Неформальні трудові відносини


Неформальні трудові відносини

За даними Державної служби статистики, тіньовою зайнятістю охоплено понад 50% усього працездатного населення. Для прикладу, на Львівщині найпоширеніші джерела отримання неформальних доходів — власний незареєстрований бізнес (21,1%) та заробітна плата “в конвертах” (28,9%).

“Хлопці, ми приїхали”

“Жоден підприємець, який працює на спрощеній системі оподаткування, не може отримати субсидію, — розповідає Валерій Таратасюк, директор ТОВВВК Поділля-2”. — Люди згортають бізнес. Здають патенти на торгівлю, скасовують реєстрацію, скорочують працівників. Економічна ситуація в державі дуже складна. Якщо раніше покупці купували із запасом, то сьогодні купують лише найнеобхідніше й найдешевше. Боротьба йде за виживання. Люди шукають яких-завгодно можливостей для заробляння коштів. Чимало їх виїжджає за кордон”.

Тенденції у сфері неформальної зайнятості простежуються лише в один бік: зростання. Наприклад, на Львівщині кількість працівників за наймом на основі трудової угоди у 2011 р. впала на 23 тис. осіб, у 2012 р. — ще на 2,5 тис., 2013-му — 21,5 тис. Дані за 2014 р. ще не надійшли. На думку експертів, швидше за все, ці робочі місця перейшли у тінь або були ліквідовані. Незначна частина звільнених людей могла податися в бізнес, але за кількістю зареєстрованих нових СПДшників цього не скажеш.

Така ж картина загалом по Україні.

Як свідчать статистичні обстеження, у першій половині 2014 р. чисельність неформально зайнятого населення віком 15—70 років становила 4578,7 тис. осіб, або 24,8% від загальної кількості працівників. Насправді його кількість, як вважає І. Ангелко, може бути більшою, оскільки, на думку експертів, на нього припадає понад половина валового національного продукту. Неформальна зайнятість виступає основним або допоміжним джерелом доходів для 40—54% домогосподарств.

Щоб вижити в сучасних умовах господарювання, значна частина населення України змушена шукати додаткові джерела заробітку, якими нерідко стають доходи від неформальної зайнятості. По суті, зазначає кандидат економічних наук, асистентка кафедри міжнародної економіки Інституту підприємництва та перспективних технологій Національного університету “Львівська політехніка” Ірини Ангелко, — це прояв механізму саморегуляції економіки, вимушена форма адаптації населення до сформованої соціально-економічної ситуації, а для багатьох верств населення — ще й спосіб мобільності.

Характерні ознаки цього сектора — незареєстрованість, нестабільність, негарантованість трудових відносин, відсутність належного управління, яке б забезпечувало узгодженість різних видів неформальної діяльності в системі поділу праці, ризикованість, часто випадковість діяльності, недекларованість та нестабільність доходів, відсутність соціального захисту. Неформальна працевлаштування має свої регіональні особливості. Найменше населення у неформальному секторі економіки виявлено у східних областях, зокрема в Луганській (22,4%), Харківській (14,4%), Дніпропетровській (12,1%), Донецькій (12,4%), а також у Севастополі (8,4%) та Києві (4,1%) (Збірник “Економічна активність населення України 2014”). Натомість упродовж 2008—2013 рр. найвищий показник фіксується в Чернівецькій області, де він удвічі більший (у межах 50—58%), ніж середній по країні. Значні масштаби поширення неформальної зайнятості характерні насамперед для західних та північних областей, що зумовлено аграрним сектором економіки.

Ще одна причина такого стану речей — бажання малого і середнього бізнесу, та чого гріха таїти — й самих працівників, заощадити на виплатах до бюджетів усіх рівнів та Пенсійного фонду. Але правда й те, що бізнесу дедалі менше є що запропонувати новим працівникам. “Центри зайнятості — своєрідний термометр реального сектора економіки України, — каже екс-депутат ВР України, голова підкомітету з питань заробітної плати, індексації і компенсації грошових доходів населення та колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин Комітету з питань соціальної політики та праці (2006 р.) Володимир В’язівський. — Чим більше людей вивільняється, тим гірший стан економіки держави. Сьогодні термометр показує — “хлопці, ми приїхали”. У нас нікуди влаштовувати людей на роботу”.

