Як нафта перетворила Луанду в найдорожче місто світу
Корупція, власна нафта і залежність від імпорту перетворили Луанду, столицю небагатої Анголи, в найдорожче місто світу – африканську сестру Москви
Найдорожчим містом у світі є зовсім не Токіо, Лондон чи Москва, а Луанда – скромна столиця Анголи.
Саме тут, а не в якомусь іншому місці на землі, пара джинсів коштує близько $240, а типовий для західних країн перекус – сендвіч з содовою – близько $19.
У дослідженні американської консалтингової компанії Mercer, яка склала рейтинг найдорожчих міст світу, їхній індекс вираховувався на основі кошика з 200 товарів і сервісів, включаючи харчування, житло і транспорт.
Так, чашка кави в Луанді обійдеться майже в $5, гамбургер – $17,7. Для порівняння – ціна гамбургера в куди більш успішному Гонконгу становить $5, в респектабельному Лондоні – $6,5 і в звичному до дорожнечі Токіо – $5,8.
Ще більш вражаюча ситуація на ринку оренди житла в столиці Анголи. Двокімнатні апартаменти тут знімають за $7 тис. на місяць, у той час як у Гонконгу – $6,8 тис., а в Лондоні – $5 тис.
Тут дешева тільки зброя, іронізує британське видання The Daily Mail: автомат Калашникова обійдеться всього в $30.
Відразу за столицею Анголи в рейтингу найдорожчих міст іде спеціальний адміністративний район КНР Гонконг і швейцарський Цюріх. Замикають п’ятірку азіатський гігант Сінгапур і швейцарська Женева.
Токіо, Лондон і Нью-Йорк, які славляться своєю дорожнечею, розташувалися в рейтингу найдорожчих міст на 11-му, 12-му і 16-му місцях відповідно. А Москва через економічні санкції, накладені на неї Заходом, і падіння національної валюти злетіла з 9-го на 50-е місце.
Причому швейцарські міста традиційно займають високі місця за дорожнечею, бо там взагалі недешеве життя, тоді як африканські дороги переважно для приїжджих. “В Анголі дуже високі ціни на імпортні товари, нелегко відшукати безпечне житло, що відповідає запитам іноземців”, – коментує умови життя в місті-лідері рейтингу один з його експертів-упорядників Рафаель Баррілеро.
Ангольське щастя
Амір Саїд, житель Луанди, який переїхав сюди з Єгипту, перераховує причини дорожнечі в Луанді. “Луанда така дорога, бо майже все тут імпортне”, – підкреслює Саїд.
За його словами, нечисленні місцеві виробники також не поспішають знижувати ціни – адже їхні товари конкурують тільки з дорогим імпортом. Саїд вважає, що ціни стануть більш збалансованими тоді, коли в країні буде менше імпорту, а місцеві виробники розширять своє виробництво і опустять ціни.
Ще одна причина, чому Луанда перетворилася на неймовірно дороге місто, – це засилля іноземних нафтових компаній, які платять значні суми, залучаючи висококваліфікованих фахівців з-за кордону. Серед нафтових іноземних компаній, які співпрацюють з Анголою, такі світові гіганти, як Amoco, BP, Chevron, Exxon Mobil, Petrobras, Shell, Texaco, Total і деякі інші.
Нафта складає основу економіки цієї країни. Її виробництво і супутні послуги формують близько половини ВВП. 90% чорного золота йде на експорт. Друга стаття доходів – алмази. Правда, їх частка в експорті значно менша – 5%.
За даними британської нафтогазової компанії BP, Ангола видобуває 2% світової нафти, або більше 1.700 тис. барелів на день. Таким чином, за обсягами видобутку нафти вона є другою серед країн Південно-Західної Африки, поступаючись лише Нігерії, частка якої в загальносвітовому видобутку становить 2,7%.
В Анголі мало внутрішньої конкуренції, сюди складно доставляти товари і по країні скрутно пересуватися – особливо іноземцям, бо інфраструктура майже повністю зруйнована внаслідок затяжних збройних конфліктів.
З 1961 по 2002 рік країна постійно воювала. Після війни за незалежність від Португалії в 1975 році в Анголі спалахнув громадянський конфлікт, який вдалося погасити лише в 2002-му. Тоді сюди прийшли західні інвестори і почався економічний бум. З 2004 по 2008 рік зростання ВВП в середньому становило 17% – величезний показник для Африки. Торік зростання ВВП склало майже 4%, що теж можна назвати успіхом. Для порівняння: США після кризи 2008 року тільки планують рости на 4% на рік.
Тепер ВВП на душу населення в Анголі, згідно з довідником ЦРУ, можна зіставити з українським – $8.200.
Прихід багатих іноземців і відсутність внутрішньої конкуренції накрутили ціни на житло і послуги. Так, за словами Саїда, кімнату в центрі і безпечних районах, населених переважно іноземцями, можна зняти за $3-6 тис. Проживання ж у трикімнатній квартирі в хорошому та безпечному місці обійдеться в $10 тис. на місяць.
