змогла викупити велику частину свого боргу всього по 35 центів на долар.
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