Нині лише третина підприємств не планує скорочувати кількість своїх працівників. Ще третина чітко заявила, що без скорочень працівників їм не вижити. Решта поки що не знає, що “день грядущий їм готує”, тому діятиме за ситуацією.

Було ваше, стало наше

Одна з проблем, яка опускає рівень зайнятості на ринку праці, — неповернення ПДВ. А це — десятки мільярдів гривень. Підприємствам потрібні ці гроші. На поповнення обігових коштів, виплату заробітної плати тощо. Вони розраховували на них, натомість же їм доводиться брати кредити. І платити банкам ще 30%, аби не зупинити виробництво. Уряд розуміє, що з неповерненнями ПДВ щось треба робити. І ось чергова ініціатива, яку недавно озвучив голова Державної фіскальної служби (ДФС) Роман Насиров. Як передає Інтерфакс-Україна, для вирішення проблеми боргу держави з відшкодування податку на додану вартість (ПДВ), що перевищує 12 млрд грн, уряд пропонує новий випуск облігацій внутрішньої держпозики (ПДВ-облігації). “Задля відновлення балансу в економіці та підтримки підприємців необхідно раз і назавжди вирішити це питання”, — каже Роман Насіров.

Як випливає з повідомлення, з метою погашення великої заборгованості з повернення ПДВ ДФС вже звернулася до Міністерства фінансів із пропозицією випустити ОВДП. Проте навряд чи це вирішить проблеми бізнесу. “Ми бачимо, що Національний банк, свідомо чи несвідомо, робить усе, аби люди не мали роботи. Політика уряду призводить до закриття банків. Комусь виплатять кошти з Фонду гарантування вкладів, але гроші підприємців уже пропали. Їхні підприємства закриваються. Хтось може подумати, що влада бореться з олігархами, але це не так. Борються з людьми та підприємцями, які мають вклади у цих банках. Це найбрутальніший рекет. Влада забула, що за підприємцями стоять тисячі й тисячі людей.

Як наслідок, вони втрачають офіційну роботу і переходять у тіньовий сектор економіки. Проте якщо офіційно працевлаштована людина сплачує, щонайменше, прибутковий податок у місцеві бюджети, то тепер влада про це може забути. Невже вона цього хотіла?” — запитує В.В’язівський. Один із головних показників діяльності Національного банку у США — кількість робочих місць. Якщо держава через Національний банк правильно вкладає кошти, виникають нові робочі місця. Вони обов’язково принесуть прибуток, додану вартість. А це податки в бюджет, зарплата людям, зростання купівельної спроможності тощо. Нічого цього в Україні не помітно.

Мінімізація неформальних трудових відносин

“У кожній країні, без винятків, є тіньова економіка, у тому числі неформальна зайнятість і працевлаштування, — каже Ірина Ангелко. — В Україні її масштаби приголомшливі. За даними міжнародної організації праці, близько 50% усіх працівників у нашій державі перебувають у тіні. Цьому сприяють значні нарахування на фонд оплати праці. Понад 36% від фонду оплати праці державі сплачує роботодавець. Крім того, ще 15% від величини зарплатні сплачує сам працівник. До цієї суми слід додати 3,6% відрахувань у Пенсійний фонд та 1,5% військового збору. Загалом, виходить непогана сума: понад 50% своєї зарплатні людина відраховує до бюджету. Це багато. Мені можуть сказати, що в європейських країнах податки бувають ще більші. Але там, по-перше, зарплатня вища, а по друге — податки диференційовані залежно від рівня доходів”.

На думку Ірини Ангелко, до основних способів мінімізації неформальної зайнятості можна зарахувати:

— підвищення стабільності і привабливості сектора формальної зайнятості (розширення можливості працевлаштування у сфері формальної зайнятості; зростання оплати праці та доходів у всіх сферах і видах економічної діяльності; дотримання норм трудового законодавства, захист прав працівників на підприємствах формального сектора);

— стимулювання переходу зайнятих із неформального сектора у формальний, важливим напрямом якого є впровадження системи соціального страхування, у тому числі медичного;

— сприяння малому підприємництву (спрощення процедури реєстрації та ліцензування діяльності; зменшення податків, насамперед на фонд заробітної плати; надання пільг підприємцям, які створюють додаткові робочі місця; надання фінансової підтримки підприємствам малого бізнесу засобами гнучкої кредитно-податкової політики);

— забезпечення реального захисту соціально уразливих верств населення, створення умов для їх посильної участі в суспільному виробництві відповідно до їхніх бажань та можливостей;

— удосконалення законодавчої бази, зокрема у сфері трудових відносин, оподаткування, підприємництва. Загалом, державна економічна політика має бути зорієнтована не на боротьбу з цією об’єктивно існуючою проблемою, а на удосконалення інституціонального середовища країни, з тим, щоб було невигідно займатися тіньовою економічною діяльністю. Тобто необхідно створити таке інституціональне середовище, в якому тіньова економіка була б неефективною.