Втім, місцеве населення живе в інших, бідніших і менш безпечних районах, а якщо і орендує житло, то за ціною в десять разів меншою від тієї, яку платять іноземці. Причому власники пристойної нерухомості скоріше будуть вичікувати в пошуках багатого клієнта, ніж нададуть свої послуги за більш низькою ціною.
Готелів в Луанді небагато, і вартість хорошої чистої кімнати обійдеться в $400-600 за ніч. Ціни в готелях на узбережжі майже такі ж – хороший номер обійдеться іноземному туристу в $400.
Ресторани теж дорогі. В середньому обід без напоїв обійдеться в $35-60, шведський стіл з напоєм – від $80. Втім, такий сервіс доступний тільки іноземцям, які працюють в нафтовому секторі. Місцеві жителі вечеряють поза домом в кращому випадку один-два рази на місяць, ділиться спостереженнями Саїд.
Примітно, що ситуація з цінами в Анголі не є унікальною для Африки. Так, Нджамена, столиця центральноафриканського Чаду, замикає десятку лідерів Mercer за дорожнечею життя. Причини високих цін Нджамени схожі з луандійськими: Чад також є державою, яка видобуває нафту і приваблює іноземних інвесторів для розвитку цієї галузі.
Величезні прибутки працюють в Африці іноземних компаній, отримані за рахунок видобутку нафти, створюють підвищений попит на житло високої якості, дорогі ресторани, автомобілі, взуття та одяг провідних брендів.
У той же час через сухий клімат і слаборозвинену інфраструктуру навіть у багатих країнах Африки мало що виробляється. Через те, що все продовольство імпортне, літр молока в магазині може досягати $3.
Життя інших
Якщо населена переважно іноземцями столиця Анголи живе на широку ногу, то більша частина країни виживає на $2 на день. Тут бракує питної води, і найбідніші жителі сіл змушені пити воду з річок.
Слабо розвинена медицина не сприяє тривалості життя, а дитяча смертність (80 смертей на 1.000 новонароджених) – одна з найвищих у світі. Також високий рівень захворювань на СНІД та ВІЛ-інфікованих – 2,35% дорослого населення.
Проте приплив іноземних інвесторів поступово позначається на рівні життя, породжуючи новий соціальний прошарок – багатих ангольців.
23-річна мешканка Анголи Ана Крістіана Пінто – якраз з тих, хто може собі дозволити витрачати гроші на якісний одяг і навіть розваги. Вона стверджує, що останнім часом деякі її співвітчизники зацікавилися брендовими речами. “Вся справа в тому, що протягом довгих років у нас не було нічого, – пояснює вона цей інтерес. – Ні супермаркетів, ні торгових центрів, ні кіно”.
Тепер ті люди, які заробляють гроші, хочуть мати хороші речі і часто взагалі не дивляться на ціну, стверджує Пінто. А деякі ангольці навіть готові викласти понад $200 за джинси.
У країні з’явилися закриті клуби і ресторани, відвідувачі яких витрачають кілька сотень доларів тільки на напої в один вечір. Однак саме трущоби, напівголодні і брудні діти, купи сміття і бездомні тварини набагато частіше потрапляють в об’єктиви іноземних фотографів, складаючи типову картину життя в країні.
Економічній стабільності Анголи перешкоджає наявність чорного валютного ринку, де долар коштує в два рази дорожче, ніж за офіційним банківським курсом, стверджує Саїд. Якщо ця проблема не буде вирішена, то ціни будуть продовжувати рости, тому що все імпортується, упевнений він.
Рафаель Маркес де Мораїс, ангольський політолог і правозахисник, стверджує, що корумпована верхівка країни, прикриваючись економічним зростанням, створює для іноземців вивіску стабільності, в той час як прості люди перебувають у напіврабському становищі.
“Багаті живуть розкішно, заробляють добре і платять шалені гроші за свої будинки і спосіб життя”, – описує Мораїс політичну еліту.
Серед багатіїв Анголи – її 72-річний президент Жозе Едуарду душ Сантуш, який править країною з 1979 року. Його дочка Ізабелла, за оцінками західних ЗМІ, заробила сотні мільйонів доларів, інвестуючи у виробництво нафти і алмазів. За даними американського видання Forbes, вона має кілька пакетів акцій у найбільших португальських і ангольських компаніях, у тому числі володіє 19,5% акцій португальського банку BPI, що становить близько $465 млн. А в цілому її капітал оцінюють в $1 млрд.
Правозахисник Мораїс вважає, що еліта легко наживається на тих, хто живе в трущобах: навіть поїздка на автобусі, який доставляє людей на роботу, коштує незрівнянно дорого: простий охоронець, який заробляє $200-300 на місяць, за проїзд викладає $12.
Однак Саїд, який півтора роки тому заради Анголи залишив рідний Єгипет, все ж вірить у те, що в майбутньому Луанда знизить ціни і стане більш доступною як для місцевих жителів, так і для мандрівників – адже економіка країни зростає, і вона відкривається світу.
“Відкриті двері для туристів приведуть до збільшення обсягів роботи підприємств і стимулюватимуть місцевих бізнесменів розширювати ринок послуг, – міркує він. – У результаті в країні виникне конкурентне середовище і ціни стануть доступними”.
Наталія Мечетна
За матеріалами: НВ
Поділитися новиною