Коментарі

Юлія ДРОГОВОЗ, віце-президент УСПП:

— На відміну від великих компаній, малому і середньому бізнесу набагато легше працювати в умовах неформальної зайнятості. Цим самим вони зменшують навантаження на фонд оплати праці. Тому, коли йдеться про легалізацію заробітної плати з тіні, слід пам’ятати, що, як тільки це буде зроблено, реальне навантаження на бізнес зросте. Нині він сам регулює навантаження, яке може “потягнути”. Зменшує витрати на виплату заробітної плати, сплату податків тощо. Коли це йому не вдається — скорочує чисельність працівників або й закриває бізнес.

У перспективі, з 1 січня 2016 р. ставка єдиного соціального внеску зменшиться до 15%. Але залишиться ще 15-відсоткова ставка на доходи фізичних осіб. Крім того, є 3,6%, які стягуються з самого працівника, плюс 1,5% військовий збір. Усього виходить 35%. Це все одно вище, ніж у середньому по європейських країнах. Тому це не приведе до легалізації доходів. Відтак марно сподіватися, що бізнес почне масово виходити з тіні. Ті ж, хто вже тепер платить “білу” заробітну плату, отримають економію фонду оплати праці. Чи можна було знизити це навантаження до 30% — велике питання.

Проте бізнесу було б вигідно працювати легально. Відкритим залишається питання, настільки це зниження надходжень дозволить покрити потреби Пенсійного фонду. Сьогодні мало підприємств можуть похвалитися стабільною роботою. І багато хто розуміє, що навіть коли на поточний момент у них є можливість стабільно виплачувати заробітну плату, то завтра її може не бути. Звільняти працівника завжди складно, набагато простіше діяти відповідно до фінансової ситуації. Є кошти — заплатили заробітну плату, немає — заплатять пізніше. Якщо працівника влаштовувати на роботу офіційно, заробітну плату йому потрібно виплачувати вчасно.

Згідно з трудовим законодавством, невиплата заробітної плати для підприємства може мати прикрі наслідки. Тому набагато простіше наймати працівника неофіційно. Прикладом непередбачуваності фінансового стану підприємств є неповернення ПДВ. Тобто коштів, які підприємство-експортер платить своїм постачальникам на внутрішньому ринку. Відповідно, якщо експортер чи інвестор заплатить більше, ніж повинен сплатити до бюджету, бюджет зобов’язаний повернути надлишок. Така логіка ПДВ. І тут виникає проблема, що відшкодування ПДВ, за великим рахунком, — це певна форма кредитування державного бюджету.

Держава користується цими коштами. І коли бізнес просить повернути свої кошти, держава зазвичай каже: “Зачекай, ми тебе ще перевіримо, потім подумаємо, чи включати тебе до реєстру повернення ПДВ”. При цьому держава може відкрити кримінальну справу або знайти якісь зачіпки в декларації. У підсумку ж, не отримавши вчасно своїх грошей, підприємства не можуть виконати інших своїх зобов’язань. З оплати праці, сплати рахунків своїм постачальникам, закупівлі обладнання, матеріалів тощо. Отож нерідко змушені використовувати податкові ями, неформальне працевлаштування.

Днями фіскальна служба знову запропонувала бізнесу повернутися до випуску облігацій для відшкодування ПДВ. Але облігації не дають гарантій підприємству, що воно повністю поверне свої кошти навіть згодом. Сьогодні воно має 100 грн., а через п’ять років це будуть 50—60 грн., і зрозуміло, що хтось на цьому заробить. Нині низці підприємств не повернули ПДВ ще за 2011— 2012 рр. Цими коштами держава не лише користувалася, на них вона ще й заробила. Наприкінці 2014 р. йшлося про суму близько 33 млрд грн. З початку 2015 р. відбулися зміни, і з 1 лютого ц.р. почала діяти система електронного адміністрування. Зокрема, частину непогашеного бюджетного відшкодування було дозволено включити в податкову декларацію як негативне значення.

Тобто більшу частину цих коштів уряд перевів у податковий кредит, який перенесено на майбутній період. Сума коштів, яка вважається бюджетним відшкодуванням, істотно зменшилася. Через зміни в законодавстві сума бюджетного відшкодування, яка раніше складалася з двох частин, тепер отримала назву “негативного значення”. Ця сума у підприємств дуже велика. Бюджетним відшкодуванням тепер вважається лише те, що заявлено на розрахунковий рахунок. А тепер — кому нині вигідна неформальна занятість? Якщо працівник офіційно не працевлаштований, йому не зараховується трудовий стаж, не йдуть нарахування до Пенсійного фонду. Але чому багато людей особливо не порушують це питання? Та тому, що, стільки б людина не заробляла, пенсію вона отримає мінімальну. Аби працівник був зацікавлений у розмірі пенсії, він має бачити прямий зв’язок нинішнього заробітку і майбутньої пенсії. Чому говорять про пенсійну реформу? Та тому, що вона передбачає перехід від нинішньої солідарної системи до накопичувальної. Якщо людина знатиме: скільки сьогодні вона відкладе грошей, стільки й отримає пенсії, — тоді боротиметься за своє офіційне працевлаштування. Це змінить і її ставлення до заробітної плати, свого майбутнього.

Василь ПЕЦУХ, генеральний директор Спільного українсько-німецького підприємства “Електронтранс” ПАТ “Концерн-Електрон”

— Без державної системи підтримки бізнесу в Україні не буде нічого. Бізнес максимально спрощує свою діяльність, бо він завжди йде шляхом найменшого опору. Тому й займається переважно торгівлею. В тіні провели операцію “ти — мені, я — тобі”, заробили, поділили, сховали і — все. Проте від операцій “купи-продай” економіка держави не підніметься. Щоб отримати робочі місця, потрібні відповідні умови. Один із американських фахівців у сфері управління якось сказав, що не уряд створює робочі місця. Майже всі нові робочі місця в США створюють нові компанії. Дві третини їх генерують підприємства з чисельністю персоналу менше 50 осіб. Але де та ланка, за яку слід потягнути, щоб виробництво в Україні запрацювало? Вона — у дешевих кредитах на виробництво. Наприклад, німець іде в банк, каже, що для випуску якоїсь продукції йому потрібні дешеві кредити на придбання відповідного обладнання. І, як правило, отримує їх під невеликі відсотки — 2—3% — у банку промислового розвитку. Але на певних умовах. Перш за все — вирішення соціальних питань. Згідно з тристоронньою угодою, банк зобов’язує німецького бізнесмена купити обладнання лише в наперед зазначеного в угоді виробника. Випустити й відвантажити продукції на суму не менше кількох мільйонів євро, створити нові робочі місця, взяти на роботу кількох інвалідів. Крім того, він повинен виконати всі вимоги охорони праці, вимоги управління екології, енергозбереження тощо. Всі ці вимоги обговорюються ще на етапі підписання кредиту. Промисловців вимоги банку не лякають. Їм так набагато легше працювати.

Як правило, банк, який надає кредит бізнесмену, застрахований від несподіванок. Функцію страхувальника в Німеччині виконує страхова компанія “Гермес”. Вона страхує бізнес-відсотки. В результаті, виходить зв’язка — держави, бізнесу та фінансової установи. Кожна сторона несе певну відповідальність. Працює система перехресного контролю, що унеможливлює корупцію, зловживання. І підприємець, який узяв у держави кредит, точно виконає свої зобов’язання. Україні бракує зазначених інституцій. Гадаю, це проблема реформ. Їх потрібно започатковувати на державному рівні. Перша й головна позиція для бізнесу — створення банку покриття ризиків. Такого собі українського “Гермеса”.

Ризики мають бути взаємними: щось дає бізнес, щось дають йому. Через страховий банк держава повинна б надати кошти на рефінансування, відшкодування відсотків бізнесу за користування валютою і таке інше. Своєю чергою, як уже зазначалося, виробник також має список зобов’язань перед банком. Але, щоб ці фінансові інструменти почали діяти, в Україні потрібно прийняти блок законів про фінансово-банківську діяльність.

Василь Худицький

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Також з цієї теми: Казна та Політика
Дивись також
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua